Ясінська Віталія Михайлівна

Науковий керівник Гнідан В.І.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

 

Ефективність державної підтримки підприємств України

в період фінансово-економічної кризи

 

Наявність кризи забезпечує певні зміни в економіці. Головне завдання держави та бізнесу в цей момент полягає в адаптуванні до них із найменшими втратами та створити умови для швидкого післякризового зростання. Саме тому, під час кризи держава може зосередитися на підтримці підприємств або дозволити ринку самостійно визначити конкурентоспроможні фірми для подальшого оздоровлення економіки України.

Ефективність дій держави у цьому напряму – це невід’ємна складова досліджень стратегії щодо виходу з кризового стану економіки. Над цими питаннями працюють О. Головінов, Ю. Гудзь, С. Козловський, О. Ребар,      О. Кузнєцов, А. Аваков, А. Близнюк та інші. Основною метою їх роботи є визначення доцільності і ефективності державного втручання в діяльність підприємств в період кризового стану.

З точки зору противників державного втручання, відповідно до ліберальної, ринкової моделі економіки, підприємства, які не здатні самостійно впоратися із проблемами, повинні піти з ринку, і що раніше це відбудеться, то швидше їхнє місце займуть нові, більш ефективні компанії. Саме так, адже природне банкрутство неефективних підприємств прискорює перерозподіл економічних ресурсів – інвестицій, кадрів, підприємницької ініціативи – у більш конкурентноздатні сектори [3]. Крім того, субсидування підприємств підриває дохід держави, шкодить довірі до уряду. Замість цього необхідно ощадливо витрачати ресурси для підтримки й інвестування в інфраструктуру, а також реалізовувати, наскільки це можливо, програми із захисту всіх своїх громадян від впливу поточної економічної кризи.

Важливе місце держави полягає у вирівнянні розвитку своїх регіонів. В офіційних документах Міністерства економіки зазначається, що на сьогодні не вдалося зменшити диспропорції у розвитку регіоні: темпи промислового виробництва, інвестицій у регіонах істотно відрізняються. Зберігається суттєва різниця в оплаті праці, зайнятості та умовах життя населення. Це обумовлюється різною спроможністю територій пристосуватись до ринкових трансформацій, що відбуваються [2, 166].

Ефективність втручання держави може бути виправдана у випадках «провалів» ринку, коли останній через відсутність конкуренції не може забезпечити оптимальний розподіл економічних ресурсів. Однак, в умовах недосконалих ринкових і суспільних інститутів адресна державна підтримка часто призводить до неефективного використання бюджетних коштів. Прагнення виправити недосконалість ринку здатне спричинити ще більші викривлення конкуренції. У результаті благі наміри приносять вигоду вузькому колу зацікавлених осіб на шкоду економіці й суспільству загалом [4].

Саме тому, державі треба не підтримувати підприємства, а виконувати свої зобов’язання перед підприємцями, і вони самі вийдуть із кризи. Зараз слід припинити боротися з кризою і почати готувати країну до посткризових часів, тобто підвищувати її конкурентноздатність. Адже спроби вивести країну з кризи в умовах, коли ця криза не виникла всередині країни, а є наслідком глобальної кризи малорезультативні.

Сьогодні Україна, як і більшість країн світу, охоплена кризою. В таких умовах головним завданням для великих промислових підприємств та представників середнього бізнесу є скорочення витрат. У вирішенні такого складного завдання може допомогти держава, яка створить умови для забезпечення постійного трансферту знань у виробництво. Адже інновації завжди були ключовим фактором, який забезпечує успішну роботу підприємств на ринку. Але процес їх впровадження потребує значних ресурсів.

Протягом останніх років в Україні здійснювалося фінансування заходів програм розвитку малого підприємництва. Завдяки чому протягом І півріччя 2009 року було профінансовано всього 9798,1 тис. грн., а у І півріччі 2010 року – 6959,1 тис. грн..

У регіонах консультативну та фінансову допомогу малому підприємництву у І півріччі 2010 року надавали 68 бізнес-інкубаторів, 439 бізнес-центрів, 249 фондів підтримки підприємництва, 695 кредитних спілок, 460 страхових організацій, 777 лізингових центрів, 1974 громадських об’єднання суб’єктів підприємництва, 2288 аудиторських фірм та приватних аудиторів, 2981 інвестиційний та інноваційний фонд та компанія, 3145 інформаційно-консультативних установ.

Результативність виконання заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва на 2009-2010 роки за підсумками І півріччя 2010 року, в першу чергу, залежала від їх фінансування з обласних (місцевих) бюджетів.

