Гарбадин А.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Вияв різоми Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі у бутті політичного

Розвиток політичної науки передбачає можливість вияву нових механізмів пояснення її предметного поля, водночас і нового погляду на її об’єктивні основи існування. Уособленням такого нового погляду слід вважати концепт різоми Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі.

Для початку розглянемо концепт кореня, що метафорологічно виражає направленість «вглиб», тобто наявність глибинного сенсу. В цілому, Дельоз і Гваттарі відкидають корінь на наступним причинам:

1) Відмова від внутрішньої надсадженості смислових формоутворень, а також ідеї пошуку «на глибинах мудрості», що передбачає інше трактування простору, що не передбачає глибини узагалі;

2) Корінь являється фактичним синонімом «стержня», «репрезентуючого собою наявність генетичного витоку того чи іншого явища»[3;384];

3) Відмова від надсадженості універсальності, що напряму обумовлена глибинним функціоналізмом.

Натомість увагу слід направити на складку – концепт, що передбачає наявність відмінності, яку собою і репрезентує. Такий підхід нагадує differаnce. Дане поняття зумовлює:

1) Відмову від розуміння відмінності як результату дії суб’єкта, що не впливає на даного суб’єкта;

2) Пропонує бачення, згідно якого «схоплює, фіксує, відтворює момент перманентної рухливості лінії Зовнішнього і конструювання Внутрішнього як результату «згибання-складання» Зовнішнього» [3;739];

3) Відкидає можливість існування зовнішньої точки по відношенню до відмінності, оскільки лінії згину не є властивостями якогось дискретного буття;

4) Дає можливість альтернативного трактування і осмислення перервності і неперервності, тобто межевості загалом.

Таким чином стирається звична межевість, що передбачала сегментацію знання, буття, а на її місце приходить конструкція межі як сфери концентрації смислопотоків, пізнання яких робиться на поверхні, на основі відмінності.

Відповідно вводиться типологія способів організації простору, у межах якого і у відповідності до розуміння якого циркулюють смислопотоки. Вони поділяються на «стержневі» та «пучкоподібні», тобто різоми.

Перший тип виявляться через наявність іманентної очевидності, тобто наперед накресленої лінії розгортання, другий характеризується через можливість розгортання у будь-якому напрямку і наявним шансом змінити власний рух. «Фундаментальною властивістю різоми, таким чином, являється її гетерономність при збереженні цілісності» [3;657], що забезпечується відсутністю центру, який компресує навколо себе смислопотоки – «логіка кореня – це логіка жорстких векторно орієнтованих структур, в той час як різома… моделюється в якості неврівноваженої цілісності, що не характеризується наявністю організаційних порядків і відрізняючоюсь перманентною креативною рухливістю» [3;657].

Різома не має ні початку, ні кінця. Їй притаманні лиш деякі принципи. Зчеплення і гетерогенність – «будь-яке місце різоми може і повинне буди приєднаним до любого іншого її місця» [2]. У цьому і полягає її відмінність від «кореня» - немає ніякого фіксованого порядку, визначеної дистанційності взаємодій.

Наступним є принцип множинності, як умова безвідносності до єдності – «немає ні єдностей, які б служили стержнем в об’єкті, ні такого, яке б розділялось в суб’єкті» [2]. Множинність не передбачає наявність суб’єкта і об’єкта, їй властиві тільки виміри рекомбінацій, що є, водночас, не можуть виходити за її межевість, перевершувати її просторовість – множинність вибудовується на плоскій площині, тобто можливість кодифікацій не може зумовити зверхкодування.

Принцип непозначаючого розриву – «проти всіх занадто значимих розрізів, які роз’єднюють структури чи пересікають одну із них. Різома може бути зламана, розбита в якому-небудь місці, вона відновлюється, слідуючи тій чи іншій своїй схемі, а також слідуючи іншим лініям» [2]. Тобто різома передбачає власною властивістю як організацію, територіалізацію, так і детериторіалізацію, що не є негативним фактором, що може пошкодити її існування. Навпаки, така здатність їй властива, вона корелює, зміщує, однак не позбавляє її права на існування. Так само і політичне, як елемент буття людини, у будь-якій історичній епосі віднаходить свою площину, у межах якої розгортає мережу відносин. Зміна якісних характеристик суспільних відносин (від економічного до соціального) можуть змінити, змістити сферу політичного, однак ніяким чином не елімінувати його, а наповнити новими координатами розгортання.

