Аналіз співвідношення і взаємозв'язку громадянського суспільства та держави.

Актуальність. В сучасній Україні проблема громадянського суспільства опинилася в центрі політико-правових досліджень та дискусій. Поняття “громадянське суспільство” ємко увійшло у понятійний апарат теорії держави і права, політології, соціології, конституційного права тощо. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживаються терміни “громадянське суспільство” і “правова держава”. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала демократичною правовою державою, з розвиненим громадянським суспільством, а інші – з прагнення довести, що побудова такого типу суспільства і держави є справою більш віддаленої перспективи. В основу громадянського суспільства і його незмінного супутника – правової держави – покладено єдність влади, громадянина, спільноти і права, їхню правову рівність перед законом, хоча сучасна українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і правової культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій і навичок.[1, 58-60]

Функціонування розвинутого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного розуміння і права, і держави, сутність яких за цих умов стає глибшою і змістовнішою. Право розглядається як таке, що формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття ним за посередництвом державно-владних інституцій таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав та обов'язків, спільне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх гарантування і забезпечення за допомогою державного примусу. При цьому, аби надати певний простір для реалізації самоврядного потенціалу інститутам громадянського суспільства, правові норми у контексті регулювання відповідних відносин мають бути достатньо загальними (абстрактними), спираючись переважно на диспозитивний метод.

Громадянське суспільство є й найбільш відповідним підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де тільки й можуть скластися реальні показники соціальної ефективності права. Тому правозастосування обґрунтовано характеризується в теорії права як забезпечувальна діяльність, натомість реалізація права здійснюється іншими безпосередньо зацікавленими суб'єктами. У цьому плані засновники концепції правової державності обґрунтовано вбачали її підвалини в «правовому громадянському суспільстві», яке поєднує за посередництвом права, передусім конституції як основного закону держави та суспільства, його громадські та державницькі засади..[1, 58-60]

Найважливішою проблемою, яку необхідно дослідити в контексті аналізу співвідношення і взаємозв'язку громадянського суспільства та держави є проблема узгодження й встановлення певного співвідношення різних напрямків взаємозв’язків та характерних рис громадянського суспільства. Якщо його первинним суб'єктом є індивід, який задля реалізації своїх інтересів вступає у відносини з іншими індивідами, то конструктивним каркасом виступають ті інститути, які утворюються з метою сприяння реалізації прав і свобод. З позицій правової науки, предметом якої є інституціональна складова життєдіяльності держави та суспільства, громадянське суспільство виступає як сукупність добровільно сформованих громадських інституцій, котрі діють на засадах самоврядування у межах конституції та законів, за посередництвом яких індивіди реалізують свої невід'ємні права і свободи.

Звісно, як держава, так і громадянське суспільство часто мають власні й далеко не тотожні інтереси, але з цього не можна робити висновок про необхідність протиборства у їхніх стосунках. В цьому зв'язку доволі цікаву думку пропонує С. Абакумов, який зазначає, що нормальний розвиток сучасної демократичної держави передбачає зміни у відносинах громадянського суспільства і держави від суперницьких до партнерських. Подібний підхід до характеристики специфіки взаємодії між демократичною державою і громадянським суспільством можна знайти й у працях інших дослідників. Наприклад, в своїй роботі «Громадянське суспільство як традиція» О.Колоярцева зазначає, що історично проблематика аналізу співіснування громадянського суспільства і держави досліджувалась саме в термінах взаємодії, а не взаємного суперництва.[3, 16] Таку ж думку про специфіку взаємовідносин між громадянським суспільством і демократичною, правовою державою знаходимо в дослідженні Т. Ковальчук. Надзвичайно цікавою в цьому контексті є робота С.Баяхчевої, в якій не просто вводиться загальне поняття «ідеологія громадянського суспільства», але й розкриваються складові елементи змісту цієї ідеології, серед яких важливе місце посідає ідея ефективної взаємодії з демократично організованою державною владою з метою забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також сприяння суспільному розвитку.

В теоретичному плані сама ідея демократичної правової держави змістовно пов'язана з утвердженням суверенітету народу та підпорядкуванням держави інтересам суспільства., тому, що не існує держави, яка б не виконувала функцій соціального регулювання. В процесі дослідження правової держави, тобто такої держави, де панують право і справедливість, треба виходити не від закону, і навіть не від права взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складається з вдосконаленням уявлень про демократичну політичну систему і правову державу.

Література:

1. Корнієнко В. О.Правові основи громадянського суспільства сучасної України.-Одесса: Одеська юридична академія, 2007. – 206с.

2. Ковальчук Т.І. Громадянське суспільство: сутність і тенденції розвитку (порівняльно-правові аспекти): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1995. – 18 с.

3. Колоярцева О. В. Громадянське суспільство як традиція. – М., 2007.- 22 с.