Найбільші обсяги коштів на реалізацію заходів регіональних програм (від 500 до 23 500 тис. грн.) були передбачені 11 бюджетами: м. Києва, Автономної Республіки Крим, Івано-Франківської, Донецької, Луганської, Херсонської, Львівської, Хмельницької, Дніпропетровської, Волинської та Харківської областей.

Зросли обсяги коштів, які передбачені у 2010 році, на реалізацію програмних заходів, у порівнянні з 2009 роком, у 8 регіонах: Житомирській (майже у 27 раз), Херсонській (у 5,3 рази), Львівській (у 2,7 рази), Харківській (у 2,5 рази), Запорізькій (у 2,4 рази), АР Крим (у 2 рази), Донецькій та Чернівецькій (у 1,5 рази) областях.

На рівні 2009 року залишалися незмінними обсяги коштів на зазначені цілі у 2 регіонах: Луганській (1090,2 тис. грн.) та Полтавській (200 тис. грн.) областях.

Водночас обсяги фінансування програмних заходів у 12 регіонах становили лише від 112,5 до 500 тис. гривень [6].

Наголошуючи на необхідності активізації інноваційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки урядом України прийнято низку постанов і рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці.

Сьогодні спостерігається стримування інноваційної діяльності промислових підприємств. Основною причиною є відсутність джерел фінансування. Інноваційна діяльність в Україні фінансується переважно за рахунок власних коштів підприємств – їх доля становить близько 75 %. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету постійно зменшується. Згідно з чинним законодавством, держава має забезпечувати бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності в розмірі не менше 1,7% ВВП України. Проте встановлені нормативи бюджетного фінансування цих напрямів діяльності не дотримуються.

Створюючи ефективний механізм фінансування інноваційного розвитку підприємств,  необхідно використовувати диверсифікований інструмен­тарій державної підтримки, який повинен враховувати світовий досвід і націо­нальні особливості діяльності вітчизняних підприємств.

Разом з цим, багато підприємств, які потребують державної допомоги, є місцем утворенням нових робочих місць, а отже, їхнє банкрутство спричинить масове безробіття та призведе до найтяжчих соціальних наслідків. Саме тому, щоб побороти безробіття й залучити інвестиції, державі потрібно спрямовувати кошти на створення ефективного бізнес-середовища, тобто на розвиток інфраструктури, на реформи, які поліпшать бізнес-клімат, на перекваліфікацію робочої сили. У результаті чого з'являться нові робочі місця, Україна стане привабливою для інвесторів. Банкрутство одного підприємства може спричинити ланцюгову реакцію – розорення бізнес-партнерів (клієнтів і постачальників) і навіть конкурентів. Тому, допомагаючи одному підприємству, держава надає підтримку цілому галузевому кластеру. Відмова держави від підтримки підприємств може призвести до втрати складних майнових і технологічних комплексів, а також кадрового потенціалу в ряді стратегічних галузей, наприклад в авіабудуванні, приладобудуванні, хімічній промисловості [5]. Ці унікальні комплекси і є потенційним фундаментом для майбутнього економічного зростання.

До сьогоднішнього дня в Україні не сформувалась певна форма взаємовідносин держави і приватного економічного суб’єкта. Але загальні її контури тяжіють до коаліційності, тобто об’єднання дій держави в особі її відповідних структур з певними бізнес-групами, які як імператив своєї діяльності сприймають сформовані правила гри і використовують протиріччя в діяльності державних структур для лобіювання свої інтересів [1, 7].

Таким чином, державна підтримка підприємств повинна полягати не у прямій фінансовій допомозі окремим підприємствам або компаніям, а у створенні регуляторного середовища, у якому ці підприємства матимуть шанс на виживання, який складається з можливостей залучення прямих іноземних інвестицій, інноваційних технологій, конкурентоздатної робочої сили й багато чого іншого. Цей шанс і повинна дати держава у формі вивіреної та системної економічної політики регіонального розвитку, яка має працювати на розвиток внутрішнього ринку мого регіону й диверсифікованість його економіки.

Список використаних джерел:

 

1.            Головінов О.М. Теоретичні засади і прикладні аспекти державно-приватного партнерства / О.М. Головінов, Л.А.Дмитриченко // Економіка та держава. – 2010. – №9. – С.4-8.

2.            Ребар О.В. Проблематика державного регулювання в забезпеченні економічної рівноваги територіальних систем / О.В. Ребар // Формування ринкох відносин в Україні. – 2010. – №2. – С.165-171.

3.            www.legalweekly.com.ua.

4.            www.feg.org.ua.

5.            ua.debaty.org.

6.            http://www.me.gov.ua.