к.н.держ.упр. В.В.Михальська,

Київський національний університет культури і мистецтв, Україна

 

Освітні проблеми реалізації стратегічних завдань економічного розвитку країни.

Стратегічним завданням освіти є підготовка громадян до самостійного життя, навчання їх самим собі організовувати робочі місця [1]. У цьому контексті освіта має взаємодіяти із малим, середнім та великим підприємництвом, досліджувати його сутність, механізми функціонування, особливості функціонування людського фактора у підприємництві, розробляти науково обґрунтовані концепції, принципи та напрямки його подальшого розвитку, вносити пропозиції державним органам щодо удосконалення законодавства у сфері підприємництва тощо [2]. Особливу увагу заклади освіти мають приділяти проблемі партнерської взаємодії великого бізнесу із середнім і малим , у зв’язку з цим – і проблемам попередньої та безперервної підготовки спеціалістів – дипломованих фахівців, здатних утворювати власні (для себе) і додаткові (для інших) робочі місця для розв’язання проблем зайнятості, сприяти розробці проектів для створення нових підприємств тощо. Головне завдання освіти в цілому – підготовка людини до активного та гармонійного життя у суспільстві [3]. Завдання вітчизняної освіти – підготувати нове покоління підприємців, здатних підняти економічний стан і політичний престиж України на світовий рівень.

Глобалізація світової економіки, модернізація та технізація ви­робництв, широке застосування засобів телекомунікації та інфор­маційних мереж вимагають відповідного рівня освіти від працівни­ків. Ця вимога може бути задоволена шляхом неперервного нав­чання робітників і службовців [4, 5].

Дослідження Переліку напрямів та спеціальностей [6] доводить, що однією з проблем існування бізнес-освіти в Україні є  проблема   відсутності підготовки фахівців з організації малого і середнього бізнесу. Дослідження освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм спеціальностей за напрямом “Економіка, комерція, підприємництво” за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст, виявили, що вітчизняна освіта пропонує більш високий рівень підприємницької підготовки – менеджмент, тобто, фактично управління тим бізнесом, який організовувати не навчає.  Саме такі проблеми суттєво гальмують розвиток бізнес - освіти і впливають на уповільнення розвитку малого і середнього підприємництва в країні. Сприянням на законодавчому рівні розвитку саме бізнес-освіти як  специфічної лаки освіти в цілому О.О.Романовський [7] вбачає розробку та впровадження у  системі освіти так званої Національної освітньої програми з розвитку підприємництва. Ця програма, після її введення і послугує поштовхом для реформації системи освіти та створення окремої, законодавчо закріпленої ланки – бізнес-освіти. Це в свою чергу цілком має створити реальну базу для безперервної  бізнес-освіти в Україні.

Пропонована О.О.Романовським  структура національної бізнес-освіти виглядає наступним чином:

1.      Елементи бізнес-освіти в складі дошкільної освіти.

2.      Початкові знання з бізнесу та основи бізнес-освіти (надаються в межах загальної середньої освіти).

 Позашкільна бізнес-освіта та бізнес-освіта громадян.

 Професійна бізнес-освіта і професійно-технічна виробнича освіта

 Вища бізнес-освіта.

 Післядипломна бізнес-освіта.

 Підготовка фахівців з бізнесу вищої кваліфікації (аспірантура, докторантура) [7].

Запропонована О.О.Романовським структура національної бізнес-освіти є суперечливою з точки зору сформованої під впливом державного регулювання законодавчої бази, оскільки:

-                по-перше, сучасне положення бізнес-освіти, хоча вона і не відокремлена повноцінним напрямом вітчизняної освіти, є досить неоднозначним. Вона все ж таки  існує, хоча і у суперечностях: невизнання на рівні держави і в той же час в ній є велика необхідність для повноцінного розвитку ринкових відносин в країні;

-                по-друге, післядипломна бізнес-освіта пропонує ті ж напрями освіти, що й перша бізнес-освіта, а, значить, не спроможна забезпечити підвищення кваліфікації підприємців, що здобули вже першу бізнес-освіту;

-                наукова підготовка з бізнесу (аспірантура, докторантура) не є дієвою, оскільки не відокремлена в певну галузь наук (науки ділового адміністрування) на зразок європейського підходу, до того ж, наприклад, робота підприємців не є  науковою і вони не мають можливості повноцінно висвітити свій підприємницький досвід у дисертаціях, монографіях, вести паралельно із власним бізнесом наукову роботу, приймати участь у наукових семінарах, конференціях тощо. Синтезувати підприємницький досвід науковцями без відповідного практичного досвіду та викласти у наукову інформацію також є складним, а іноді, навіть неможливим процесом.

Перелік використаної літератури:

  1. Матеріали Всесвітньої конференції ЮНЕСКО з вищої освіти. - Париж, жовтень 1998.- www.freedomhouse.org.ua
  2. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. — К.: Видавни­чий дім «Ін юре», 2003. — 416 с.
  3. Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). — К.: Грамота, 2003. — 216 с
  4. Головатий М. Висока освіта впродовж життя. Виступ на Міжнародній науковій конференції // Персонал. – 2006, 18-21 вересня.- № 37 (188).- С. 1, 4
  5. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства. Монографія.- К.: КНЕУ, 2002.-188с.
  6. Постанова Кабінету Міністрів України №507 від 24.06.1997 року “Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями”. − http://www.education.gov.ua
  7. Романовський О.О. Теорія і практика зарубіжного досвіду в підприємницькій освіті України.- К.: “Деміур”.- 2002.- 400с.