Право/4. Трудовое право, и право социального обеспечения

Ткачук В., Бурлака Т.

Науковий керівник: асистент Чешковська О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

КНТЕУ, Україна

СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Проголошення України незалежною, соціальною державою стало початком нової соціальної політики, яка вийшла за межі застарілої пострадянської моделі державного соціального захисту, а натомість розпочала курс на інтеграцію у європейський політичний, економічний і правовий простір. Сучасний стан законодавчої бази у сфері соціального захисту та страхування показує, що сьогодні практично неможливо прийняти такі нормативні і законодавчі акти, які б могли бути використані в майбутньому, оскільки самі поки що перебувають на стадії становлення. Тому реформування законодавчої бази в системі соціального забезпечення повинно здійснюватись поступово.

Першочерговим завданням у сфері соціального захисту є реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування. Адже, для розвинутих в соціально-економічному плані країн давно стало очевидним, що ціллю життя людини повинна бути не держава і не економіка, а саме життя, творча реалізація особистості, соціальна стабільність, соціальна захищеність і впевненість у завтрашньому дні. Це все можна досягти лише за умови якщо в державі буде добре налагоджена система соціального захисту і соціального страхування.

Як відомо, в Україні основними законодавчими актами, спрямованими на загальне правове забезпечення соціальне страхування є Конституція України (стаття 46), Кодекс Законів про працю України, глава XVII «Державне соціальне страхування» (статті 253-258-1), закони: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за хворювання» від 23 вересня 2000 р. № 1105-ХІІ; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2001 р. № 2213-ІП; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2002р. №2240-111; «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2004 p. № 1058-IV; «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2004 р. № 1057-IV; «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування». Вагомий внесок у розвиток соціального забезпечення внесла і Концепція соціального забезпечення населення України, згідно якої соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості [3].

Згодом для реалізації положень Концепції і на основі Конституції України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Із прийняттям даного законодавчого акту розпочався новий відлік сучасного загальнообов'язкового державного соціального страхування. Складовою нового Закону було визначення необхідності створення п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування:пенсійного страхування;страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; медичного страхування. Сьогодні з п'яти видів соціального страхування, передбачених Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, функціонує лише чотири: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, та пенсійне страхування, яке перебуває на стадії реформування. Медичне ж страхування залишається не впрвадженим. Це є великою перешкодою на шляху до євроінтеграції. Адже в такому випадку не виконуються положення ст. 49 Конституції України, згідно якої, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування[1]. Фахівці, а саме: В.М Лехан, В.М.Войцехівський, В.В. Рудень, Н.Є. Буркат, С.І. Загаєвський) стверджують, що подолати негаразди медичної галузі можна, запровадивши систему державного загальнообов'язкового медичного страхування. Про це також свідчить і світовий досвід, який доводить, що ефективність медичної допомоги неухильно зростає при застосуванні страхових механізмів.

Тому нагальною проблемою є прийняття Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти щодо запровадження цього виду страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. [4] вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040-2 передбачає внесення змін до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров'я. Однак, практичної реалізації вони не отримали.

Важливим завданням є також розгляд питання про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випаду на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачивши, зокрема, обов'язок роботодавця відшкодувати шкоду в порядку зворотної вимоги (регресу) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в разі неодноразового допущення аварій або катастроф, які призвели до загибелі людей або ушкодження їх здоров'я; розроблення та запровадження механізмів економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні промислової безпеки шляхом диференціації страхових внесків залежно від стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Подальшими напрямами в реформуванні пенсійної системи має стати схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні і прийняття Закону «Про запровадження накопичувальної систем загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» передбачивши там перерахування обов'язкових страхових внесків до недержавних пенсійних фондів[5]. Програма передбачає три етапи пенсійного реформування. На першому етапі передбачається введення фіксованого розміру пенсійного внеску для підприємців-спрощенців, обмежити розмір максимальних пенсій. На другому етапі (до кінця 2012 р.) планується створити стимули для того, щоб громадяни після досягнення пенсійного віку продовжували працювати, а також збільшити мінімальний термін страхового стажу для отримання пенсії за віком, скасувати необгрунтовані пільги з дострокового виходу на пенсію, почати поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця на працівника. До кінця третього етапу (до кінця 2014 р.) заплановано диверсифікувати схеми приватного пенсійного страхування, ввести програми спільного інвестування. Також пропонується звільнити солідарну систему від дострокових і пільгових пенсій; обмежити максимальний розмір пенсій, які виплачуються із солідарної системи, перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника; відокремити внесок на соціальне страхування від єдиного податку; скоротити пільги з дострокового виходу на пенсію. Передбачається, що за підсумками реформування пенсійної системи співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат буде становити не менше 45%, за солідарною системою - 40%; співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків - не нижче 75%; ставка відрахувань на пенсійне страхування - не більше 35 %; співвідношення обсягу пенсійних витрат з ВВП - не більше 12% до 2014 року [7].

Завершальним кроком для України повинна стати ратифікація Європейського кодексу соціального забезпечення. Перші кроки вже зроблені, адже 14 вересня 2006 року Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року. Підписання цього документу поставило завдання не лише щодо адаптації національного законодавства до норм ЄСХ, але й практичного впровадження соціальних стандартів у сферах праці, зайнятості, страхування, медичної та соціальної допомоги.

Таким чином, аналіз чинної законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування показує, що є усі передумови для створення нормативно-правової бази, яка відповідала б європейським стандартам. Однак, інертність, непослідовність і протиріччя практичної діяльності владних структур в нових умовах господарювання об'єктивно вимагає постійного внесення коректив у сферу соціального страхування.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 р. №16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1998. -№ 23. - Ст. 121

3. Концепція соціального забезпечення населення України: Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 6. - Ст.31

4. Проекти Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" № 1040, № 1040-1, № 1040-2 відповідно від 27.11.2007 р., 18.12.2007 р., 25.01.2008 р. // www.liga.com.ua

5. Реформа, яка забезпечить гідну пенсію// Урядовий кур'єр. - 2009 - № 133 - Ст.5.

6. Боднарук М. Соціальне страхування в Україні. - Чернівці: Рута, 2002 - 248с.

7. news.ukrhome.net