Економіка / 3. Фінансові відносини.

Войтенко О.В., Голишевська Л.В.

Вінницький національний аграрний університет,Україна

ПРО ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

Нині проблема формування системи оподатку­вання аграрного сектора економіки набуває особ­ливого значення, оскільки галузь є основною для збереження економічної безпеки, особливо під час фінансової кризи, коли більшість галузей знахо­дяться у стані занепаду.

Сучасні наукові підходи до сутності прямого оподаткування та оптимального механізму його функціонування постійно досліджують вітчизняні вчені, зокрема: М. Азаров, О. Василик, В. Галуш­ко, М. Дем'яненко, Д. Дема, А. Діброва, А. Крисоватий, П. Полозенко. Теоретичні дослідження з цього питання можна знайти у працях відомих світових класиків-економістів Ф. Кенне, А. Лаффера, К. Маркса, А. Сміта, М. Тургенєва та інших.

Високий рівень організації податкової систе­ми, її економічна ефективність і раціональність є важливими факторами формування економічно­го потенціалу високо розвинутої держави. Раціо­нальна система оподаткування забезпечує спри­ятливі економічні умови для підвищення ефектив­ності діяльності підприємств. Досягнення високих економічних результатів, підвищення ефектив­ності підприємницької діяльності суб'єктів госпо­дарювання, з одного боку, а також збільшення доходів державного бюджету — з іншого, здійсню­ються шляхом реалізації стимулюючої функції по­датків. Податкова система розвинутих держав містить правові норми та інструменти, що виклю­чають економічно невиправдане оподаткування, внаслідок якого податкова система втрачає стиму­люючий потенціал. Протягом останніх десятиліть у багатьох державах проводилися податкові ре­форми, метою яких було підвищення стабільності податкової системи,справедливості податкового навантаження, а також ефективне регулювання і стимулювання економічного зростання. Засобами досягнення цілей податкових реформ стали зни­ження податкових ставок, зміна структури подат­кових надходжень, використання податкових пільг для стимулювання інноваційних та інвестиційних процесів.

В Україні, в умовах становлення ринкових відносин і демократії, формування і розвиток си­стеми оподаткування здійснювалися практично без участі суб'єктів господарювання з абсолютним превалюванням інтересів держави. На сучасному етапі економічна політика держави орієнтована переважно на пошук додаткових джерел попов­нення державного бюджету, які полягають у зас­тосуванні нових податків і зборів, посиленні кон­тролю над повнотою і своєчасністю сплати по­датків. Протиріччя між інтересами держави і плат­ників податків посилюються необхідністю першо­чергового вирішення поточних економічних про­блем, що унеможливлює застосування принципо­во нових і якісно прогресивних елементів системи оподаткування, а це, врешті-решт, перешкоджає економічному зростанню[1].

 Пільгові режими оподат­кування, які на сьогодні застосовуються в Україні, не відповідають сучасним вимогам, оскільки подат­кове навантаження на галузь в період фінансової кризи досить велике, а більшість сільськогоспо­дарських товаровиробників навіть при мінімальних доходах не в змозі сплачувати податки. Особливо це стосується прямого оподаткування, яке у галузі представлене фіксованим сільськогосподарським податком. Цей податок є нейтральним, тобто його розмір залежить від площі сільськогосподарських угідь і їх грошової оцінки. Товаровиробник пови­нен його сплатити незалежно від фінансового ре­зультату діяльності, тобто навіть збиткові підприє­мства повинні знайти кошти для погашення подат­кового зобов'язання[1].

Відповідно до статей 304 та 306 Податкового Кодексу України розмір ставок податку з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподар­ських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):

а)для ріллі, сіножатей і пасовищ {крім ріллі, сіножатей і пасо­вищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а
також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сіль­
ськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на ви­робництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на
закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на
умовах оренди) — 0,15;

б)для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зо­нах та на поліських територіях, — 0,09;

в)для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень,
розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09;

г)для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах
та на поліських територіях, — 0,03;

ґ) для земель водного фонду — 0,45;

д)для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності
сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на
виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на
закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на
умовах оренди, — 1,0.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти переви­щення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66%) від реалі­зації усієї власно виробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно об­числюють суму податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розта­шування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового Кодексу України.

Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 ка­лендарних днів, що настають за останнім календарним днем подат­кового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначе­ної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а)у І кварталі — 10 відсотків;

б)у II кварталі — 10 відсотків;

в)у ІІІ кварталі — 50 відсотків;

г)у IV кварталі — 30 відсотків[3].

Платники податку, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у то­му числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення (виникнення права на земельну ділянку), а надалі — у порядку, визначеному пунктом 306.2 статті 306 Податкового Кодексу України.

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки[3].

Отже, як свідчать результати досліджень, нині через загострення проблеми бюджетного збалансуван­ня держава не приділяє достатньої уваги питан­ням посилення дії регулюючої та стимулюючої функції податкової системи.

Зміни в Податковому Кодексі України щодо фіксованого сільськогосподарського податку не були радикальними та майже не змінили загальної ситуації.

Література:

1.Кургіна Л.Г.Системи оподаткування сільськогосподарських підприємств/Л.Г. Кургіна//АгроСвіт.-2010.-№2.-С.42-45

2. Мулик Т.О. Податкова система [Текст]: навчальний посібник/Т.О. Мулик, Н.Д. Фаюра, Н.Д.Глазко ; Вінниця: ТОВ "Консоль",-2008.-328 с.-(Університетська книга).

3.Податковий Кодекс України [Електронний ресурс].-Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua