К.е.н.,
доц. Підвальна О.Г., Голишевська А.А.
Вінницький
національний аграрний університет, Україна
Однією з
головних проблем формування творчих здібностей сучасних менеджерів є розвиток
їх лідерських якостей і обізнаності в мистецтві управління. Очевидно, що ця
проблема одержує три чітко виражені напрями розвитку: 1) навчання
керівників-практиків; 2) підготовка резерву кадрів; 3) управлінська підготовка
творчих особистостей, які за своїми генетичними якостями спроможні до
ефективної управлінської діяльності й мають схильність до неї.
Саме із
творчо обдарованих фахівців можна сформувати вкрай потрібний Україні корпус
професійних керівників-лідерів, менеджерів виробничої сфери. Зазвичай лідером
вважають менеджера, який здатен ефективно впливати на інших і з яким бажає
співпрацювати більша частина колективу тому, що лідерські якості визначаються
не тільки схильністю особистості до управлінської діяльності.
О. Баєва
у своїх дослідженнях зауважує, що типологічні особливості темпераменту лідера
визначаються такими особливими рисами, як бажання ризику, вміння фіксувати свою
увагу й керувати власною поведінкою на основі процесів саморегуляції та
самоконтролю. Такі реакції, здебільшого, зумовлені генетично, тобто людина вже
народжується зі схильністю до емоційної, бурхливої реакції на навколишнє
середовище, що зберігається упродовж усього життя [1, с. 67].
У сучасному розумінні
управлінське мистецтво — це систематизовані теоретичні узагальнення про кращі
зразки (еталони), прийоми, методи та засоби успішної керівної діяльності,
розвинуте вміння, з одного боку, ефективно використовувати теоретичні знання, а
з іншого — діяти в тих ситуаціях, для яких наука управління ще не виробила
необхідних рекомендацій. Мистецтво управління також проявляється у стилі роботи
менеджера, спілкуванні його з людьми, у здібностях до неформального впливу на
підлеглих. Саме мистецтво управління визначає співвідношення формального і
неформального управління, формування авторитету менеджера і прояв його
лідерських якостей. Крім того, мистецтво управління проявляється у методах і
прийомах розробки управлінських рішень, підходах до оцінки, аналізу проблем
вибору і обґрунтування кращого варіанту рішення серед можливих альтернатив.
Помилково вважають, що мистецтво управління годі опанувати. Діяльнісні
характеристики управлінської майстерності можуть виявлятися, формуватися,
відточуватися поступово, упродовж життя. Не випадково Ф. Тейлор розглядав
мистецтво управління як еволюцію, а не винахід. Мистецтво управління — це сплав
освіти, досвіду й індивідуальності творчої особистості [2, с. 124].
Отже,
хоча управлінська діяльність є мистецтвом, однак, базується на наукових
принципах. Процес формування мистецького управління пов'язаний з трьома групами
факторів: 1) зовнішні передумови; 2) умови службової діяльності; 3) особистісні
фактори.
Керівник
стає на чолі організації в результаті формалізації відносин у ній (делегування
повноважень). Натомість, лідерами стають не з волі організації, а завдяки
особистому авторитету, харизмі та багатьом особистим якостям індивіда,
насамперед — творчим здібностям. Керівник організації — це людина, яка
одночасно є лідером і ефективно управляє своїми підлеглими. Його мета —
впливати на інших людей так, щоби вони виконували роботу, доручену
організацією. Отже, лідерство — це здатність людини (менеджера) чинити
ефективний вплив на окремі особистості й групи, спрямовуючи їхні зусилля на
досягнення цілей організації. Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на
початку двадцятого століття управління перетворилося на наукову галузь, а
менеджери стали впливовою і рушійною силою у суспільстві. Проте, лише у
1930–1950 рр. було здійснено спробу вивчення лідерства у великих масштабах, на
систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили за мету виявити властивості
чи особисті характеристики ефективних керівників. Згідно з теорією лідерства
(відомою під назвою «теорія великих людей»), кращі керівники володіють
визначеним набором лідерських особистих якостей.
