Глотова Д.В.
Донецький національний університет
економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Портфелі цінних
паперів комерційних банків є частиною взаємозалежної системи портфелів більш
високого рівня. Ця система включає, наприклад портфель власного капіталу
(статутний фонд, резервні фонди, фонди стимулювання, нерозподілений прибуток та
ін.), портфель залучення ресурсів (активи). Функціонування всієї системи
портфелів сприяє інтересам забезпечення стабільності й рентабельності
інституту, забезпечення стабільності всієї фінансової системи, яка піддається
«ефекту доміно» і паніці.
Ось чому питання
визначення ефективності портфелю цінних паперів є надважливим, бо саме воно
гарантує стійкість та безперервність інвестиційного процесу комерційного банку.
Доходи
від фінансових операцій і комерційних операцій мають мають різну форму:
відсотки від видачі позик, комісійні,
дисконт при обліку векселів, доходи від облігацій і інших цінних паперів
і т.д. Саме поняття "дохід"
визначається конкретним змістом операції. Причому в одній операції часто
передбачається два, а то і три джерела
доходу. Наприклад, власник облігації крім відсотків
(надходжень по купонах) одержує
різницю між викупною ціною облігації і ціною її придбання. У зв'язку із
створеним виникає проблема вимірювання ефективності (прибутковості) операції з
урахуванням всіх джерел доходу. Узагальнена характеристика прибутковості повинна бути зіставлена і
застосована до будь-яких видів операцій і цінних паперів. Ступінь фінансової ефективності звичайно вимірюється у вигляді річної ставки (норми) відсотків, частіше
складних, рідше простих. Потрібні показники одержують виходячи із загального принципу - всі
вкладення і доходи з урахуванням конкретного їх вигляду розглядаються під кутом
зору еквівалентної (рівно
дохідної) позикової операції. Вимірювання
прибутковості у вигляді річної процентної ставки не є єдино
можливим методом. У ряді країн для деяких операцій практикуються і інші
зіставні вимірники, наприклад, прибутковість тримісячних депозитів, що випускаються казначейством. Інакше кажучи
всі витрати і доходи конкретної операції в цьому випадку "прив'язуються" до відповідного
фінансового інструменту.
Рішення проблеми вимірювання і
зіставлення ступеня прибутковості фінансово-кредитних операцій полягає в
розробці методик розрахунку деякої умовної річної ставки для кожного виду
операцій з урахуванням особливостей відповідних контрактів і умов їх
виконання. Такі операції
розрізняються між собою у багатьох відношеннях. Ці
відмінності на перший погляд можуть і не представлятися істотними, проте
практично всі умови операції в
більшій або меншій мірі впливають на кінцеві
результати - фінансову
ефективність. Розрахункову процентну ставку
про яку йдеться, в розрахунках за
оцінкою облігацій називають повною
прибутковістю або прибутковістю на момент погашення.
Отже, під повною прибутковістю розуміють ту розрахункову ставку відсотків, при якій капіталізація
всіх видів доходів по операції рівна сумі інвестицій і, отже, капіталовкладення
окупаються. Інакше кажучи, нарахування
відсотків на вкладення по ставці, рівній повній прибутковості,
забезпечить виплату всіх передбачених платежів. Стосовно облігації, наприклад,
це означає рівність ціни придбання облігації сумі дисконтованих
по повній прибутковості купонних платежів і викупної ціни. Чим вище повна
прибутковість, тим більше ефективність операції. За несприятливих умов повна
прибутковість може бути нульовою або навіть негативною величиною.
Для додання стійкості
будь-якому портфелю частка державних цінних паперів повинна складати помітну
частину його вартості. В українських умовах державні облігації практично єдиний
надійний інструмент для інвестування. Хоча останнім часом, всерйоз запрацювали
на ринку похідні інструменти: ф'ючерси на поставку акцій, опційні
контракти, корпоративні облігації і єврооблігації найбільших емітентів знайшли
своїх прихильників.
Якщо говорити про портфель, що
полягає, як в нашому випадку з облігацій,
то можливі два підходи у визначенні
аналога ставки прибутковості до погашення.
Перший полягає в тому, щоб
розглядати портфель з облігацій як один синтетичний папір і визначати
прибутковість вже для нього. Такий
показник називається ще прибутковістю за потоком платежів.
Інший підхід грунтується на використанні відомих ставок
за окремими облігаціями, що входять в
портфель. Ці ставки певним чином зважуються, і виходить
середня прибутковість до погашення для портфеля.