Опанасова Г.В.

Національний гірничий університет

Формування портфелю інститутів спільного інвестування

На сучасному етапі розвитку фінансово-кредитних відносин в Україні ефективна діяльність інститутів спільного інвестування передбачає формування інвестиційного портфеля, що грунтується на визначені стратегічної мети та пріоритетних завдань їх досягнення. Для формування відповідної стратегії важливим є визначення методів економіко – математичного моделювання.

В зв'язку з цим, актуальним є дослідження інвестиційних факторів, на які необхідно зважати сучасному інвесторові, приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший актив при формуванні свого портфелю.

В економічній літературі під теорією портфеля розуміють комплексний підхід до прийняття інвестиційних рішень, які дозволяють інвестору класифікувати, оцінювати і контролювати як тип, так і об’єм очікуваного ризику і доходу. Основна задача теорії портфельного інвестування – поліпшити умови, надаючи сукупності активів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого активу, і можливі тільки при їх комбінації. Таким чином, портфель активів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу за мінімального ризику.

Стабільний розвиток функціонування інститутів спільного інвестування багато в чому залежить від ефективного управління фінансовими активами, що складають його інвестиційний портфель. Необхідно зазначити, що управління сформованими активами включає ряд основних етапів:

- формулювання інвестиційних цілей;

- формування інвестиційної політики;

- вибір портфельної стратегії;

- вибір активів;

- оцінка ефективності інвестицій.

Перший етап процесу управління залежить від цілі, яку переслідує інвестиційний фонд, тобто його кошти повинні вкладатися таким чином, щоб забезпечити доходність своїх інвестиційних сертифікатів чи акцій в залежності від його виду.

Другий етап – передбачає прийняття рішення про розміщення активів, при цьому, її формування обов'язково має враховувати обмеження, що встановлені регулюючими організаціями.

Третім етапом є вибір портфельної стратегії, яка буде відповідати інвестиційним цілям та політиці. Портфельні стратегії поділяються на активну, пасивну і структурну. Активна стратегії передбачає використання всієї доступної інформації і методів прогнозування з метою підвищення ефективності інвестицій порівняно із їх диверсифікацією. Варто зазначити, що метод розрахований на невірну оцінку активів, що пов'язана із фактором часу. Саме вчасно проведені операції (покупка чи продаж) невірно оцінених активів надає можливість керуючому портфеля отримати більш кращий результат. Важливим моментом для активної тактики є прогнозування факторів, які можуть здійснити вплив на інвестиційні характеристики активів. В основі пасивної портфельної стратегії лежить диверсифікація портфеля. При її використані в якості цілі обирають певний показник, і зміну доходності портфеля відповідно до динаміки цього показника. Обраний показник являє собою широко диверсифікований ринковий індекс, тобто пасивне управління ще має назву індексування. Мета цієї стратегії не передбачає досягнення ефективності, яка буде перевищувати загальну ефективність первинно складеного портфеля. Зазначене управління є відносно новим напрямом в інвестиційному процесі. Адже, раніше вважалось, що інвестори мають займатися пошуком невірно оцінених цінних паперів, проте деякі з інвестиційних стратегій мали риси пасивної стратегії (покупка на тривалий термін „блакитних фішок”). Однак, внаслідок популяризації концепції вибору портфеля Марковіця, була представлена зовсім інша гіпотеза ефективності ринку, був зроблений акцент на „ринковому портфелі” на основі моделі оцінки вартості капітальних активів, а також у різних дослідженнях з'явилася теза про неефективість активного управління. Пасивна стратегія стала одним домінуючих механізмів управління інвестиціями.

На базі активного і пасивного управління з'явилися нові види стратегій, які поєднують у собі елементи попередніх. Слід також звернути увагу на існування структурної портфельної стратегії, в основі якої лежить формування портфеля цінних паперів таким чином, щоб забезпечити певний потік платежів у майбутньому. Вибір відповідної стратегії багато в чому залежить від уявлень інвестора та керуючого про ступінь цінової ефективності ринку та використовується у тому випадку, коли необхідно сформувати майбутні доходи від інвестицій з врахуванням зобов'язань.

Після вибору інвестиційної стратегії настає час визначення активів, які будуть включені у портфель – це є четвертим етапом процесу керування. При цьому необхідно встановити кількісні параметри вкладень, тобто частку ресурсів, що будуть інвестовані в той, чи інший актив. Основною метою керуючого на цьому етапі є формування ефективного портфеля, що має відповідати наступним вимогам: отримання найбільш очікуваного доходу при заданому рівні ризику чи найменший ризик при заданому рівні очікуваної доходності.

Заключним етапом процесу управління інвестиціями є оцінка ефективності інвестицій. Вона включає розрахунок реалізованої дохідності портфелю і порівняння отриманих результатів із передбачуваними.

Проведений аналіз усіх чинників дає інвестору змогу зупинити свій вибір на одній або декількох цілях, відповідно до яких формується інвестиційний портфель. Сформований портфель може бути віднесено до того чи іншого типу, що вимагає відповідних методів управління і нагляду.