Техніко-технологічний рівень підприємств:

сучасний стан та форми оновлення

Мілошевич Н.В., ст. викладач

Одеський національний політехнічний університет

(Одеса, Україна)

У ринкових умовах все більше значення здобуває комплексне підвищення техніко - технологічного рівня виробництва, перехід від окремих заходів на основі модернізації обладнання до нової науково-технічної політики.

Техніко-технологічний рівень промислового виробництва значною мірою характеризується станом та ефективністю використання основних фондів, а також рівнем інвестування в основний капітал.

Стан матеріально-технічної бази виробництва надзвичайно низький і тому об’єктивно потребує прискореного та безперервного його оновлення. Основна маса обладнання представляє собою фізично і морально зношену техніку, яка тягарем лежить на балансах підприємств і створює видимість значної кількості виробничих фондів. На сьогоднішній день спрацювання основних фондів досягло критичної позначки 50%, половина промислового устаткування вичерпала свій ресурс і має вік у 20 і більше років.

Триває скорочення кількості підприємств, які здійснюють механізацію та автоматизацію виробництва (у 2004 р. такою діяльністю займалися 356 підприємств, а у 2005 р. - 323), а також впроваджують нові технологічні процеси (відповідно, 473 і 402). Частка витрат на придбання інноваційного обладнання і устаткування в загальній структурі фінансування інноваційної діяльності має стійку тенденцію до падіння (61,2% у 2003 р., 59,9% у 2004 р., 54,7% у 2005 р.) [1].

Кількість підприємств, які здійснюють витрати на придбання інноваційного обладнання і нових технологій щорічно скорочується, тобто зростання вартості такого обладнання і устаткування відбувається на порівняно меншій кількості підприємств.

Отже, темпи оновлення економіки та промисловості за рахунок інноваційних основних засобів є недостатніми і призводять до падіння технологічного рівня виробництва.

Сьогодні головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал в економіці України залишаються власні кошти підприємств та організацій. Разом з тим, починаючи з 2000 р., частка цього джерела фінансування інвестицій має тенденцію до падіння.

Однією з проблем забезпечення розширеного відтворення основних фондів є вироблення механізму їх амортизації, адекватного ринковим вимогам. Серед джерел фінансування інвестицій амортизаційні вирахування виступають часткою власних коштів підприємств при реалізації капіталовкладень і є найвагомішими. Водночас, матеріали статистичної звітності (за 2005 рік ) свідчать, що середньорічна (за Україною) норма амортизації основних засобів в промисловості складає 3,7%. Тобто, середній термін експлуатації об’єктів розрахований на 27 років. Реалізація відповідної політики сприяє погіршенню інвестиційно - інноваційного розвитку суб’єктів господарювання [2]. Внаслідок цього, особливої актуальності набувають питання формування державної амортизаційної політики, спрямованої на інтенсифікацію відтворення основного капіталу (впровадження гнучкої системи методів нарахування амортизації; надання підприємствам самостійності у виборі методів і періодів нарахування амортизації; регулювання амортизації, шляхом обмеження її використання не за призначенням і т.д.).

Також, важливим власним джерелом фінансування інвестицій у відтворення основних фондів є прибуток. Реалізація інноваційної моделі розвитку економіки зумовлює необхідність посилення ролі прибутку насамперед, у напрямі подальшого реформування системи оподаткування результатів господарської діяльності.

Нарощування темпів інвестування в основний капітал має відбуватись одночасно з удосконаленням структури та розширенням джерел фінансування інвестицій. Зокрема, доцільно активніше використовувати порівняно нові зовнішні джерела їх фінансування (банківське інвестування, іноземне інвестування, інвестування за рахунок операцій на фондовому ринку, тощо). Проте в Україні зростає лише частка банківських кредитів, хоча й залишається невеликою порівняно з іншими державами [3].

Однією із основних причин низького рівня ефективності оновлення виробничого апарату є відсутність комплексного управління технічним переоснащенням підприємства. Створення такої комплексної системи потребує удосконалення всіх її елементів: механізму планування, управління фінансування, стимулювання.

При плануванні технічного розвитку потрібно переходити від окремих заходів до раціоналізації замкнутих технологічних процесів виробництва. Головна проблема управління оновленням технічної бази складається із того, як за рахунок відносно невеликого вводу нових засобів праці забезпечити якісні зміни виробляємої продукції. Існує суперечність між необхідністю прискорення оновлення виробничого апарату і неможливістю його швидкого повного оновлення. Цю суперечність можна вирішити шляхом впровадження особливих форм оновлення виробничого апарату: пріоритетного і поетапного.

При пріоритетному оновленні інвестиції спрямовуються на заміну не усього парку обладнання, а лише тієї його частини, яка сконцентрована на найбільш відповідальних дільницях, які в найбільший ступені визначають ефективність виробництва. Така зміна здійснюється при умові забезпечення цільності усього технологічного ланцюга. Тобто, доцільно формувати на підприємстві дільниці інтенсивного оновлення виробничого апарату шляхом перерозподілу матеріальних і фінансових ресурсів.

Поетапне проведення технічного переоснащення дозволяє підвищити ефективність оновлення. При його реалізації загальна довгострокова програма реконструкції розбивається на технологічні блоки, які послідовно реалізуються, здійснюючи поетапне впровадження цілісних технологічних комплексів. Такий підхід дозволяє досягнути нового науково-технічний рівня на великих дільницях виробництва.

Важливою складовою комплексної системи технічного оновлення виробництва повинна бути система стимулювання технічного переоснащення. Стимулювання повинно створювати зацікавленість виробничих колективів у досягненні технічного прогресу, а не тільки шляхом великої кількості мілких організаційно-технічних заходів. В сучасний час пріоритет стимулювання спрямований на виконання кількісних показників плану, а стимулюванню науково-технічного прогресу відводиться другорядна роль.

Тому необхідно розробити комплексну систему стимулювання підвищення ефективності технічного переоснащення підприємства, засновану на залежності розміру стимулювання від рівня технічного переозброєння. Ії застосування дозволить підвищити зацікавленість колективів підрозділів підприємства у технічному розвитку, і на цій основі прискорити його темпи.

Система матеріального стимулювання повинна визначати кількісні взаємозв’язки між заходами по підвищенню технічного рівня виробничо-господарської діяльності підприємства - такими як зростання продуктивності праці, зниження технологічної собівартості продукції, зменшення витрат ручної праці, економії матеріальних ресурсів.

Список використаних джерел.

1. Захарін С. Інвестиційне забезпечення відтворення основних фондів //

Економіка України. - 2006. - №12.- С.38-42.

2. Цал-Цалко Ю.С. Статистичне дослідження придатності основних засобів// Статистика України. - 2007.-№3.-С. 18-25.

3. Шаблиста Л. Тенденції збитковості промислових підприємств та чинники, що її зумовлюють// Економіка України. - 2007. - № 5.- С. 43-45.

Реєстраційна картка

Прізвище	Мілошевич
Ім’я	Ніна
По-батькові	Василівна
Домашня адреса (поштовий індекс)	65074, м. Одеса, вул.  Ак. Філатова 43, кв. 10
Місце роботи (установа, кафедра)	Одеський національний політехнічний університет, кафедра Економіки підприємств
Посада	старший викладач
Науковий ступень, вчене звання	-
Робочий телефон	77-97-324
Обрана секція №	3