Кульчій .І.О.

Інститут законодавства Верховної Ради України

Принципи управлінської діяльності України та Швейцарії
(аналіз сучасного стану розвитку)

На кожному етапі розвитку суспільства і держави виникає потреба виокремлення та визначення принципів управлінської діяльності. Їх еволюція обумовлена кардинальними змінами в концепції управління, якої притримуються в певний момент часу в тій чи іншій державі. На межі двох тисячоліть у світі відбуваються складні, суперечливі й глибокі зміни та перетворення. Це перш за все стосується України, яка лише півтора десятиліття тому почала розвиватися як незалежна держава, відмовилась від принципів управління радянської країни. У нашій державі на сьогодні лише формується громадянське суспільство і правова держава.

Подібні перетворення потребують адекватних змін у принципах державного управління. У зв’язку з цим необхідним є осмислення досвіду інших держав світу. Метою даної розвідки є аналіз та порівняння принципів управлінської діяльності Швейцарії та України. Як засвідчує вся історія цивілізації, без належної розробки принципів управління стає неможливою його конкретна реалізація у майбутньому.

Проблеми удосконалення державного управління в Швейцарії вирішувалися упродовж тривалого проміжку часу. Швейцарія є класичним прикладом багатонаціональної федеративної держави. Виникла Швейцарська Конфедерація у 1291 р. [4]. і витримала більш, ніж 700 років випробувань історією, відповідно за такий тривалий час поступово накопичувалися принципи та механізми реалізації державної влади.

В сучасному суспільстві велике значення має принцип демократизму. В Україні даний принцип відтворює народовладдя в державному управлінні, встановлення глибоких і постійних взаємозалежностей між суспільством і державою в інтересах усіх або переважної більшості громадян [1]. У Швейцарії діє принцип прямого народовладдя, що надає громадянам можливість широкої участі у вирішенні державних справ. Демократичні засади здійснення управління закладені у Конституції Швейцарської Конфедерації.

Поширеним є принцип правової упорядкованості (притаманний і Україні), який полягає у законодавчому визначенні основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу державного управління [2]. Особливість полягає в тому, що Швейцарія, входячи в романо-германську правову систему, однак має ряд специфічних рис. Правове впорядкування у сфері виконання законів та інших нормативно-правових актів щодо державного управління проводилося шляхом внесення кількох десятків поправок до Конституції 1874 р. І лише у 1999 році було прийнято Конституцію Швейцарської Конфедерації. Саме у ній знаходимо перелік принципів державного управління: єдиний державно-правовий простір із збереженням національних, релігійних, культурних та інших традицій кантонів; територіальної цілісності федерації, при можливості зміни складових і території кантону; рівність кантонів; суспільна згода; суверенітет кантонів, обмежений федеральною конституцією [3].

Для України не є характерним федеративний устрій, але принцип публічності управлінської діяльності, що практикується у Швейцарії, можливо застосовувати в умовах унітарної держави. Існує дуже мало країн світу, де народ має стільки широких і реальних прав. В житті швейцарців референдум відіграє величезну роль, майже кожного тижня вони голосують, і рішення впливають на прийняття законів, виконують функцію вето. Доступність державного управління для громадян проявляється також у можливості внести поправку до Конституції. Наша держава також запроваджує громадський, судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Особливо актуальним є запозичення досвіду реформування організаційної структури державного управління в контексті адміністративної реформи, яка поступово реалізується в нашій країні. Слід звернути увагу на принцип субсидіарності у Швейцарській Конфедерації. Він має, перш за все, оборотний характер, адже обмежує компетенцію федерації повноваженнями, делегованими кантонами. Тобто на федеративному рівні вирішуються завдання, що виходять за межі об’єктивних можливостей кантонів, або з метою досягнення найбільшої ефективності (оборона, єдина грошова система, тощо). Зазначений принцип став визначальним у розвитку Швейцарської державності. Відомий швейцарський юрист Д. Ружлон навіть застосовував його до суспільства в цілому. Він спрямований на оптимальний розподіл повноважень у державі, на забезпечення ефективності виконання нових завдань [5]. Розподіл залежить від мети, а визначення мети – це політичний акт. Визначення ж нової мети і нових завдань державного управління вимагають конституційної реформи, яка проводиться шляхом конституційного референдуму. Даний принцип стає критерієм позитивної орієнтації для нових повноважень і засобом безпеки проти концентрації влади федеральними органами. Делегування повноважень знизу вгору є великою перевагою для кантонів.

Такий позитивний досвід можливо застосувати в Україні для формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Звідси потреба у децентралізації управління, розмежуванні сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підтримці місцевих ініціатив. Лише поетапне і цілеспрямоване виконання окреслених напрямків дозволить Україні стати могутньою європейською державою.

Отже, аналіз історичного становлення швейцарської держави свідчить про те, що єдність досягається багатовіковими прагненнями і зусиллями, побудованими на принципах централізації, субсидіарності і збереження багатоманіття організаційних структур.

Швейцарський федералізм пропонує систему принципів і методів “союзу в різноманітності” [6]. Децентралізована конфедерація, якою є Швейцарія, формує суспільство і акумулює сили, постійно розкриваючи регіональний і національний потенціал, спрямовуючи його на досягнення загальної мети. Принципи організації дають змогу функціонувати різноманітним автономним системам, забезпечуючи їх участь у досягненні цілей динамічно розвинутого суспільства. В результаті зберігається самобутність регіонів, ефективна система взаємозв’язків державних і громадський інститутів.

Також інститут прямої демократії у Швейцарії (референдум і право народної ініціативи) є основним, взаємодоповнюючим інструментом, що дозволяє народу і суб’єктам федерації ефективно брати участь у здійсненні державної влади. Пряма демократія змушує федеральну владу постійно шукати компромісні рішення, враховуючи інтереси всіх зацікавлених груп.

Для формування принципів здійснення влади в Україні доцільно застосувати практику функціонування двопалатного парламенту у Швейцарії, що сприятиме продуктивнішій, більш плідній роботі під час прийняття законів, контролю за законами і розв’язанні конфліктів при їх реалізації в Українському парламенті. Досвід Швейцарії можливо використовувати і під час теоретичного обґрунтування деяких принципів управління (децентралізація, законність, поділ влади) і подальшої їх реалізації із урахуванням особливостей розвитку системи державного управління і управлінської діяльності в Україні.

Список використаної літератури:

1. Мельник А.Ф. Державне управління: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 37.

2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1997. – С. 191.

3. Швейцария // http://ru.wikipedia.org/wiki/

4. Гнитков Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – М.: Юрид. лит., 1993. – С. 207.

5. Флейнер Т. Швейцария: субсидиарность и разнообразие // Федерализм: российское и швейцарское измерение: Материалы конференции. – М.: “Локус-Станди”, 2007. – С. 23.

6. Конюхова И.А. Федерализм и система государственной власти в современной Швейцарии // Право и власть. – 2002. – №2. – С. 85.