Якубець Марина Іванівна
Науковий керівник:
Літовська Іванна Миколаївна
Буковинська державна
фінансова академія, м. Чернівці
ПОРЯДОК
УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ В УКРАЇНИ
Із зростанням конкуренції дедалі актуальнішою стає
потреба у додатковому фінансуванні надання послуг, постачання товарів,
кредитуванні товарів (робіт, послуг). Як цінові, так і нецінові методи ведення
конкуренції – це лише деякі способи, які застосовує постачальник, для того, аби
знайти і утримати покупця. Ще одним із способів є надання постачальником
відстрочки оплати за товар або послугу. Однак, коли постачальник пропонує
відстрочку оплати, він стає кредитором покупця та разом із цим з’являється
низка проблем для самого постачальника, а саме: обмеження наявних обігових
коштів, вірогідність неотримання плати від покупця своєчасно тощо. Це неодмінно
спричинить додаткові витрати і підвищить ризики, з якими стикається
постачальник. Виникнення цих проблем і обумовило потребу у такому правовому
інструменті, як факторинг[3, 36].
Актуальність теми дослідження зумовлена специфікою
правового регулювання факторингових правовідносин, перебудовою банківської
системи і розвитком ринкових відносин в Україні, необхідністю приведення чинної
нормативної бази у відповідність до світової практики розвитку договірних
відносин у цій сфері.
Факторинг широко використовується за кордоном. Він виник у 16-17 ст. як
суто торговельна діяльність, з часом переродився в фінансову угоду по наданню і
гарантуванню кредиту. [5, 42]
Так, основні положення регулювання інституту факторингу у
Цивільного кодексу України запозичено з Конвенції про міжнародний факторинг.
Вже 1 січня 2004 року у ст. 1077 Цивільного кодексу
України це поняття було розшифроване: за договором факторингу (фінансування під
утуплене право грошової вимоги) одна сторона (фактор) передбачає або зобов’язується
передати кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт
відступає або зобов’язується відступити фактору своє право грошової вимоги до
третьої особи (боржника). Крім того, найбільшою відмінністю між зазначеними
договорами є визначення їх учасників. Клієнтом ж за договором факторингу –
тільки суб’єкт підприємницької діяльності. За операціями уступки вимоги, на відміну
від факторингу, жодних обмежень щодо складу не має [3, 36].
Договір факторингу
зазвичай укладають у простій формі. За бажанням сторони можуть посвідчити його
нотаріально.
Предметом
договору може бути тільки право грошової вимоги, термін платежу за якою настав
(наявна вимога), а також право грошової вимоги, що виникає в майбутньому
(майбутня вимога).
Факторинг в
основному обслуговує не один правочин з одним покупцем, а цілий набір поставок
з безліччю покупців. Ось тому необхідно складати додаток до договору, де б
містився перелік дебіторів, а також реєстрів рахунків-фактур, що підтверджують
права вимоги, яких набуває фактор. [4, 12]
Вартість послуг факторингу має визначатися у договорі,
оскільки плата є однією із істотних умов договору факторингу. За своїм
економічним змістом плата за факторингові послуги фактично є відсотком за
кредит і комісійною винагородою за послуги фактора та за підвищений ризик
фактора у разі здійснення факторингових операцій.
Сьогодні максимальний термін факторингу в Україні – 4 місяці.
За даними Державної комісії з регулювання ринку
фінансових послуг активність фінансових компаній на ринку факторингових послуг
в Україні дещо зросла у 2010 році, так обсяг укладених договорів став
рекордним, починаючи з 2008 року, і склав 2,7 млрд. грн. При цьому фінансування
здійснювалося майже на три чверті за рахунок позикових коштів юридичних осіб,
13,6% - за рахунок коштів банків, та на 14,0% за рахунок власних коштів.
Клієнтами факторингових компаній у 2010 році стали переважно торгівельні фірми.
У 2008 році було укладено 5700 договорів обсягом 1,45 млрд. грн., у 2009 році
обсяги операцій скоротилися на 60% і сягнули 600 млн. грн., у 2010 було
укладено 1275 договорів сумою 2,7 млрд. грн. [6]. Тобто спостерігається значна активізація ринку
факторингових послуг в Україні. На сьогодні не існує будь-яких
обмежень щодо встановлення вартості факторингу. Але, як правило, крім відсотків
власне за позикою, клієнт платить комісію у розмірі 0,5–1% від обігу залежно
від суми боргу та терміну відстрочки платежу.
У випадку прострочення клієнтом зворотного викупу права
вимоги, клієнт сплачує фактору пеню в розмірі певного відсотка від несвоєчасно
сплаченої суми за кожний день прострочення. За порушення строків оплати за
відступлені клієнтом права вимоги, фактор сплачує пеню у розмірі певного
відсотка за кожен день затримки платежу.
Основними перевагами факторингу є
те, що:
1) він
найбільш повно відповідає потребам суб'єктів підприємницької діяльності, які в
умовах кризи платежів відчувають дефіцит коштів;
2) завдяки застосуванню факторингу можливо
перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з негайною оплатою, і в
результаті прискорити рух вільного капіталу;
3) він дозволяє прискорювати оборотність коштів
у розрахунках, що сприяє економії, підвищенню ефективності виробництва, а також
майже усуває небезпеку неплатежу для
клієнта;
4) завдяки йому утворюється найбільш гнучка
форма задоволення тимчасових потреб підприємств у додаткових коштах;
5) створюються
необхідні умови для концентрації підприємства на основній виробничій
діяльності.
Отже, факторинг дозволяє
постачальнику мінімізувати ризики, пов’язані із відстроченням оплати придбання
товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних
адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар
або послугу та дозволяє постачальнику отримати кошти за рахунок своєї
дебіторської заборгованості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Закон України
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
факторингу» вiд
09.09.2010 № 2510-VI
2.
Закон України «Про фінансові послуги і
державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664 – III// www.rada.gov.ua
3.
«Все
про бухгалтерський облік» від 28.10.09р. №99 (1616). - С.36-37.
4.
«Все про бухгалтерський облік» від
10.11.10р. №104 (1741) – С.12-14.
5.
Сидор І.П. Факторинг як
допомога підприємству // Світ фінансів – 2010. - №4(21) – с.42-44.