Економічні науки / 3. Фінансові відносини

Руденко В.В., Шмунь Н.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

МІНІМІЗАЦІЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ХЕДЖУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

У час  розвитку інноваційних процесів та періоду фінансової  глобалізації на українському ринку дедалі  більшого розмаху набувають  операції з похідними фінансовими інструментами, однією  з досить важливих  функцій  яких  є хеджування фінансових ризиків. Ринок похідних фінансових  інструментів України досить динамічно розвивається й відіграє дедалі більшу роль у розвитку фінансової  сфери  та  економіки  України  в  цілому. Масштаби  операцій  з  хеджування  цінових, валютних,  кредитних  та  інших споріднених  ризиків  на  цьому новому сегменті фінансового ринку  набувають  усе  більших розмірів, деякою мірою конкуруючи з традиційними методами  мінімізації  ризиків. 

Дослідженню питань сутності та призначення фінансових інструментів присвячено низку праць вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема:

Г. Кірейцева, Л. Примостки, Т. Райса, В. Савчука, Е. Уорена, В. Шелудько, Н.А. Брегін,  О.В. Дорофеєва, які також виокремлюють основні аспекти проведення хеджування. Проте наявна економічна література характеризується неоднозначністю в  трактуванні  оцінки,  особливостей  і  елементів  фінансового  ризику [3, c.58].

Метою даного дослідження є визначення особливостей використання фінансових інструментів для хеджування ризиків господарської діяльності, а також виокремлення умов, які дозволяють іденти­фікувати застосування фінансового інструменту як операцію хеджування, а не у спекулятивних цілях.

Для формування ефективної системи управління фінансовими ризиками їх необхідно попередньо ідентифікувати. Ідентифікація фінансових ризиків полягає у виявленні всіх видів можливих ризиків, пов'язаних із кожною конкретною операцією. При цьому важливо у складі портфеля фінансових ризиків виділити ризики, які залежать від самого підприємства, і зовнішні ризики, які визначаються макроекономічною ситуацією [4, c.101].

Оскільки підприємство практично не може впливати на зовнішні ризики, то основну увагу необхідно приділяти внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків, до яких належать: диверсифікація, лімітування, самострахування та хеджування.

Найчастіше хеджування застосовують як засіб страхування вартості товарів або прибутку, а також валютних ризиків підприємства. Мета хеджування полягає в переносі ризику зміни ціни з однієї особи на іншу, при цьому найчастіше першу особу іменують хеджером, а другу – спекулянтом.

При прий­нятті рішення про хеджування важливо оцінити розмір втрат, яких зазнає ком­панія при відмові від хеджування. Якщо втрати незначні, то вигоди від хеджу­вання можуть виявитися меншими, ніж затрати на його здійснення. У такому випадку компанії краще утриматися від хеджування.

Вибір конкретних інструментів хеджування здійснюється після аналізу по­треб бізнесу, економічної ситуації та перспектив даного сектору, а також еконо­міки в цілому. Недостатньо продумана стратегія може збільшити ризики.

Інструмент хеджування – це похідний фінансовий інстру­мент, фінансовий актив або фінансове зобов'язання, справедлива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується, компенсуватимуть зміни спра­ведливої вартості або потоку грошових коштів об'єкта хеджування [2, c. 203].

Похідні фінансові інструменти можуть використовуватися як з метою нейтралізації ризиків зміни цін на окремі позиції активів, так і в спекулятив­них цілях. Спеціальні правила обліку операцій хеджування як фінансових ін­струментів можна застосовувати у випадку виконання таких умов:

1.       Перед початком хеджування у письмовій формі оформляється документація, у якій зазначається: інструмент хеджування, об'єкт хеджування та ризик, який хеджується.

2.       Ефективність хеджування має бути надійно оцінена. Для цього необхідно достовірно визначити справедливу вартість інструменту хеджування та справедливу вартість об'єкта хеджування з урахуванням ризику, для запобігання якого проводиться хеджування.

3.       Очікується, що ефективність хеджування буде високою. Протягом всього періоду здійснення хеджування проводиться оцінка ефективності хеджування та визначається її рівень. Ефективність хеджування вважається високою, якщо зворотна залежність між зміною справедливої вартості інструмента хеджування та зміною справедливої вартості чи величини очікуваних грошових потоків об'єкта хеджування знаходиться в діапазоні від 80 до 125% [5, c.136].

Інструментом хеджування похідний фінансовий інструмент визнається після його первинного застосування. Залежно від форми організації торгівлі всі ін­струменти хеджування поділяються на біржові та позабіржові. До біржових деривативів належать ф'ючерси, а до позабіржових – форварди та свопи. Опціони можуть укладатися як на біржовому, так і позабіржовому ринку.

