Економіка/ 10. Економіка підприємства.

Гуцаленко М.В., к.е.н. Богацька Н.М

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми інноваційного розвитку в Україні

Інтеграція України в Європейський економічний простір потребує значного прискорення темпів інноваційної діяльності, посилення впливу інновацій на її економічне зростання . Але в Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового, організаційного характеру постають на шляху масової реалізації інновацій. Реформування науково – технічного комплексу здійснюється непослідовно, без урахування загальновідомих чинників функціонування і розвитку науково – технічного потенціалу: активної та передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з боку реального сектора економіки.

Закон України „Про інноваційну діяльність” визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно – технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;а інноваційну діяльність – як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових

конкурентоспроможних товарів і послуг.[3]

Застосування і швидке впровадження нововведень та інновацій у будь – якій сфері створює інноваційний ефект, який проявляється у зростанні доходу і є явищем комплексним. Затримка в запуску нової техніки в експлуатацію хоча б на один рік може викликати втрати в її ефективності.

Більшість вітчизняних промислових підприємств зберігає адміністративно-централізовані системи управління інноваційною діяльністю, не усвідомлюючи, що їх використання загрожує суттєвим зниженням конкурентоспроможності. Оскільки ці підприємства складають основу промислового потенціалу вітчизняної економії, такий стан речей фактично консервує технологічну відсталість як промисловості, так і економіки в цілому, та є одним з домінуючих чинників зниження конкурентоспроможності у середньо - та довгостроковій перспективі. Одним із найактуальніших завдань інноваційного розвитку суб’єктів господарювання стає побудова і впровадження систем управління інноваційним процесом у сфері великого промислово - виробничого капіталу.

Формування активної інноваційної політики держави має стати одним із головних завдань.

Проблеми науково – технічного та інноваційного розвитку досліджували такі вчені: О.Д. Вовчак; Ю.О. Кахович; І.Галиця; Вивчаючи дослідження даних вчених можна зробити висновок, інноваційні процеси є основним джерелом підвищення конкурентоспроможності підприємства. На нашу думку, дану проблему необхідно вивчати не тільки на рівні підприємства, як наприклад досліджував І.Галиця, із залученням певних інноваційних систем.

На нашу думку, проблеми інноваційного розвитку необхідно вивчати і аналізувати на рівні держави або хоча б регіону, адже повинна бути економічна результативність, наприклад підвищення конкурентоспроможності підприємств в даній державі. Так як стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів – науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово - розвинених країнах. Такий стан спричинений такими проблемами, як відсутність реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямках розвитку; інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників; відсутність залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;

Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково - технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково – технічної стратегії не дають реального підгрунття для переходу до інноваційної моделі розвитку.

Для виведення промисловості України на траєкторію сталого розвитку слід у першу чергу наблизитись до значень таких системних показників розвитку промисловості провідних країн світу як індекс технологічних досягнень, індекс зростання конкурентоспроможності, а по-друге, запровадити стандарти раціоналізації споживання енергії та використання природних ресурсів, екологічної безпеки, якості, сертифікації виробів та послуг. Саме ці критерії визначають конкурентоспроможність промисловості та в цілому національної економіки, якої можна досягти за рахунок інноваційної складової економічного розвитку, що передбачає проведення ефективної державної науково – технічної та інноваційної політики.

В процесі інноваційної діяльності промислові підприємства при віднесенні продукції процесів до інноваційних повинні керуватися такими основними критеріями, як новизна і значущість. Новизна інновації визначається: використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових видів продукції. Новизна для галузі у світовому масштабі або ж новизна для галузі конкретної країни, новизна лише для окремого підприємства.[2]

Науково – технічний прогрес, який реалізується у формі інноваційної діяльності, є засобом для задоволення постійних потреб, як окремих людей суб’єктів господарювання, суспільства в цілому, тому якщо підприємство не буде застосовувати нові технології, то йому прогнозується криза та банкрутство. Тому промислова політика України повинна виконати такі дії:

- змінити сировинну орієнтованість вітчизняної промисловості;

- скоротити ресурсоємність базових чи кінцевих галузей;

- забезпечити розвиток споживацького сектору в промисловості на основі вітчизняного і імпортного обладнання;

- забезпечити замкнуті (безвідходні) технологічні цикли у сфері інновацій;

- здійснити модернізацію індустріального комплексу;[1]

Загальновизнано, що інноваційні процеси суттєво визначають масштаби, інтенсивність і характер розвитку будь – якої економічної системи. Для свого розвитку кожна економічна система повинна використовувати науково – технічні досягнення або новинки, тобто здійснювати інноваційну діяльність.

Звісно необхідна підтримка держави, наприклад, надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію або надання середньострокових кредитів зі зниженою кредитною ставкою.

Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що технологічний рівень виробництва , а також інтенсивність його зміни, є одним із факторів, що дозволяє забезпечити більш швидкий розвиток країни. Отже економічний розвиток країни в цілому обумовлений інноваційним розвитком провідних галузей національного господарства. В результаті здійснення інноваційного розвитку відбувається економічний ріст макроекономічної або будь – якої іншої господарської системи.

Література.

1.Кахович Ю.А. Науково – технічний розвиток як засіб забезпечення потреб економічних систем. // Економіка і держава. – 2007 – № 6. – С.25-26.

2.Ротар А.В. Інноваційні процеси в промисловості; їх економічний зміст і суть.// Статистика України. – 2007 – № 1. – С.37-40.

3.Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку.// Економіка та управління національним господарством. – 2006 – № 12 – С.20 -27.