Філологічні науки/8. Українська мова та література

Пашкова Т.С., Телегунь О.В.

Сумський національний аграрний університет

Національно марковані фразеологізми

Серед власне українських сталих сполучень слів чільне місце займають національно марковані фразеологізми, які надають особливий колорит усій номінативній системі нашої мови.

Культурологічна цінність фразеологічних зворотів залежить від того, що виступає в них в ролі національно-культурного компонента. Таким чином, фразеологізми відбивають національну культуру, по-перше, комплексно, ідіоматичним значенням, в основу якого покладені ті явища минулого і сучасного країни, які не мають аналогів у інших культурах; по-друге, окремими лексичними компонентами, які мають власну культурологічну цінність.

Внутрішня форма фразеологізмів, віднесених до першої групи, пов’язана з специфічними явищами життя українського народу, з фактами його матеріальної і духовної культури, побуту, з особливостями національного менталітету. Такі фразеологізми є без еквівалентними, оскільки вони відбивають реалії минулого і сучасного, не властиві іншим народам. Наприклад, серед фразеологізмів, що відображають культурологічну цінність комплексно і вказують на якісь звичаї, знаходимо такі вислови, як на поріг не пускати, переступити поріг чогось, на поріг показати. Поріг для наших предків був символом домашнього вогнища. Саме там, під порогом, жив дух-покровитель – домовий. Коли невістка вперше входила в хату, вона не мала права ступити на поріг, його треба було переступати. І сьогодні через поріг намагаються не вітатися і не прощатися, не передавати речей. За поріг хати не можна виносити сміття. Так фразеологізм на поріг не пускати означає «зачинити двері до своєї хати, не допустити до якоїсь справи»; переступити поріг чогось – «зважитися на щось». Це переосмислене розуміння порогу як важливої межі, визначає нову якість: на поріг показати – «вигнати», оббивати пороги – «часто приходити до когось, набридати».

Деякі відомості про життя наших предків можна здобути з фразеологізму бити тривогу. Під час небезпеки або важливих подій на Русі використовували особливу систему повідомлення: дзвонили у дзвони або били в барабани. У сучасній українській мові фразеологізм бити тривогу означає «викликати тривогу, привертаючи увагу громадськості до якої-небудь небезпеки з метою запобігти її або закликаючи до боротьби з нею».

Таким чином, серед фразеологізмів. що відображають культурологічну цінність комплексно, своїм ідіоматичним значенням, існує ряд виразів, що характеризують історичне життя наших предків, їх звичаї, традиції.

Заслуговує на увагу група фразеологізмів, побудованих на уявленнях про гідність, красу людини, які визначаються національно-культурними, соціальними, етичними та іншими факторами. Наприклад, у характеристиці зовнішності великого значення набувають поняття вусів, бороди у чоловіків, чуба у козаків, коси у жінок. Ці уявлення відбиті у фразеологізмах мотати собі на вус, і вусом не повести, і в вус не дути, ми самі з вусами; борода не робить мудрим чоловіка, борода по коліна, а розуму, як у дитини; рвати чуби, чуб дарма, як голови нема; посипати попелом коси, рвати коси.

У багатьох фразеологізмах, які відбивають національне світобачення комплексно, відображені народні уявлення про добро і зло. Так, чимало фразеологічних зворотів своїми прототипами, своєю внутрішньою формою відбивають найкращі риси, притаманні українцям як нації. Серед них: працьовитість, хазяйновитість, любов до землі (без труда нема плода; тру4д переростає у красу; земля годує людей, як мати дітей; кому до поту, а кому в охоту); мужність, відвагу у бою (де відвага, там і перемога; відвага мед п’є) гостинність, ввічливість, шанобливе ставлення до батьків (земний уклін; здоровенькі були; у ногах правди немає ; доброту (доброму всюди добре; із доброю душею; доброму добре буде); згуртованість (дружній череді вовк не страшний; гуртом і чорта побореш; добре тому, хто вдвох); пошану до науки, навчання, цінування розуму (без муки нема науки; не дай, Боже, щастя, а дай розум; учись – на старість буде як нахідка). Цікаво, що фразеологізми з пейоративним забарвленням висловлюють негативне ставлення народу до порушення окремими людьми тих самих загальнолюдських цінностей. Так, ледарів, поганих господарів висміюють усталені вирази: хто ледащий, тому їсти нема що; ледачого і в церкві б’ють; добре далеко чутно, а ледаче ще далі. Брехливість, боягузтво засуджуються у фразеологізмах: брехати – не ціпом махати; брехні справляти; боятися власної тіні; бреше, як собака. Невігластво, дурість викривають фразеологічні звороти: послухай дурного, то й сам дурним станеш; дурний, як чобіт; дурний дурне й торочить; дурнем бути – не дуба гнути.

В українській мові існує великий клас фразеологізмів, які відображають національну культуру розчленовано, тобто компонентами, словами свого складу. Певні слова з таких фразеологізмів можуть належати до числа «безеквівалентних», тобто таких, які неможливо спів ставити з будь-якими іншомовними лексичними поняттями і , відповідно, перекласти іншою мовою за допомогою сталого еквівалента. Безеквівалентними, наприклад, є слова, що означають специфічні етнографічні поняття: назви предметів побуту, страв національної кухні, видів національного одягу тощо. Наприклад, розбити глек, товкти воду в ступі, як вареник у сметані, який пан, такий жупан тощо. Безеквівалентні компоненти українських фразеологізмів допомагають краще пізнати матеріальну культуру народу-носія мови.

Таким чином, фразеологічний склад кожної мови можна класифікувати не тільки з боку структури, семантики, стилістичного забарвлення, походження фразеологізмів, а й з боку відбиття у фразеології національної мовної картини світу. Особливості національного світосприйняття передаються у системі фразеологічних одиниць як комплексно, так і окремими своїми компонентами, їх первісним значенням, їх загальним змістом, пов’язаним з особливостями побуту, звичаїв, історії, культури, умов життя певного народу.