Російський
професор Л. Д. Кудряшов, поклавши в основу характерологічні особливості
трудової діяльності керівників, виділив вісім стилів лідерства:
«регламентатор», «колегіал», «спринтер», «об'єктивіст», «волокитник»,
«максималіст», «організатор», «клопотун». «Регламентатор» прагне до цілковитого
визначення управлінських функцій. «Колегіал» — відводить важливе місце у своїй
роботі різним комісіям, нарадам, зборам. «Спринтер» — дуже швидко реагує на
зміни в організації. «Об'єктивіст» — постійно посилається на незборимі фактори,
особливо, коли стає помітне відставання в роботі. «Волокитник» — схильний до
бюрократичних прийомів у роботі. Діє за принципом «кожне рішення має дозріти».
«Максималіст» — працює лише з великими проблемами і не визнає дрібних.
«Організатор» — основну увагу приділяє організаційним питанням (добір і
розстановка кадрів, розробка планів і стандартів тощо), випускаючи з поля зору
інші важливі функції управління. «Клопотун» — лідер, діяльність якого
характеризується великою різноманітністю. Він намагається брати участь у всіх
справах. Такий керівник не вміє відрізняти головне в роботі від другорядного, а
тому «тоне» у поточних справах. Американський вчений Р. Уотермен пише про три
типи лідерів: «сторож», «маніпулятор коштами» і «будівельник-перетворювач».
«Сторожі» — це майстри бездіяльності, які хочуть бути впевненими в тому, що за
час їхньої роботи нічого не трапиться. «Маніпулятор коштами» зайнятий
фінансовими угодами організації. «Будівельники» — працюють, вірячи, що вони
зможуть щось покращити. Новий тип керівника в американській літературі одержав
назву «парадоксального керуючого». Як особистість, він може бути
охарактеризований такими досить суперечливими рисами: твердий, але гнучкий;
дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє зберігати
дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений; мрійливий і в той
же час реалістичний [3, с. 251].
Концептуальні
положення щодо змістовного наповнення лідерства визначають дидактичні напрями
підготовки менеджерів. На основі комплексного підходу пропонується педагогічна
технологія формування лідерських здібностей на основі управління
навчально-творчою діяльністю (НТД) студентів, яка представляє собою комбіновану
систему елементів управління НТД, серед яких виділяються: 1) планування
індивідуальної стратегії самонавчання студентів; 2) структурований
поділ навчального матеріалу на окремі модулі; 3) технологічна
послідовність вивчення дисципліни; 4) система дидактичного забезпечення процесу
навчання; 5) мотиваційні умови навчально-творчої діяльності студентів; 6)
налагодження дієвого зворотного зв'язку і контроль за якістю освітнього
продукту.
Оскільки
лідерство як результат навчально-творчої діяльності людини базується на
сукупності вмінь (інтелектуально-логічних, методологічних, світоглядних,
комунікативних, автодидактичних), дидактичну основу цієї підготовки складає
комплекс методів (інформаційних, операційних, пошукових, самостійного
навчання).
Таким чином,
технологія керівництва повинна відповідати викликам ситуації, що склалася,
творчо насичуватися рисами будь-яких стилів, які роблять лідерство більш
ефективним. При цьому саме творча спрямованість менеджера є основною
передумовою його високих лідерських якостей.
Література
1. Баєва О. Біологічні
основи влади і лідерства // Персонал. — 2006. — № 12. — С. 67.
2. Завадський Й. С.
Менеджмент: Підручник. — Т.2. — К.: УФІМБ, 2002. — 511 с.
3. Управління персоналом: Навч. посібн.
/ М. Д. Виноградський, С. В. Бєляєва, А. М. Виноградська та ін. — Е.: ЦУЛ,
2006.