Останніми принципами є принцип картографії і декалькоманії. Їх обумовлює відсутність у різоми характеристик наявності стрижневої осі, як основи нагромадження єдності, яка б претендувала на абсолютну і безвідносну до периферії об’єктивність – «глибинна структура подібна швидше на базовий результат, який можна розкласти на непослідовні складові, тоді як єдність продукту переходить у інший вимір, мінливий і суб’єктивний» [2]. Калькоманія – це відмова від розуміння предметності як зорієнтованої на відтворення власної предметності, натомість картографія передбачає відтворення сукупності ймовірнісних означень, тобто варіантних шляхів самоорганізації. В такому ракурсі класична структура розуміється як «калька», тобто копія світу, що передбачає безкінечне відтворення із використанням різних слів. Тоді як різома є «картою», яку можна читати, удосконалювати, виробляти альтернативні бачення. Таким чином лінії, що вона буде відтворювати, демонструватимуть множинність, гетерогенність, відмінність та розриви.

Тепер слід зосередити увагу на семантичному елементі різоми – платі. Це поняття традиційно розуміється як елемент різоми, що може бути зафіксований лише в моментному «схопленні» власної процесійності.

У власній динамічності плато не підлягає охопленню в незалежності від методу дослідження, не говорячи вже про можливість його аналізу – «лише свого роду стоп-кадр асинхронного зрізу різоми дозволяє виділити її структуру – моментно значиму і вже в момент її фіксації приналежну до минулого» [3;574]. Таким чином, поняття плата заміняє в межах номадології поняття структурного елемента рівня організації системи. «Плато завжди посередині, ні на початку, ні в кінці. Різома складається із плато» [2].

Завершити розгляд даного концептуального ряду доцільно з поняття «вислизання лінії». Його суть полягає у запереченні топографічної, семантико-аксіологічної означеності атрибутивного наповнення процесу та системи, натомість їх сутність визначається через «рухливу лінійність», що виявляє хаотичність та самоорганізаційність внутрішньої потенції та неоднозначність межевості та її вияву.

В межах різоми неможливо виділити точки, щоб фіксували динаміку її руху, що не може не нагадувати специфіку політичної системи, яка якраз і полягає у відсутності натяків на кризу чи розвиток, виявлення яких відбувається, незважаючи на потужну нав’язуваність, сама по собі. Автономія практичного прояву діяльності – лиш фальш, насправді існує величезне поле перетину, зриву, накладання, малопомітної взаємодії та збагачення, ускладнення специфіки політичних відносин, які хоч і беруть початок від людського начала, але напряму ним не зумовлені, та й простежені через його лінійні практики бути не можуть. Надто тонка межа свідомого та несвідомого, прямої причинності та сторонньої обумовленості, викликаної фактором відмінності. Та і зовнішнє середовище не таке вже і зовнішнє – жорсткому протиставленню заважає відкритість в усьому, від трансформаційних тенденцій, обопільного характеру, до співвідношення, неухильного, практично аксіоматичного. Так і постає перед нашим поглядом увесь хаосмос політичного – як би підозріло не виглядало саме «вглядування», його можливість, зважаючи на попередні наші висновки. Не слід приймати наші тези як спробу постати проти міфологізації через демістифікацію у термінах юнацького запалу. Ми задаємо можливість читання реальності, безвідносно до таких властивостей, як банальність та новизна, добре-погано. Вони самі повинні поставати на межах нашого тексту.

Література:

1. Блюменберг Г. Світ як книга / Пер. з нім., коментарі та вст. Стаття В.Єрмоленка – К.: Лібра, 2005. – 544 с.

2. Делез Ж., Гваттари Ф. Ризома. Тысяча плато. Глава первая// Восток – 2005 - №11-12//www.situation.ru/app/j_artp_1023.htm

3. Пост-Модернизм. Энциклопедия – Минск: Книжный Дом, 2001 – 1038 с.