К.е.н., доцент Гальцова О.Л.

Класичний приватний університет, Україна, м. Запоріжжя

Державне регулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки України

Структурні зміни в аграрній економіці України, їх орієнтація на економічну та соціальну ефективність відбуваються в складних і суперечливих умовах. Продовжується занепад сільського господарства, деградація сільських територій. Існуючий аграрний потенціал залишається нереалізованим і перебуває у далекій від потреб села формі.

Складність нинішньої ситуації полягає тому, що за роки реформ в Україні не вдалося суттєво підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, здійснити техніко-технологічне переоснащення та впровадити інноваційну модель розвитку галузі.

Розвиток інноваційних процесів у агропромисловому комплексі країни в різні періоди визначалися потребами виробництва, матеріально-технічними ресурсами, досягненнями науково-технічного прогресу. В адміністративно-командній економіці інноваційний розвиток АПК завжди був декларативним і насправді не виконувався.

По-перше, інноваційні програми в АПК завжди фінансувалися за залишковим принципом. Результативно і на світовому рівні виконувалися лише плани розвитку військової техніки, космонавтики, літакобудування.

По-друге, програми науково-технічного розвитку фінансувалися лише за рахунок державного бюджетну. Хронічно збитковий аграрний сектор не міг акумулювати коштів не тільки на інноваційні розробки, а навіть на підготовку фахівців, котрі б мали реалізувати у виробництво техніко-технологічні новини, а потім забезпечити експлуатацію “ноу-хау”.

Трансформаційні перетворення в аграрній економіці перехідного періоду болісно відбилися на інвестиційно-інноваційній діяльності. Занепад сільськогосподарського машинобудування призвів до скорочення випуску машин, технологічного устаткування. Держава щорічно стала витрачати мільярди доларів на придбання імпортної техніки, засобів хімічного захисту рослин, мінеральних добрив, не розвиваючи відповідних видів власного виробництва. Це зумовило техніко-технологічне відставання і деградацію вітчизняного науково-дослідного потенціалу.

Держава, не менше ніж аграрні підприємства, зацікавлена в інноваційному розвитку аграрної економіки, з огляду можливостей раціонального, ощадливого використання землі, посилення енергетичної незалежності та продовольчої безпеки, збільшення експортного продовольчого потенціалу країни, її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Першочергові заходи впливу держави на інноваційний розвиток національного аграрного виробництва такі: відтворення матеріально-технічної бази аграрного виробництва на новій основі; широкомасштабне застосування інноваційних технологій у всіх сферах аграрного виробництва; створення виробничої та соціальної інфраструктури для інноваційних перетворень; розроблення економічно обґрунтованого й ефективного механізму державного протекціонізму.

Правове забезпечення інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки ґрунтується на Конституції України, Концепції науково-технічного та інноваційного розвитку, Законів України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку країни”, “Про інвестиційну діяльність” та інших законів.

Державна інноваційна політика в сфері аграрної економіки України повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів:

– визнання інноваційної діяльності однією з найголовніших сфер аграрної економіки, яка визначає рівень виробництва, екологічну безпеку, якість життя населення;

– адаптація агротехнологій до різних рівнів інтенсифікації агропромислового виробництва, виробничо-ресурсного потенціалу, багатоукладних форм господарювання й організації праці;

– концентрація державних фінансових ресурсів на виробництво техніки і технологій, що визначають науково-технічний прогрес;

– спрямування інноваційної діяльності на забезпечення соціально-економічних пріоритетів АПК;

– поєднання державного регулювання інноваційної діяльності та ринкового інноваційного механізму;

– застосування до високотехнологічних виробництв програмно-цільових методів економічного управління.

Державна підтримка інноваційної діяльності аграрного підприємництва здійснюється двома шляхами: прямої участі держави (бюджетне фінансування інноваційних проектів, надання державного майна для здійснення інноваційної діяльності нормативно-правового забезпечення); створення сприятливих умов для її розвитку (стимулювання виробництва інноваційної ресурсозберігаючої продукції, спеціальний податковий режим, фінансово-кредитна підтримка, спрощення процедури ліцензування, квотування).

Процеси створення та використання інноваційного продукту безпосередньо пов'язані з наукою, науковою діяльністю вчених і винахідників.

Аграрно-економічна наука разом зі суспільством переживає нелегкі часи трансформаційного періоду. Стрімкий розвиток ринкових процесів висунув насамперед перед експериментальною науково-виробничою її складовою проблеми адаптації до нової ситуації, серед яких чільне місце посідає правовий захист результатів наукових досліджень, забезпечення конкурентоспроможності наукових досягнень, ліцензування інтелектуальної продукції, формування попиту на інноваційну продукцію.

Українська академія аграрних наук докладає значні зусилля для пошуку оптимальної системи організації та виробництва інноваційного продукту. Налагоджується співпраця з інноваційною ринковою інфраструктурою, яка відповідає інтересам зацікавлених сторін і дає змогу створити реально діючі механізми переходу на інноваційну модель розвитку.

Згідно з офіційною статистикою, в Україні впроваджують 11% від загальної кількості агропромислових розробок, безсумнівно, це надто низький показник впровадження, якщо взяти до уваги, що до 1990 р., згідно з матеріалами державної статистики, впроваджувалося 67%. Проте високий рівень впровадження інноваційних технологій ще не означає належну їх віддачу і загальний високий рівень сільськогосподарського виробництва. Ефективність інновацій залежить від впливу низки чинників, серед яких помітне місце займає пряма матеріальна зацікавленість тих, хто розробляє та впроваджує новинки. Очевидно, такої зацікавленості не було, що засвідчує продовольча криза в країні до 1990 р.

Необхідність державної підтримки дослідних господарств, які займаються розробками інноваційної продукції, зумовлена їх тяжким фінансовим станом. Кожне друге дослідне господарство за останні роки стало збитковим. Прибутковим залишається лише виробництво соняшнику, зернових і молока. Без радикальної підтримки сільського господарства та його інноваційної складової неможливе виробництво у найближчі десять років вітчизняної конкурентоспроможної продукції.

Не викликає жодних заперечень курс на комерціалізацію результатів наукових досліджень, широкого залучення до науковоємного виробництва приватних інвестицій. Формування інноваційного венчурного фонду, який би концентрував кошти від інноваційної діяльності, залучав приватних і корпоративних інвесторів, з метою подальшого венчурного фінансування наукових проектів, відібраних на тендерній основі. Венчурне фінансування, на їх думку, має становити не менше 70% потреб наукових установ, як це відбувається в розвинутих країнах

Інтеграція науки з бізнесом і виробництвом має ґрунтуватися на використанні потужного посередника, яким є інноваційний провайдер. Його мета – вишукування можливостей для фінансування перспективних наукових розробок, захист авторських прав учених-дослідників, отримання ними роялті при впровадженні у виробництво його розробок. Інноваційні провайдери повинні, з іншого боку, гарантувати зобов’язання перед споживачами кінцевої продукції, оскільки використовують для наукових розробок їх фінансові ресурси. Діяльність інноваційних посередників дасть змогу значною мірою уникнути несправедливого розподілу частки авторства. Селекціонери, котрі підлягають адміністративному підпорядкуванню, не можуть впевнено відстоювати свої права. Інноваційні провайдери не підпорядковані керівництву і тому здатні захистити авторські права, у тому числі й право на справедливу винагороду.

Державна підтримка інноваційної діяльності в АПК передбачає наявність інформаційно-консультаційного обслуговування агропромислового виробництва.

Державне регулювання інноваційної діяльності має ґрунтуватися на надійній системі заходів індикативного планування та прогнозування. Його слід розглядати з двох сторін: стратегії і тактики. Стратегія повинна бути спрямована на виконання вузлових цільових програм, а тактика має охоплювати комплекс науково-технічних і економічних завдань з організації інноваційної діяльності. Планування і прогнозування допоможе знизити ризик і невизначеність ринкових відносин, дасть змогу зайняти оптимальну позицію на ринку.

Інноваційний розвиток аграрної економіки буде залежати від реалізації загальних концептуальних основ аграрної доктрини.