Асистент Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

Інноваційна діяльність є важливою складовою прискорення розвитку сільського господарства. Саме в агропродовольчій сфері, на відміну від інших сфер, розвиток інновацій відбувається більш повільно, що вимагає особливої уваги. Інноваційні процеси у сільському господарстві мають певні особливості, пов’язані із його специфікою, а саме: наявністю живих організмів, сезонністю та підвищеними ризиками тощо.

Стосовно сільськогосподарського виробництва інновація являє собою реалізацію в господарську діяльність результатів досліджень і розробок у вигляді нових сортів рослин, порід і видів тварин і птиці, нових або поліпшених матеріалів, нових технологій в рослинництві, тваринництві, нових добрив і засобів захисту рослин, нових методів профілактики і лікування тварин і птиці, нових форм організації і управління різними сферами економіки, нових підходів до соціальних послуг, що дозволяють підвищити ефективність виробництва. Прикладом найкращих виробничих практик упровадження інновацій в аграрну сферу за останній час є підвищення якості української кукурудзи та визнання її найкращою на світовому ринку. Це стало результатом поетапного впровадження ряду інноваційних змін у технологію вирощування та зберігання кукурудзи, а також залучення досвідчених спеціалістів до інноваційного процесу.

Тенденція зміцнення традиційних інноваційно-технологічних центрів в Україні тісно корелює з науковою, інноваційною та інвестиційною активністю відповідних регіонів і ще раз підтверджує наявність ресурсного потенціалу для реалізації проривної інноваційної стратегії в напрямку підвищення конкурентоспроможності України та забезпечення її економічній системі гідного місця у світі. Однак затримка інноваційного процесу на рівні регіону пояснюється низьким ступенем гнучкості й адаптивності підприємств до інновацій. До основних причин цього явища відносяться:

- низька активність внутрішніх та зовнішніх інвесторів;

- сповільнені темпи зростання оновлення основних виробничих фондів унаслідок різкого знецінення встановленої на підприємствах техніки;

- невідповідність рівня технологічного розвитку виробництва високопрогресивним параметрам інновацій;

- висока вартість вітчизняних зразків нової техніки тощо.

В 2010 році найбільша питома вага сільськогосподарських підприємств, що впроваджували інновації за регіонами у 2007 р. була відзначена у м. Києві, Вінницькій, Івано-Франківській областях, що вказує на появу нових лідерів у формуванні інноваційного середовища регіонів. Так, найвищий в Україні інноваційний потенціал мають м. Київ та Київська область разом. Незмінними лідерами впродовж п’яти років з деякими варіаціями є Харківська, Донецька та Дніпропетровська області.

Разом з тим, незважаючи на невпорядкованість правового поля та нерозвинену ділову інфраструктуру, в Україні відбувається впровадження нових форм господарювання, заснованих на мережевій моделі організації виробництва та адаптації до економіки країни, що трансформується. Значну допомогу цьому руху забезпечили науковці місцевих університетів та інститутів.

Інноваційний процес – комплексний, керований процес, спрямований на створення, впровадження і використання принципово нової або модифікованої ідеї, що задовольняє конкретні суспільні потреби і дає економічний, технічний або соціальний ефект.

До основних особливостей формування і розвитку інноваційного процесу у сільському господарстві відносяться наступні:

1) значні відмінності регіонів країни за природно-кліматичними умовами і спеціалізації виробництва;

2) різноманітність видів виробляємої сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, істотна різниця в технології обробки продукції, утримуванні и годівлі тварин;

3) велика різниця в періодах виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

4) наявність великої різноманітності типів виробництва за різними організаційно-правовими формами та формами власності, розмірами, спеціалізації, підпорядкованості, кооперації тощо;

5) велика залежність технологій виробництва в сільському господарстві від природно – кліматичних умов, дорожньо-транспортних мереж, віддаленості від постачальницьких центрів і ринків збуту продукції і інших факторів;

6) відособленість сільськогосподарських товаровиробників, віддаленість від інформаційно – консультаційних служб і організацій, які виробляють науково-технічну продукцію;

7) різний соціально - освітній рівень робітників сільського господарства;

8) відсутність чіткого і науково – обумовленого організаційно – економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і як наслідок, суттєве відставання галузі по освоєнню інновацій у виробництві.

Основним ініціатором новацій для сільського господарства є мережа науково-дослідних інститутів УААН та Міністерства аграрної політики України. Найбільш поширеними інноваціями є: нові сорти та гібриди рослин і породи тварин, штами мікроорганізмів, марки і модифікації сільськогосподарської техніки, технології, хімічні та біологічні препарати (вакцини), економічні розробки (документально оформлені методики, різні рекомендації тощо).

Сучасний стан наукового забезпечення інноваційного процесу сільськогосподарської науки дійшов до критичної межі: матеріально-технічна база науково-дослідних установ зношена, не вистачає приладів для досліджень, особливо з найбільш наукомістких напрямів, зокрема, біотехнології.