Лавріненко О.В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка

Трудовий договір як основний засіб реалізації трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці: термінологічний аспект

Визначення поняття (дефінування) «трудовий договір» через вказівку на «угоду» є усталеним способом, що використовується в галузевій науці. Скажімо, радянський дослідник М.Г. Александров трудовий договір визначав як «угоду про роботу в якості працівника або службовця», тобто не будь-який договір про працю, а договір про працю лише в якості працівника чи службовця. Пізніше він розглядав трудовий договір уже як угоду про виконання роботи за певною робочою спеціальністю або трудовою посадою [1, с. 16, 18]. Однак, такий підхід критикувався, і небезпідставно, як на нас, Ф.М. Левіантом, який писав, що дефінування трудового договору через вказівку на рід діяльності «не дуже покращило дефініцію трудового договору» [2, с. 6].

У ст. 21 чинного КЗпП України трудовий договір розглядається як угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Останній підхід також не є досконалим [3, c. 32-35; 4, с. 11-12], має деякі вади, передовсім з огляду на недоліки наявного законодавчого визначення назви сторін трудового договору.

Як бачимо, у ст. 21 КЗпП України сторонами трудового договору є «працівник» і «власник підприємства, установи, організації або вповноважений ним орган чи фізична особа». На наш погляд, така назва сторін має бути конкретизована та відображати специфіку царини, де виникають і реалізуються індивідуально-трудові відносини [5, с. 3-5, 6-21; 6; 7, с. 259-348; 8-9], – сферу найманої праці [10-11]. Відтак, більш коректним убачаємо наразі використання терміну «найманий працівник» та «роботодавець». Працівник укладає трудовий договір не із власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом, а з фізичною чи юридичною особою, оскільки саме юридична особа виступає власником підприємства і діє в правовідносинах через уповноважені органи, залишаючись при цьому фактичною стороною договірних зобов’язань, у тому числі й трудових. Отже, говорячи про роботодавців слід виходити з того, що такими виступають юридичні та фізичні особи. До речі, у новому Трудовому кодексі Російської Федерації від 2001 році стороною трудового договору названо саме роботодавця. Натомість наявна вітчизняна законотворча діяльність свідчить про непослідовність дій у цій царині: так, на відміну від ч. 1 ст. 21 КЗпП України, у законах України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності» [12] та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [13], використовується термін «роботодавець», під яким розуміється власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, від виду діяльності та галузевої належності або вповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Виходячи із зазначеного, на наш погляд, у чинному КЗпП України та інших актах законодавства про працю необхідно легально закріпити такі терміни, як «найманий працівник» та «роботодавець», що усуне розбіжності в дефінуванні назви сторін трудового договору, а також сприятиме підвищенню ефективності правового регулювання соціально-трудових правовідносин та забезпечить належну реалізацію галузевого трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці.

Література

1. Александров Н.Г. Роль трудового договора в механизме правового регулирования трудовых отношений // Новое законодательство о труде (Теоретические и практические вопросы): тезисы докладов и сообщений. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 15-19.

2. Левиант Ф.М. Виды трудового договора: монография. – М.: Юрид. лит., 1966. – 168 с.

3. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин: монографія. – К.: Знання, 2003. – 156 с.

4. Лазор В.В. Теоретические и социальные аспекты сущности трудового договора и порядок разрешения споров при невыполнении его условий: монография. – Луганск: Изд-во ВНУ им. В. Даля, 2002. – 384 с.

5. Лавріненко О.В. Особливості реалізації та захисту конституційних трудових прав найманих працівників (інституціональний, онтологічний та аксіологічний аспекти): монографія. – Донецьк: «Вебер» (Донецька філія), 2007. – 144 с.

6. Лавріненко О.В. Право найманого працівника на справедливу й гідну заробітну плату: сутність, значення та сучасний механізм його реалізації: монографія. – Донецьк: «Вебер» (Донецька філія), 2007. – 256 с.

7. Лавріненко О.В. Актуальні питання теорії трудового права в контексті сучасного розвитку правової системи України: монографія. – Донецьк: «Вебер» (Донецька філія), 2007. – 428 с.

8. Лавріненко О.В. Законодавча уніфікація процедури атестування різних категорій найманих працівників: концептуальні аспекти // Wiadomosci naukowej mysli – 2007: Materiäly III мiedzynarodowej naukowi-praktycznej konferenсji (Przemysl, 1-15 listopada 2007 roku po sekcjach). – Przemysl: Sp. z o.o. «Nauka і studia», 2007. – Tym 4. Ekonomiczne nauki. Prawo. Panstwowy zarzad. – Str. 63-65.

9. Лавріненко О.В. Сучасне трудове законодавство України про порядок та умови відшкодування немайнової шкоди, заподіяної найманому працівнику: теорія і практика його застосування // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – №1. – С. 102-107.

10. Лавріненко О.В. Проблема гендерного паритету в сфері найманої праці: теоретико-методологічний аналіз // Правничий часопис Донецького університету. – 2006. – №1. – С. 49-55.

11. Лавріненко О.В. Низький рівень заробітної плати як прояв експлуатації в сфері найманої праці та чинник зростання рівня бідності населення: онтолого-правові аспекти // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. – 2008. – Вип. 1. – С. 296-304.

12. Закон України від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №45. – Ст. 397.

13. Закон України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №46-47. – Ст. 403.