Экономические науки/7.Учет и аудит

доц. Копняк Н.І., Костюк В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Чинники, що впливають на собівартість продукції в контексті системи управління витратами підприємства

Результати діяльності підприємства, його конкурентоспроможність, стійкість до змін ринкового середовища головним чином залежать від системи та методів управління витратами. Інформація про види, обсяги та поведінку витрат дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції. З отриманням незалежності в Україні питанням формування витрат та їх організації на підприємстві не надавали належної уваги. У сучасний період управління витратами, як єдиного цілісного процесу, в Україні практично не існує. Актуальність проблеми посилюється ще й тим, що інфляційні процеси, які мають місце впродовж останніх років, не сприяють зниженню рівня витрат. Прибуток досягається, в основному, не шляхом зменшення затрат на виробництво продукції, а за рахунок зростання її ціни[1].

У зв’язку з цим існує об’єктивна необхідність у формуванні ефективної системи управління витратами, яка дозволить досягти економії ресурсів та забезпечити стабільну рентабельність діяльності суб’єкта господарювання.

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно зводиться не лише до зниження витрат, але розповсюджується на всі елементи управління. А систему управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які впливають на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, а також як такий, що спрямований на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат у всіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт [2].

Розглядаючи собівартість продукції в контексті системи управління витратами, слід зазначити, що достатньо велика кількість як зарубіжних, так і вітчизняних науковців досліджували і продовжують досліджувати дану категорію. Серед них можна виділити таких як К.Друрі, Б.Ніцз, Т.Скоун, Ч.Т.Хорнгрен, Ю.С.Цал-Цалко, В.В.Сопко, В.Г.Лєбєдєв, С.Ф.Покропивний, O.О. Пилипенко, О.О.Орлов, І.М.Бойчик та інші.

Ільєнко Н., Савкова С. зазначили що собівартість продукції – це вартісна оцінка використання в процесі виробництва природних ресурсів, засобів і предметів праці, послуг та оплати праці працівників [3].

Отже, cпираючись на визначення провідних науковців щодо даного показника, під собівартістю слід розуміти вартісну оцінку витрат на виробництво продукції, його обслуговування та реалізацію.

Оскільки витрати формують собівартість продукції, що виготовляється, можна стверджувати, що дана категорія прямо залежить від дієвості побудованої на підприємстві системи управління витратами. Це значить , що на формування собівартості продукції впливає ціла система чинників.

У загальному вигляді науковці поділяють чинники як на такі, що діють на макроекономічному рівні (політична ситуація в країні, інфляційні процеси, попит на ринку, конкуренція товаровиробників тощо) та на ті, що діють на мікроекономічному рівні (технології виробництва, обсяги виробництва, величини змінних, постійних, середніх витрат тощо).

Слід відмітити, що у повному обсязі характеристика чинників та механізм їхнього впливу не завжди досліджуються науковцями, тому дане питання на сьогоднішній день залишається.

Отже, спираючись на теоретичну основу економічної думки, можна поділити чинники на дві групи: 1) чинники макроекономічного впливу; 2) чинники мікроекономічного впливу. У межах кожної групи відбувається їхня класифікація за різними ознаками. Так, до складу макрорівневих чинників, від яких залежить рівень собівартості, Б.Кузин відносить наступні:

- законодавча база (закони, постанови, укази , якими повинно керуватись підприємство в своїй діяльності);

- облікова політика (підприємство самостійно визначає і обирає облікову політику, а саме сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції);

- інфляційні процеси (інфляція впливає на формування собівартості, несе за собою ряд негативних моментів, таких як зростання цін на матеріальні ресурси, зростання тарифів на енергоносії, так відповідно зростання собівартості продукції);

- валютний курс національної грошової одиниці (коливання валютного курсу національної грошової одиниці призводить до знецінення або девальвації гривні. Такі процеси можуть впливати на витрати (придбання ресурсів) як

позитивно, так і негативно);

- структурні та циклічні зрушення в економіці країни (ці зрушення в економіці країни пов’язані зі змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється, з’являються нові товари, які витісняють старі, що не користуються попитом. Внаслідок цього підприємства переглядають структуру задіяних у процесі виробництва ресурсів. Як правило, впровадження нових технологій призводить до економії матеріальних витрат);

- попит на ринку (зміна попиту на продукцію може впливати як позитивно, так і негативно);

- конкуренція товаровиробників (конкурентні переваги підприємства на ринку виникають за рахунок зниження витрат, а отже, і зниження такого показника як собівартість. Спроможність задовольняти певні потреби покупців краще, ніж це роблять конкуренти при відносно низьких витратах виробництва, це та формула, яка забезпечує підприємству успіх на споживання);

- місцерозташування підприємства (підприємство з усіх можливих варіантів обирає таке місцеположення, при якому залежні від нього результати у найбільшій мірі перевищують відповідні витрати);

- місцезнаходження постачальників і споживачів (витрати на транспортування займають значну частку у структурі собівартості продукції. Це значить, що географічна близькість до ринків споживання і ринків збуту продукції забезпечує значну економію на транспортних витратах та витратах часу) [4];

- інші чинники.

