Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

Гандура І.І., Поліщук О.Ю.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ПРОБЛЕМИ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЖІНОК У ТРУДОВІЙ ТА ПОБУТОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Протягом довгого часу як в Україні, так і у світі існує проблема гендерної нерівності – дискримінації жінок на ринку праці, побутовій сфері, сімейному житті та в інших сферах людської діяльності. По сьогоднішній день ця тема залишається актуальною, так як ми можемо спостерігати несправедливе відношення до жінки і в повсякденному житті, і при наймі на роботу, і коли мова йде про оплату праці, і простежуючи статистику займання керівних посад на підприємствах і організаціях, цей перелік ще можна продовжувати, проте у даному дослідженні доцільніше буде запропонувати інший перелік, який стосуватиметься заходів щодо покращення становища жінок на ринку праці.

В ході розвитку суспільства склалися рольові стереотипи, згідно з якими дім – жіноча сфера, робота – чоловіча. Але жінки втручаються в сферу ділової активності швидше і більш охоче, ніж чоловіки в сферу домашнього господарства. Результатом цього є подвійна зайнятість–на роботі і вдома[1].

Жінки займають 53% структури населення України. Трудове законодавство України проголошує формальну рівність, забороняє дискримінацію на ринку праці, але на практиці жінки мають менше можливостей кар’єрного зростання, меншу заробітну платню, працюють переважно в низькооплачуваній сфері [4].

В Україні спостерігається суперечливе становище в сфері освіти та зайнятості : жінки займають менш оплачувані посади на меншою мірою престижних роботах. Серед державних службовців жінки становлять 68%, проте на керівних посадах, на рівні прийняття рішень їх буквально одиниці.

У нинішньому складі Верховної Ради жінки складають 5% від загальної кількості депутатів (середній світовий показник – 10%, у Швеції – 46%), і є лише одна жінка серед 24 голів парламентських комітетів.

У Вищому господарському суді України близько 40% суддів – жінки. В обласних господарських судах жінки-судді складають 60%. Таким чином, можемо стверджувати, що у сфері господарського судочинства жінки відіграють не меншу, ніж чоловіки, роль.

Жінки в Україні контролюють лише 5-10 % економічних ресурсів, жінки становлять 38% усіх підприємців, що займаються індивідуальною діяльністю, очолюють 26% малих підприємств, 15% - середніх, 12% - великих. В промисловості бізнесом керують лише 2% жінок [3].

Стаття 24 Конституції України та стаття 2 частини 1 Кодексу законів про працю гарантують свободу від всіх форм дискримінації, в тому числі і за ознакою статі. Також Україною ратифіковані міжнародні угоди, які стосуються заборони та викорінення дискримінації у різних сферах суспільного життя.

Однак ситуація на практиці є іншою. Роботодавці як в приватному, так і в державному секторах регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та вимагають під час співбесід інформацію про сімейні обставини, яку згодом використовують для відмови у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж можуть стати перепоною, навіть якщо жінки повністю відповідають посаді з професійної погляду.

Серед інших поширених форм дискримінації, з якими жінки стикаються вже на робочому місці, є відмова у наданні відпусток у зв'язку з вагітністю і пологами, чи для догляду за дітьми, виплата гарантованих державою коштів, обмеження можливостей професійного зростання, сексуальні домагання. Водночас роботи, які виконують жінки, все більше зосереджуються на найневигiднiшiй ділянці ринку працi. Більшість низькооплачуваних робітників - це жінки. До того ж жiнкам похилого вiку пiсля втрати роботи дуже важко знову повернутися на ринок працi [2, с. 34-36].

Для подолання порушень гендерної демократії, що спостерігаються у реальному житті необхідно, як вважають дослідницькі центри, ввести цю парадигму у процес законотворення, а саме:

- провести інвентаризацію чинних законів і підзаконних актів на підставі гендерних експертиз;

- виробити специфічні антидискримінаційні принципи та правові норми, а також враховувати гендерний фактор у розгляданні кожного законопроекту;

- створити кваліфікований громадський орган для проведення “гендерної експертизи” як існуючих законів, так і нових законопроектів.

Досягти позитивних зрушень у даному питанні можна, забезпечивши гендерне співвідношення на рівні 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах, зменшити на половину розрив між доходами чоловіків і жінок, створити відповідні умови при прийнятті на роботу та забезпечити захист майбутніх матерів і тих, хто знаходиться у відпустці по догляду малолітніх дітей. Проблема полягає у подоланні стереотипів традиційно патріархального суспільства і знаходиться переважно у сфері соціальної психології. Її вирішення – це завдання не лише держави, але й суспільства, якщо воно дійсно прагне стати громадянським.

Література:

1. Ворчакова І.Є. Дискримінація жінок на ринку праці як одна з найважливіших соціальних проблем в Україні // Політичні науки. – Випуск 27. – 2005 р. – С. 28-31.

2. Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. – 2005 р. – № 5 – С. 34-36.

3. Марценюк Т. Гендерна дискримінація на ринку праці в Україні: соціологічний аналіз // Праця і закон №2 2008 Доступ з: http://www.hrd.com.ua/993

4. Пояснювальна записка до ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок».