Дарнопих Г.Ю.

канд.. екон. наук, доцент

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого,

м. Харків

Концепція національної економічної безпеки України як державна стратегія

Перехід до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку робить особливо актуальною цілеспрямовану діяльність по забезпеченню економічної безпеки країни та її громадян на основі єдиної державної стратегії як нормативно-правового акту.

Саме такий правовий документ стає тією методологічною основою, на базі якої відбувається правове регулювання економічних відносин в країні. Він повинен систематизувати і інтегрувати собою всі конкретні закони економіко-правового плану. В такому разі можна сподіватися на взаємодоповнюючу, синхронну дію низки законів в єдиному напрямі і з певною ефективністю. В Україні, як відомо, спостерігається зворотній ефект.

Саме невідповідність і суперечливість нормативних актів щодо регулювання економічних процесів призвела до серйозних прорахунків, допущених на початкових етапах реформ, до послаблення системи державного регулювання і контролю, що разом із недосконалістю правової бази, відсутністю дієвої державної політики у соціальній сфері, занепадом духовності і моралі суспільства стали основними чинниками, що сприяли зростанню злочинності, особливо її організованих форм, а також корупції.

Одже, криміналізація суспільних відносин в процесі ринкових перетворень, набуває особливої гостроти і характеру комплексної загрози економічній безпеці держави.

Взагалі, будь-яка концепція економічної безпеки держави будується на відомій триаді: “інтереси – загрози – захист”. Перехід до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку об’єктивно вимагає нових підходів до побудови такої триади.

Наприклад, в частині визначення життєво важливих економічних інтересів України на сучасному етапі в рамках концепції в умовах нової господарської парадигми і розвитку глобалізаційних процесів потрібно насамперед враховувати зміну акцентів у підпорядкуванні і взаємовпливі, по-перше, особистих, суспільних і державних інтересів, і, по-друге, внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів України. Це зумовлено необхідністю пошуку оптимального співвідношення між відкритістю економіки і захистом національних інтересів, інтересів господарчих суб’єктів і громадян для забезпечення економічної безпеки.

Розробка державної стратегії економічної безпеки в сучасних умовах повинна включати комплексний аналіз її інституціональних засад як основи створення категоріально-понятійного апарату системного дослідження питань економічної безпеки України.

Визначення крітеріїв і параметрів, що характеризують загальноекономічну кон’юнктуру, а також системи показників стану динаміки тієї чи іншої сфери безпеки дозволяє забезпечити комплексне відображення, по-перше, всієї сукупності чинників, які впливають на рівень даної сфери безпеки, по-друге, всієї повноти суперечностей всередені самої сфери як джерел загрози економічній безпеці. Характеристика кожного компонента сфери, що досліджується, повинна базуватися на обмеженій кількості показників. В цьому плані однією із основних вимог є та, що показники повинні бути наскрізними, тобто, співставними із минулими і майбутніми вимірами; з результатами вивчення проблеми на різних ієрархічних рівнях: глобальному, національному, регіональному тощо.

Щодо найбільш значних сучасних загроз економічній безпеці держави, то вони зумовлені:

нестійкістю економічного зростання та його надмірною залежністю від зовнішніх чинників;

збереженням структурних деформацій у національній економіці, неефективністю використання матеріальних ресурсів, зокрема енергетичних, переважанням галузей з невеликою часткою доданої вартості, що спричиняє низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

неефективністю захисту права власності, відсутністю умов для формування необхідного інвестиційного потенціалу в національній економіці, зокрема розвинених фінансового та фондового ринків, несприятливим макроекономічним та політико-правовим кліматом для залучення іноземних інвестицій та розвитку внутрішнього інвестиційного процесу;

високим рівнем тінізації економіки, зумовленим, зокрема, поширенням тіньової зайнятості, розповсюдженням напівлегальних методів ухилення від оподаткування, криміналізацією економічних відносин, наявністю в країні організованих злочинних угруповань, що претендують на контроль над діяльністю суб’єктів господарювання.

Щоб запобігти або усунути появу конкретної загрози, застосовується третій головний базовий елемент в економічній безпеці – захист. Він втілює в собі комплекс заходів по запобіганню або локалізації збитків, нейтралізації небезпек. Методи та заходи по здійсненню захисту можуть бути досить різноманітними і не обов’язково симетричними загрозам. Головна властивість і направленість таких заходів – їх адекватність загрозам та зниження рівня небезпеки. Сутність методу захисту охоплює засоби, що використвуються, та способи їх застосування. Держава повинна забезпечити всі види захисту як своїх економічних інтересів, так і інтересів суспільних структур та громадян. При цьому, головними принципами забезпечення захисту як процесу повинні бути: а) законність; б) отримання балансу інтересів держави, підприємств різних форм властності і фізичних осіб; в) їх взаємовідповідальність по забезпеченню захисту.

Законність реалізується саме шляхом розробки усталеної правової основи в сфері захисту об’єктів та суб’єктів економічної безпеки держави. При цьому повинна враховуватися необхідність дотримання міжнародних угод та норм, до яких приєдналася Україна.

Основними принципами організації та здійснення захисту в сфері економічної безпеки держави є:

1) системність, що передбачає розглядання проблем захисту з урахуванням всіх небезпечних каналів відпливу інформації та несанкціонованого доступу до неї, а також можливого часу та умов їх виникнення, комплексного застосування правових, організаційних та технічних заходів по захисту; при цьому повинна бути забезпечена спадкоємність та безперервність захисту;

2) обгрунтованість, оскільки сладність завдань, що вирішуються, великий обсяг робіт, а також обмеженість ресурсів викликають необхідність глибокого науково-технічного обгрунтування рішень, що приймають, всебічної оцінки щодо їх реалізації;

3) достатність, що означає необхідність пошуку ефективних та надійних заходів захисту, уникаючи зайвих витрат, і забезпечується використання найбільш досконалих методів та засобів захисту. За характером впливу на загрозу серед способів захисту можна виділити узгодження, стримування, протидію та примушення. Тут треба враховувати той факт, що суспільство і громадяни використовують значно менший, ніж держава, арсенал засобів та способів їх втілення для захисту своїх економічних інтересів і в значній мірі покладаються на захист держави;

4) гнучкість в управлінні, що забезпечує здатність, в залежності від умов захисту та важливості об’єктів, що захищаються, прогнозування загроз та запобігання їх нейтралізації, оперативну та ефективну ліквідацію наслідків цих загроз;

5) своєчасність, що диктується необхідністю завчасної розробки заходів захисту та контролю (в протилежному випадку проведення заходів по захисту може не тільки не дати ефекту, а й привести до додаткових збитків).

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Дарнопих Геннадій Юрійович

канд. екон. наук, доцент кафедри економічної теорії Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

Адреса: кафедра економічної теорії, НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, м. Харків, 61024 тел.(057) 704-92-58

Дом. адреса: вул. Наталії Ужвій, буд. 72, кв. 8, м. Харків, 61195

тел. (057) 716-04-81

Секція: № 15 – Державне регулювання економіки