„История“

1. Отечественная история

Биченко С.М.

старший викладач

Академії пожежної безпеки

імені Героїв Чорнобиля

Спеціалізована система птахівничої кооперації України в добу непу

Історія українського кооперативного руху в цілому, а надто історія сільськогосподарської кооперації вже достатньо тривалий час привертає до себе увагу дослідників. Це має під собою об’єктивну основу, оскільки ідеться про важливий аспект буття селянської спільноти протягом майже третини віку. Сільськогосподарська кооперація була явищем не тільки економічним, але і важливим чинником перебігу суспільно політичних і культурно-громадських процесів, які протікали в селах в першій третині ХХ століття проживало три чверті всього населення України.

Тому не дивно, що слідом за появою ґрунтовних монографій А. Морозова, В. Марочка до різних аспектів діяльності сільськогосподарської кооперації вже в останні роки звернувся ще цілий ряд молодих науковців. Серед них можна виділити дисертаційні дослідження В. Гольця, М. Зеркаля, В. Паскаленка, О. Дулгерової.

Ніяким чином не применшуючи значення вищевказаних робіт слід, однак, зазначити, що діяльність сільськогосподарської кооперації України в добу непу була настільки об’ємною, що незважаючи на всі позитивні якості вищеназваних досліджень, цілий ряд цікавих і важливих сторін її діяльності, які і на сьогодні в сучасних умовах трансформації аграрного сектора національної економіки є цілком актуальним, залишаються малодослідженими.

Ці обставини і обумовили написання даної статті.

Піонером створення фахової сільськогосподарської кооперативної системи стала сфера птахівництва. Саме тут на початку серпня 1924 року було створено Всеукраїнське кооперативне товариство по збуту й експорту продукції птахівництва – „Кооптах” Створення цього спеціального відгалуження загальної системи „Сільського господаря“ було викликане, насамперед, тим величезним товарним потенціалом, яким володіло птахівництво.

Про перспективність птахівництва свідчать такі дані. Пересічний український господар навіть за умов мінімальної яйценосності курки – 60 яєць і середньорічної ціни 30 коп. За десяток має за виручки за одну курку 1 крб. 80 коп. Витрати при цьому на годівлю однієї курки були порівняно невеликі – 25 – 27 фунтів зерна, що в перерахунку на гроші, складало 55-60 коп.

Між тим діяльність у галузі всебічної інтенсифікації птахівництва, яка не була прямо пов’язана із землезабезпеченістю та активно сприяла використанню надлишку наявної на селі робочої сили прямо не зайнятої в рільництві мала добрі перспективи. Про це переконливо свідчив і закордонний досвід, зокрема таких країн як Данія і Голландія. Маючи вкрай обмежені польові земельні ресурси, вони пішли саме таким шляхом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, - через другий його переділ, всебічно розвиваючи поряд із молочним тваринництвом і птахарство.

На момент створення „Кооптаху“ до його складу увійшли „Сільський господар“, „Вукоопспілка“, 10 союзів універсальних сільськогосподарських товариств на 7 універсальних товариств, які вже настільки розвинули свою роботу в сфері птахівництва, що фактично стали спеціальними.

Однак завдяки добре видимій економічній перспективності роботи в цій галузі на 1 квітня 1925 року кількість пайщиків збільшилася вже до 60.

Бачачи добрі перспективи, подальшого розвитку птахівничої справи „Кооптах” постійно дбав про втілення в життя своєї програми інтенсифікації птахівництва в Україні. Основним стрижнем цієї роботи цілком доцільно було визнано розвиток племінну справи. Виходячи з цього, в 1926/27 р. „Кооптах” виділив на потреби племінної роботи понад 353 тис. крб. Завдяки належному фінансуванню значно розширили свою діяльність існуючі 5 великих птахорозплідників. Одночасно при птахівничих товариствах було створено 50 спеціалізованих кооперативних інкубаторів, які займалися не просто репродукцією молодняка, насамперед племінною роботою. На початок 1928 р. в системі „Кооптаху” діяли вже більше 100 великих племінних інкубаторів. Весною вони поставили селянським господарствам чинам спеціалізованих птахівничих товариств 250 тис. голів лише високопородного молодняку птиці.

Дбаючи про поступальний розвиток саме кооперативних засад в роботі „Кооптаху“, його працівники, однак, вміли добре співвідносити свої устремління із реаліями господарського життя. Згідно контрольних цифр на кінець 1926/27 господарського року передбачалося мати 60 суто птахівничих товариств. Однак потяг до участі в їх роботі селян багатьох місцевостей був таким значним, що вже на кінець цього господарського року, тобто на 1 жовтня 1927 року їх нараховувалося вже більш 70.

Розпочинаючи свою діяльність, вже невдовзі після реєстрації статутів, спеціальні птахівничі товариства отримували від „Кооптаху“ довгострокову позику до свого основного капіталу в межах від 700 до 1000 крб. Це був кредит, який передавався „Кооптахом“ по лінії агрофонду. Ще мінімум 500 крб. Надавалося ним як одноразова дотація на утримання у початковий період роботи, поки товариство ще не почало отримувати власні прибутки спеціаліста-птахівника.

У процесі розбудови діяльності „Кооптаху“ його фахівці дійшли думки про необхідність концентрації своїх організаційних і фінансових зусиль в тих місцевостях, які мали особливо добрі умови для розвитку птахівництва. Серед них виділявся район довкола Мелітополя. Тут же на середину 20-х років спостерігалася велика щільність птиці.

У цілому по даним спеціального статистичного обслідування в районі Мелітополя селяни утримували величезне стадо птиці. Його загальна чисельність складала 1 млн. 7 тис. штук. Із них 927 тис. курей, майже 40 тис. гусей, 27 тис. качок, 28 тис. індиків та 6 тис. інших видів птиці.

Тому не дивно, що тут вже на середину 1927 року був організований перший спеціалізований союз птахівничої кооперації.

На кінець 1927 року, крім Мелітопольського почали свою роботу ще два союзи спеціальних птахівничих товариств, в Ромнах та Кам’янець-Подільському. Лише за декілька місяців своєї діяльності вони зуміли заготовити 500 вагонів яєць, або 15,6 відсотків загальних заготівель по Україні.

Однак в своїй діяльності союзи не обмежувалися суто комерційними операціями. Поряд з цим постійно проводилася енергійна організаційно-інструкторська та агрокультурна робота. Тому не даремно саме на їх райони припадала найбільша кількість новостворених спеціальних птахівничих товариств, які займалися репродукцією та постачанням околишнім селянським господарствам племінного молодняку.

До кінця 1927 календарного року і союзи організували 50 нових птахівничих товариств з агрокультурним племінним ухилом роботи.

На початок 1928 року в Україні діяло вже 6 кооперативних об’єднань спеціалізованої птахівничої кооперації другого ступеня – кооптахсоюзи.

Характер та наслідки їх діяльності добре прослідкуються на прикладі роботи Мелітопольського кооптахсоюзу. На весну 1929 року він об’єднував роботу вже 21-го суто птахівничого товариства. Що дуже цінно навколо них працювало ще 110 птахівничих гуртків, щ пересічно складало 5-6 гуртків на одне птахівниче товариство. Лише безпосередньо товариства об’єднували 5175 господарств – членів.

Потрібно також відзначити таку важливу складову їх роботи, як соціальну спрямованість. Лише до фонду кооперування бідноти, за рахунок якого надавалися довгострокові безпроцентні кредити для сплати пайових внесків незаможними господарствами було виділено 7800 крб.

Також в господарствах незаможників по пільговим цінам було реалізовано більш, ніж 30 тис. голів племінної птиці породи „Легорн“.

Це було можливе завдяки, насамперед, міцному господарсько-економічному становищу райсоюзу. Він мав власний племрозплідник. За його сприяння, об’єднувані ним птахівничі товариства та колективні господарства придбали та інтенсивно експлуатували 77 інкубаторів.

Подальшому зміцненню характеру організаційної, економічної та агрокультурної співпраці кооптахсоюзів та птахівничих товариств безпосередньо із селянськими господарствами сприяло розповсюдження такого виду кооперативної співпраці як птахівничі гуртки. В кожному селі свого району діяльності (як правило спеціалізоване птахівниче товариство обіймало своєю роботою пересічно 5-6 сіл) створювався гурток із числа його пайовиків, що тут мешкали. Для керівництва гуртка на загальних зборах обиралися „трійка“. Один із членів цієї „трійки“ зараховувався як штатний працівник апарату товариства. За його дорученням він організовував заготівельну та збутову роботу, видавав аванси при заготівлі яєць а птиці в господарствах пайщиків та на базарах через своїх агентів „кошикарів“, тощо.

Зв’язок із селянськими господарствами за допомогою кооперованого активу „кошикарів“, які часто виступали і як візники був дуже активним. Кожен з „кошикарів“ охоплював пересічно 300 селянських дворів. Довкола кожного із них у свою чергу формувався його власний актив. „Кошикарі“ виступали не просто як механічні заготовані. Поєднуючи функції заготівельника та візника, а отже, маючи власну підводу, вони одночасно поставляли в господарства молодняк птиці та спеціальний корм для нього. Наглядали та інструктували господарів як правильно це робити.

Вони також сприяли більш енергійному погашенню пайових внесків, кращій організації всіх агрокультурних заходів, які проводили товариства. Регулярно відвідуючи господарства, які збували яєчну продукцію, „кошикарі“ вели власну інструкторську роботу. Пояснювали як годувати птицю, доглядати та розповсюджували серед селян спеціальну літературу.