У той же час, відбувається вплив чинників, що діють на мікрорівні, серед них Ю.С Цал-Цалко виділяє такі:

- людський фактор (виконання кожної функції на підприємстві забезпечується конкретними посадовими особами, які мають чітко усвідомлювати, що від їхніх дій залежить ефективність функціонування підприємства. Якщо кожний працівник буде на професіональному рівні виконувати свої службові обов’язки, то негативний вплив зовнішнього і внутрішнього середовища можна буде звести до мінімуму);

- характер діяльності та галузева спрямованість підприємства (це той чинник, який може визначити, наскільки виробництво продукції може бути матеріаломістким або ж трудомістким. Від цих факторів буде залежати і рівень собівартості продукції);

- обсяг виробництва (зміна обсягу виробництва прямо пропорційно впливає на величину змінних витрат. Це значить, що собівартість продукції буде зростати (зменшуватися) за рахунок зростання (зменшення) змінних витрат та зменшуватися при зростанні обсягів виробництва за рахунок економії на умовно-постійних витратах);

- рівень змінних та постійних витрат (змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва. В разі зростання обсягів – зростає і величина змінних витрат, і навпаки. Щодо постійних витрат, то це ті витрати, на величину яких у короткостроковому періоді обсяг виробництва не впливає. Отже, вони мають місце і тоді коли обсяг виробництва умовно дорівнює нулю. Враховуючи цей чинник, підприємства намагаються визначити такий обсяг виробництва продукції, при якому витрати як змінні, так і постійні у розрахунку на одиницю продукції були б мінімальними.);

- номенклатура продукції (формування собівартості продукції при широкій номенклатурі значно ускладнюється);

- організація виробничого процесу (чим досконаліше він буду організований, тим меншими будуть витрати на виробництво);

- технологія виробництва (новітні технології виробництва дозволяють економити майже на всіх основних видах ресурсів (матеріальні, паливно-енергетичні, трудові), що задіяні у виробничому процесі);

- кількість і різноманітність ресурсів, що використовуються (при закупівлі

тих чи інших ресурсів виробники враховують їхні якісні параметри та ціну, оскільки показник якості сировини буде впливати на якість готового виробу, а рівень цін на ресурси буде впливати на рівень витрат, від яких залежить і рівень собівартості продукції);

- дотримання норм витрачання матеріальних та трудових ресурсів (дотримання норм витрачання матеріальних та трудових ресурсів, а точніше їх недотримання їх негативно впливає на показник собівартості продукції.);

- якість продукції, що виробляється (покращуючи якісні характеристики продукції, виробники збільшують витрати, що призводить до зростання її собівартості, але ці витрати повернуться у вигляді додаткового прибутку. Придбавши якісну продукцію, споживач певний проміжок часу буде постійним у своєму виборі);

- рівень браку (рівень браку суттєво впливає на рівень собівартості. Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю установленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення)[5].

- інші.

Дана класифікація є найбільш оптимальною, так як ці два рівні надають можливість розробляти певні заходи щодо вдосконалення ефективності діяльності, як на рівні підприємства, так і на рівні держави.

Висновки. Кожен вчений в галузі управління витратами безперечно має свій підхід до визначення чинників, що впливають на собівартість. Проте слід зауважити, що чинники завжди комплексно впливають на процес формування собівартості. Від макроекономічних чинників залежить дія деяких мікроекономічних, або ж комплексно можуть діяти одразу декілька макроекономічних та мікроекономічних чинників. Відбувається, так би мовити, накладка одного чинника на інший. У таких умовах діяльність підприємств ускладнюється.

Отже, з огляду на ряд чинників очевидним є те, що на сьогоднішній день підприємства працюють в умовах ризику та невизначеності. Тому і перед керівництвом держави, і перед управлінським персоналом підприємств постає складне завдання відносно пошуку дієвих рішень, які мають бути спрямованні на зниження собівартості продукції, що виготовляється, та надання конкурентних якостей цій продукції.

Література

1. Пилипенко О.О. Управління витратами на сучасних підприємствах// Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №12. – С. 8–11.

2. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратами: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К. : КНЕУ, 2002. - 528 с.

3. Ільєнко Н., Савкова С. Собівартість продукції та її формування // Справочник экономиста. - 2005. - №4.- С.5-10.

4. Кузин Б., Юрьев В., Шахдинаров Г. Методы и модели управления фирмой. – СП.: Питер, 2007.- 235 с.

5. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства. – К.: ЦУЛ, 2002. – 656 с.