Экономические науки/2. Экономическая теория

Бородій Л.Ю., Хитрук Н.С., науковий керівник: Гріщенко І.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Ринок праці в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку

Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. А отже, він відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі. Найбільш гострою проблемою ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття, порушення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, падіння рівня доходів населення, тощо.

Значна кількість вітчизняних та закордонних вчених приділяли свою увагу дослідженню проблемам розвитку ринку праці в Україні.

Питання формування ринку праці висвітлювались у працях вітчизняних вчених-економістів: Бандура С.І., Богині Д.П., Борщевського П.П., Вовканича С.Й.,  Геєця В.М., Герасимчука М.С., Долішнього М.І., Заяць Т.А., Злупка С.М., Колот А.М., Купалової Г.І., Лібанової Е.М., Шевченко Л., Якуби К.І. Тривають наукові дискусії щодо специфіки формування ринку праці у трансформаційних умовах, коли за орієнтир розвитку обрано соціальні пріоритети.

Зокрема Демуш О. Б. в своїх наукових дослідженнях [2] окреслювала стратегічні напрями розвитку ринку праці в умовах трансформації економіки, Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. [3] визначили пріоритетні напрями розвитку ринку праці України загалом та його окремих сегментів, розробили пропозиції щодо механізму створення нових робочих місць.

Незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних авторів щодо проблем розвитку ринку праці в Україні, необхідно зауважити, що існує доцільність дослідження даного питання і в майбутньому, оскільки потрібно продовжувати пошук факторів розвитку, які не використовувалися раніше або використовувались неповною мірою. Це зумовлює актуальність дослідження стану ринку праці в Україні та шляхів його покращення.

Дослідження сучасного становища ринку праці в Україні та визначення напрямів його розвитку, тобто зробити пропозиції щодо розширення зайнятості та зниження безробіття.

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

 В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку[4].

Кризові явища в економіці, що спостерігалися впродовж 2009 – 2010рр., супроводжувалися зниженням рівня мобільності робочої сили. Кількість вибулих із причин плинності кадрів і прийнятих на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації порівняно з 2008р. скоротилася майже на чверть.

Наразі продовжує утримуватися високий рівень вимушеної неповної зайнятості працівників. Так, кількість працюючих у режимі скороченого робочого дня (тижня) у листопаді 2010 року становила 944,7 тис. осіб, або 8,8% кількості штатних працівників (у листопаді 2009р. – 10,1%). Найбільш поширеним вищезазначений режим роботи був у будівництві, де в таких умовах працював кожний четвертий працівник, у промисловості та діяльності транспорту – кожний шостий.

Тенденції у сфері зайнятості населення в Україні кардинально відрізняються від тих, які спостерігаються у більшості інших країн світу. Навіть у пік падіння виробництва кількість офіційно зареєстрованих безробітних не перевищила безпечний рівень. У січні 2009 р., коли промисловість досягла «дна», показник безробіття склав лише 3,2%.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 542,8 тис. осіб на 1 січня до 545,6 тис. осіб на 1 лютого 2011 року.

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне п’яте було на підприємствах переробної промисловості, шосте – у державному управлінні, кожне дев’яте – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку та операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних і задоволення потреб роботодавців у працівниках. Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,3%) і робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%) [5].

Характерною рисою українського ринку праці є високий рівень прихованого безробіття на функціонуючих підприємствах. Так, за даними Ради по вивченню продуктивних сил приховане безробіття сягає 12 % серед працюючих на зареєстрованих підприємствах.

Починаючи з 2011 р., очікується переломлення подій на ринку праці, пов’язаних з поступовим виходом економіки країни з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15-70 років зросте до 20,6 – 20,4 млн. осіб, рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6 – 8,1 відсотка економічно активного населення віком 15-70 років).

У 2011 р. зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. З цією метою передбачається забезпечити у ці роки розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.

Для  підвищення напрямів підвищення зайнятості необхідно провести ряд економічних реформ, які дозволяють: впровадити прогресивні системи оплати праці; удосконалити інформаційне й науково-освітнє забезпечення; оптимізувати системи оподаткування та кредитування; стимулювати самозайнятість та розвиток агротуризму та інші [1; с. 171]

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення виробництва.

Наразі ж сам ринок праці в Україні перебуває в стані становлення і лише йде до того, аби керуватися економічними законами та важелями.

Література:

1. Гаркавенко Н. О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці //Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. - №4. – С.168-172.

2. Демуш О. Б. Розвиток ринку праці в умовах трансформації економіки : Дис. канд. наук: 08.00.07 - 2010.

4. www.economy.in.ua – Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи.

5. www.ukrstat.gov.ua - Офіційний сайт Державного комітету статистики України.