Рибак І.В.

Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості

Репресивно-каральні заходи радянської влади щодо православної церкви в Криму на початку 1920-х рр.

В Криму, незважаючи на встановлення радянської влади, важкі роки громадянської війни та військової інтервенції, церква продовжувала володіти значними багатствами. Такими багатствами були: сади, виноградники, земля, будівлі, а також богослужбові предмети з дорогоцінних металів. Радянська держава на початку 1920-х рр. гостро потребувала коштів, необхідних для подолання економічної кризи, обумовленої громадянською війною, політикою “воєнного комунізму”, ускладненої голодом 1921-1923 рр. Вище партійне і державне керівництво як одне із джерел їх надходження розглядало церковні цінності. Тому було прийнято рішення про початок широкомасштабної акції з вилучення церковних цінностей. В історії взаємовідносин радянської держави та церкви проблема вилучення цінностей до сьогоднішнього дня залишається однією із і мало висвітлених, зокрема на території Криму. Саме цим і обумовлене звернення автора до її висвітлення.

Вилучення цінностей було формою боротьби проти РПЦ й інших релігійних об’єднань, відповідало змісту положень декрету “Про відділення церкви від держави і школи від церкви”. Воно носило неприхований репресивно-каральний характер. По всій країні, в тому числі і в Криму, в 1922 – 1923 роках прокотилася хвиля арештів віруючих. Заарештовували за переховування цінностей, за протести проти вилучення. 26 квітня 1922 року в Москві відкрився процес «54 священиків» та мирян, їх звинувачували в протидії властям під час вилучення цінностей. В якості головного свідка кілька разів викликали патріарха Тихона, якого наступного дня заарештували.

В ці дні в Криму виникають протести проти вилучення цінностей, відбуваються зіткнення віруючих з урядовими військами. Найрезонанснішими стали події в Шуї. Там, у результаті зіткнення віруючих із урядовими військами, які прибули для вилучення цінностей, загинуло 4 особи, поранено було 13. В той же день розпочалися арешти громадян. Незважаючи на це, голова РНК Радянської Росії В.І. Ленін закликав до продовження кампанії з вилучення церковних цінностей, не зупинятися перед придушенням будь-якого опору з боку віруючих.

У відповідь на цю вказівку В.І. Леніна по всій країні прокотилася хвиля арештів та судів над духовенством та віруючими. Наполегливіше стали звучати заклики нетерплячих борців із релігією відібрати всі церковні цінності для продажу їх за кордон, щоб у такий спосіб отримати валютні надходження. На цьому, зокрема, наполягав Л.Д. Троцький. В зв’язку з цим 2 січня 1922 р. президія ВЦВК прийняла постанову «Про ліквідацію церковного майна», в якій робилися перші спроби продажу церковних цінностей за кордоном. В роботі з вилучення цінностей керувалися постановою «Про вилучення церковних цінностей», згідно з якою у місячний термін з дня опублікування постанови у пресі, спеціальні комісії мали вилучати із церковного майна всі предмети із золота, срібла, коштовного каміння і передавати їх у фонд Наркомфіну із спеціальним призначенням. 4 травня 1922 р. Політбюро ЦКРКП(б) затвердив постанову, згідно з якою цінності, вилучені у церкви, підлягали продажу за кордоном. Радянські органи влади розраховували за реалізовані цінності отримати у 1922 – 1923 рр. 50 млн. крб. Закордонні ділові кола у 1922 р. були вже готові були купувати предмети церковного мистецтва, вилучені радянською владою.

Для проведення безпосередньої роботи з вилучення церковних цінностей була розроблена інструкція «Про порядок вилучення цінностей», яку підписав голова ВЦВК М. І. Калінін. Інструкція була розіслана на місця, в тому числі і в ЦВК Криму.

Інструкція вказувала на необхідність в тижневий термін подати комісії з вилучення цінностей копії описів договорів. Згідно з описами проводилися роботи з вилучення цінностей.

В першу чергу вилучалися цінності із найбільш багатих храмів, часовень (каплиць) тощо. Було встановлено порядок вилучення цінностей. Комісія призначала день і час проведення робіт в тому чи іншому храмі. Вилучення контролювалось представниками радянської влади. При вилученні були присутні: представник виконкому, фінвідділу. Якщо були цінності із золота та срібла, то був присутнім також представник із губмузею. Представник губмузею мав право на експертизу при вилученні цінностей і повинен був вияснити умови їх зберігання.

Радянські органи влади не забули і про віруючих. Їм дозволили бути присутніми при вилученні цінностей і при цьому зберігати спокій. Вони не мали права протистояти вилученню цінностей, навіть якщо представники влади поводили себе брутально під час вилучення цінностей. А такі випадки траплялись.

Відношення значної частини духівництва до вилучення цінностей було вкрай незадовільним. Такі церковнослужителі передавалися в руки ревтрибуналу. Так, наприклад, 5 листопада 1922 року розпочалося слухання справи архієпископа Сімферопольського Никодима (Короткова), якого звинуватили в переховуванні цінностей. Судовий процес продовжувався до 1 грудня 1922 року. Никодима звинувачували і в тому, що він нібито давав таємні вказівки духівництву, у зв’язку з чим значна частина пограбувань церков у той час була, за міркуваннями властей, нібито ініційована самими священнослужителями. Никодима засудили на 8 років позбавлення волі. Також були засудженні І. Ісляков – голова Приходської ради Віденської церкви, А. Юргален – староста Миколаївської церкви, Звєрєв і Д. Полексаєв – Петропавлівський собор. Архієпископу та його сподвижникам присудили різні терміни позбавлення волі.

Репресивно-каральні заходи, застосовані більшовиками під час проведення кампанії з вилучення церковних цінностей, фактично поставили православну церкву у повну залежність від радянської влади.