Горбовська А.В. Толмачова Э.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯДУ ЗА РЕОРГАНІЗАЦІЄЮ БАНКІВ

У зв'язку з фінансовою кризою проблеми забезпечення своєчасної та ефективної реорганізації проблемних фінансово-кредитних установ є необхідною умовою оздоровлення та відновлення функціонування
банківської системи. Концентрація банківського капіталу та забезпечення
необхідних джерел і дієвих механізмів підвищення рівня капіталізації
банківської системи є актуальними завданнями подальшого розвитку фінансового сектору України. Однією з характерних ознак розвитку банківстких систем багатьох розвинених країн світу є підвишення рівня
концентрації банківського капіталу на основі консолідації банків. І хоча
в Україні цей процес ще не набув ознак стійкої тенденції, є всі передумови,
для його розвитку шляхом реорганізації банків на основі реалізації
процесів їх злиття, приєднання або перетворення.

Аналіз останніх публікацій показує, що у вітчизняній науковій літературі проблеми реорганізації банків останнім часом досить широко
висвітлюють такі відомі вчені, як О.І. Барановський,
В.М. Геєць, P.A. Гриценко, О.В. Дзюблюк, А.Я. Кузнєцова, A.M. Мороз, та ін.

З огляду на викладене вище метою статті є аналіз накопиченого
вітчизняного та зарубіжного досвіду рекапіталізації банківської системи, а також обґрунтування організаційно-економічних і правових засад забезпечення реорганізації та консолідації банків.

Однією з головних проблем функціонування банківської системи в період кризи є погіршення якості активів, що спричиняє суттєвий тиск на економічну активність суб'єктів господарювання. Особливо ця проблема загострюється в разі рекапіталізації банків [1].

Підходи до розв'язання проблеми накопичення проблемних активів у банківській системі залежать від особливостей діяльності банків в окремих країнах, а також від природи та накопичених обсягів таких активів. Так, запроваджена у Великій Британії практика розв'язання цієї проблеми передбачає збереження неякісних активів у банках за умови надання для них державних гарантій, які обмежують подальші збитки за операціями з цими активами Інший підхід, використовуваний раніше у Швеції, запроваджений нині в Швейцарії відносно банку USB, в Німеччині та в Ірландії, ґрунтується на розміщенні безнадійних активів в окремій установі, яка спеціалізується на управлінні проблемними активами, у так званому "поганому банку". Головна перевага застосування цього підходу полягає в його оперативності та прозорості. Одним зі шляхів вирішення питань проблемних банків може бути залучення приватних інвесторів.

Деякі країни запровадили законодавчі положення, які передбачають втручання на ранніх етапах або негайні коригувальні дії відносно проблемної установи. Такі положення можуть ґрунтуватися на необхідності капіталізації проблемної установи або на інших критеріях і вимагають від органу нагляду обмежити діяльність цього банку, а можливо, навіть припинити його операції. Нормативні положення щодо негайних заходів впливу, які потребують конкретних кроків від учасників мережі страхування вкладів, можуть зробити ці дії менш конфліктними. Ще одним напрямом діяльності до початку реорганізації, який має велике значення для органів страхування вкладів, є надання чіткої інформації про доступні активи та зобов'язання, з тим щоб прискорити реорганізацію такої установи та сприяти забезпеченню вкладникам оперативного доступу до своїх активів [2]. Визнання банку банкрутом може здійснити орган реєстрації чи ліцензування, або воно відбувається в судовому порядку шляхом прийняття керівним органом фінансово-кредитної установи чи загальними зборами акціонерів рішення про припинення страхування вкладів.

Загальною умовою для визначення певної стратегії реорганізації в більшості країн є необхідність запровадження оперативних заходів, щоб застраховані вкладники мали негайний доступ до своїх коштів, а вартість активів установи-банкрута зберігалася, наскільки це можливо. Більш конкретні завдання в цілому можуть бути згруповані за трьома напрямами: головною метою діяльності з реорганізації або ліквідації збанкрутілих установ має бути мінімізація витрат на реорганізацію; реалізація конкретної стратегії реорганізації має забезпечити уникнення проблем, пов'язаних зі збоями в діяльності великих і системних банків; стратегії реорганізації можуть бути спрямовані на уникнення перебоїв у наданні банківських послуг на конкретних ринках і в регіонах. Проведення рекапіталізації банків за рахунок державних коштів потребує розроблення відповідного механізму, в тому числі щодо конвертації простих акцій у привілейовані та посилення банківського нагляду, а також запровадження інституційних засад управління державними пакетами в рекапіталізованих банках [3]. У країнах з низьким рівнем розвитку економіки проблемні активи стають власністю покупця установи-банкрута. І лише в окремих випадках держава може запропонувати новому власнику проблемного банку певні стимули для компенсації ризиків, які він бере на себе. У деяких країнах створюються так звані "госпітальні", "перехідні" або "погані" банки, функції яких взяли на себе державні агентства з реалізації проблемних активів, що купували ризикові активи у неплатоспроможних установ для подальшого їх відчуження. На нашу думку, запровадження таких механізмів було б корисним і в банківській практиці України.

З метою забезпечення необхідного рівня концентрації банківського капіталу, стійкості банківської системи, реалізації пріоритетних інвестиційно-клірингових програм, захисту інтересів кредиторів і вкладників Національний банк України повинен мати право на примусову реорганізацію комерційних банків шляхом злиття або приєднання банків. Для комерційних банків, що реорганізуються, протягом адаптаційного періоду доцільно вводити індивідуальні економічні нормативи. На думку багатьох авторів, на нинішньому етапі становлення банківської системи також найбільш прийнятною формою реорганізації комерцій-них банків є реорганізація шляхом злиття, що дає змогу за мінімальних витрат забезпечити концентрацію капіталу, реструктуризацію активів, поліп-шити фінансовий стан і забезпечити подальший розвиток їх. Виходячи із сучасного стану розвитку банківської системи України та враховуючи широкі можливості законодавства, вважали б за необхідне рекомендувати Національному банку України перед прийняттям рішення про ліквідацію комерційного банку максимально повно використати можливості примусової реорганізації. Розробка заходів щодо реорганізації комерційних банків має здійснюватись з урахуванням фінансового стану банківської системи і базуватись на чинних законодавчих актах та нормативних документах Національного банку, що регулюють процес реорганізації та реструктуризації. Визначення чіткої схеми процесу реорганізації комерційних банків є одним з стратегічних і вкрай важливих завдань, що стоїть перед нашою державою, для удосконалення банківської системи України в цілому і оздоровлення окремих банків зокрема.

Роблячи висновки, ми зауважимо, що з метою запобігання неплатоспроможності та банкрутству банків необхідно суттєво підвищити вимоги до капіталу, зокрема, збільшити його обсяги, покращити структуру, посилити роль нормативу адекватності капіталу, підвищити вимоги до врахування у структурі регулятивного та економічного капіталу ринкових ризиків, розробити та запровадити механізм визначення та розрахунку протициклічних буферів капіталу, підвищити вимоги до системно важливих банків, а також забезпечити значно вищі коефіцієнти капіталізації банків.

Література:

1) Міщенко В.І. Проблеми капіталізації та консолідації банківської системи України // вісник національного банку України – 2009 - №10.

2) Шаповалова А.В. Реорганізація та реструкторизація комерційних банків. – К.: Знання, КОО, 2009

3) Олексійчук М.Р. Реорганізація банків сьогодні./банківська справа – 2010-№1