Слід при цьому особливо виділити високу економічну віддачу їх роботи. Вона, зокрема, витікала з того, що добре знаючи стан кожного господарства, інтенсивність його птахівничої роботи та якість продукції, яка надходила від нього, вони могли найбільш оптимально розподіляти надходження племінного молодняка, грошових авансів та кормів саме в ті господарства, які були здатні використовувати найбільш ефективно. Про це, зокрема, саме свідчить те, що обіг грошових авансів та закупівлю яєць саме в тих місцевостях, де широко діяла система „кошикарів“ складав 10-12 разів у місяць.

Достатньо перевірені практикою роботи принципи організації спеціальних птахівничих товариств передбачали, що товариство повинно охоплювати 4-6 тис. дворів, які на момент його організації мали 40-60 тис. курей-несушок.

Це забезпечувало належну базу для розгортання економічно-доцільної роботи. Наявність такої кількості курей давало можливість вже на перших порах його роботи заготовляти що якнайменше 10-12 вагонів яєць.

З метою якомога повнішого використання потенціалу птахівничої галузі, ліквідації сезонності в її роботі та просуванню продукції у віддалені місцевості „Кооптах“ розпочав широку програму будівництва підприємств по виготовленню яєчної замороженої маси та яєчного порошку.

У 1927 році було споруджено 8 таких підприємств, кожне з яких здатне було переробити протягом місяця від 15 до 20 вагонів яєць.

Працюючи в пік яєчного сезону (квітень-травень), коли на ринок поступала особливо велика кількість яєць, таке підприємство було здатне протягом місяця дати 300 тон продукції, щ у вартісному вимірі складало 223 тис. крб.

Робота таких підприємств була дуже вигідною, оскільки вона не лише приносила значний прибуток, але і позбавляла місцеві ринки від затоварювання, яке гостро било по селянським господарствам, які ставали на шлях ведення інтенсивного, ринкового птахівництва.

У кінці 1927 року розпочав роботу унікальний Козятинський птахо комплекс. Він включав в себе надсучасне птаха заготівельне підприємство вартістю 1 млн. 200 тис. крб., яке могло вести відкорм 600 тис штук птиці та потужний машинний холодильник, здатний заморожувати 100 вагонів яєць або птиці.

Слід спеціально зазначити, що в роботі системи „Кооптаху” вдало поєднувалася збуто-постачальницька діяльність з турботою про розширення власної матеріально-технічної бази для переробки продукції птахарства. В цьому напрямку протягом лише 1927/1928 господарського року було побудовано 7 нових потужних яйцекомбінатів і дообладнано ще 2 нових до їх потужності раніше діючі комбінати. В тому ж році було побудовано 12 яйцескладів і розширено 4 племрозплідники.

Будуючи нові і розширюючи виробничі потужності вже діючих підприємства, „Кооптах” разом з тим розширював і сферу своєї кооперативної діяльності, охоплюючи членством все більше селянських господарств. Це в свою чергу стимулювало селянські господарство до збільшення виробництва птахарської продукції. Для того щоб управитися з її переробкою в 1928 р. „Кооптах” вів будівництво і реконструкцію 17 підприємств, які здатні були переробляли 5504 тон продукції яєчного птахівництва.

Розширюючи мережу кооперативних птахівничих товариств, які поєднували виробництво і заготівлю продукції птахівництва, „Кооптах” одночасно дбав про створення повного технологічного ланцюга на шляху, який пройде курка чи яйце від селянського двору до споживача. З цією метою він створив і постійно розширював мережу підприємств по довготривалому її зберіганню. Зокрема, в його розпорядженні знаходився надпотужний на той час обладнаний машинами для пониження температури в приміщенні холодильник вартістю 1 млн. 120 тис. крб. Крім цього „Кооптаху” належало 4 птахо-яйцекомбінати, 29 птахозаготівельних пунктів, 73 яйцесклади, 4 племінних розсадники.

Загалом „Кооптах” на 1927/28 господарський рік мав 111 різноманітних технологічних підприємств загальною вартістю 1 млн. 368 тис. крб. Ці підприємства виробляли продукції на 4 млн. 574 тис. крб. в рік без врахування заготівлі яєць і птиці.

Аналіз не такої тривалої в часі, але енергійної діяльності „Кооптаху“ дає достатньо вагомі підстави для твердження, що птахівництво, як й інші діяльності спеціалізованих систем сільськогосподарська кооперації („Добробут“, „Плодоспілка“) мало добрі перспективи для того, щоб уже в недалекому майбутньому дати потужний імпульс подальшому розвитку аграрного сектору національної економіки України.