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ,  укладений як  стандартизований  контракт,  який  засвідчує  зобов’язання  продати (придбати) відповідну  кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією  ціни  базового  активу  під  час  укладання контракту.

Суб'єкти господарювання можуть провадити коротке та довге хеджування за допомогою ф'ючерсів для захисту від можливого падіння чи зростання цін на актив відповідно. Короткий хедж (хедж покупця) – продаж ф'ючерсного контракту, який передбачає поставку базового активу. За короткого хеджу відкривається коротка позиція за ф'ючерсами, яка компенсує наявну довгу позицію на реальному рин­ку. Зниження реальної ціни компенсується доходом на ф’ючерсному ринку. Довгий хедж (хедж продавця) – купівля ф'ючерсного контракту, який передбачає придбання активів [2, c.205].

Під ідеальним хеджуванням у випадку використання ф’ючерсних контрактів розуміють ситуацію, коли ризик можливих втрат від падіння цін на    реальному ринку повністю нейтралізується в результаті укладання ф'ючерсного контракту.

Хеджування за допомогою форвардних контрак­тів полягає у перенесенні операцій з реального ринку товарів на ринок строко­вих угод, тоді як при використанні ф'ючерсів з метою хеджування проводиться паралельне укладання угод на реальному ринку та ринку строкових угод.

На відміну від форвардних і ф'ючерсних контрактів, які засвідчують зобов'язання купити чи продати базовий актив, існує такий вид деривативів як опціон, що відображає право купити чи продати предмет контракту. Відповідно до вітчизняного законодавства, опціон – це стандартний документ, який за­свідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого [3, c.60].

Емітент опціону несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо про­дажу базових активів на умовах укладеного опціонного контракту. Покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цін­них паперів (товарів, коштів). Опціон може бути проданий без обмежень ін­шим особам протягом строку його дії.

Ще одним інструментом хеджування ризиків господарської діяльності є свопи. Свопом називають фінансовий інструмент, зміст якого полягає у здійсненні обмін­ної операції, за якої контракт на придбання (продаж) певної кількості базових активів супроводжується контрактом на зворотній їх продаж на певну дату в майбутньому. Угоди своп можуть укладатися на період до десятків ро­ків найчастіше з метою усунення валютного або відсоткового ризику. Вони можуть передбачати платежі за фіксованими чи плаваючими від­сотковими ставками. Свопи укладаються в процесі конфіденційних перегово­рів на позабіржовому ринку в основному міжнародними (транснаціональни­ми) корпораціями та банками [5, c.142].

У підсумку слід зазначити, що використання запропонованих у статті механізмів  хеджування  ризиків підприємницької діяльності  за  допомогою  інструментів фінансового  ринку  в  поєднанні  з  традиційними заходами управління та мінімізації ризиків, на нашу думку,  надасть  підприємствам  можливість  створення  потужної  системи управління ризиками, що матиме вирішальне значення для  їх успішної та прибуткової діяльності.

Таким чином, хеджування є найбільш перспективним методом захисту підприємств від фінансових ризиків. Для подальшого його використання необхідно вдосконалити законодавчу базу, яка би чітко регулювала операції з товарними деривативами і питання їхнього оподатковування, підвищити довіру підприємств як до основної складової інфраструктури фінансового ринку – бірж, так і до високоризикових похідних інструментів, надавати повну інформацію про національні особливості обігу товарних похідних інструментів. Адже незнання специфіки обігу деривативів та іноді помилкові уявлення ускладнюють формування позитивного сприйняття даного процесу суб’єктами господарювання. 

 

Список використаних джерел:

 

1.     Безугла В. О. Венчурне страхування як засіб мінімізації фінансових ризиків / В. О. Безугла, І. І. Постіл // Економіка та держава. – 2008. – № 3. – С. 35-37.

2.     Бойко К. В. Особливості використання інструментів хеджування ризиків господарської діяльності / К. В. Бойко // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 6. – С. 203-212.

3.     Вишневська Б.М. Методи мінімізації фінансових ризиків / Б. М. Вишневська // Економіст. – 2009. – № 6. – С. 58-61.

4.     Диба М.І. Основні джерела фінансових ризиків / М. І. Диба //Фінанси України. – 2009. – № 5. – С. 101-111.

5.     Ігнатенко А.В. Механізми нейтралізації фінансових ризиків українських підприємств в умовах глобалізації // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №5. – С.136-144.