Основний
законодавчий акт у сфері підприємництва - Господарський кодекс (ГК) України встановлює
відповідно до Конституції правові основи господарської (підприємницької) діяльності з метою забезпечення зростання ділової активності суб’єктів
господарювання, розвитку підприємництва, підвищення ефективності суспільного
виробництва, утвердження суспільного господарського порядку. При цьому Кодекс широко використовує наукову
юридичну категорію «управління господарською діяльністю», але не розкриває її
зміст. Відсутнє визначення цієї категорії і в інших законодавчих
актах, як і відсутнє визначення суміжної з нею категорії регулювання
(державного регулювання) господарської діяльності (підприємництва), яка також широко використовується у законодавстві.
Теоретичне осмислення даних категорій, визначення змісту, в якому вони
вживаються в ГК України, уточнення їх співвідношення виступає як важливе
наукове завдання, що має безпосереднє практичне значення, оскільки дає ключ до
усвідомлення і адекватного застосування у практиці підприємництва багатьох положень господарського законодавства.
У
теорії господарського права поняття управління господарською діяльністю
сформувалося на висновках кібернетики як загальної теорії управління і
розглядається як управління господарськими системами, що здійснюється їх
центрами. Під господарською системою розуміється сукупність підприємств,
об’єднань, інших суб’єктів господарювання та суб’єктів, що здійснюють
управління цією системою (суб’єктів організаційно-господарських повноважень),
яка в якості підсистеми входить у єдину економічну систему держави.
Розглядаючи управління господарською діяльністю з позицій
загальної теорії управління і системного аналізу, структуру сучасної
економічної системи України можна представити як таку, що включає, по-перше,
окремі (автономні) підприємства та інших суб’єктів господарювання, котрі не
входять до господарських підсистем, і, по-друге, юридично оформлені
господарські підсистеми, зокрема галузеві, територіальні чи інші, у тому числі
державні (галузі та підгалузі економіки з центрами – галузевими міністерствами
чи іншими органами, державні холдинги та інші державні об’єднання, національні
та державні акціонерні компанії тощо), комунальні (територіальні господарські
об’єднання), приватні (господарські системи громадських об’єднань, недержавні
господарські об’єднання), змішаної форми власності.
Економічна
система України в повній мірі відповідає загальнотеоретичному розумінню системи
як певної впорядкованості складових елементів, що знаходяться у взаємозв’язку,
взаємозалежності між собою і у сукупності складають єдине ціле, що характеризується
новою якістю. Окремі ланки господарської системи держави з причини входження до
неї набувають загальних якостей, зокрема, їхня діяльність регламентується
загальними для усієї системи правилами, що втілюються у нормах господарського
законодавства. У той же час господарська система в цілому виступає не просто як
сума складових, а цілісний комплекс, що характеризується особливими якісними
рисами - функціонує на основі поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням, відповідно до прогнозів і
програм економічного і соціального розвитку, спрямована на реалізацію державної
економічної і соціальної політики з метою задоволення та оптимального
узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств
і населення в цілому тощо. Аналогічним чином можуть бути визначені якісні
особливості кожної з названих господарських підсистем відповідно до їхніх
цілей, завдань і компетенції їх центрів та ланок.
Відповідно
і управління господарською діяльністю вважається допустимим розглядати як
управління господарською системою держави в цілому (національною економікою),
управління окремими господарськими системами – підсистемами вказаної загальної
системи, а також управління автономними суб’єктами господарювання, що не входять
до господарських підсистем.
Конкретизуючи
зміст поняття управління господарською діяльністю (підприємництвом) стосовно
теми даної роботи слід підкреслити, що на рівні господарських підсистем та
автономних суб'єктів господарювання
управління господарською дільністю в державному секторі економіки здійснюють
відповідні органи державної влади, в комунальному секторі - органи місцевого
самоврядування, а щодо підприємств та інших суб'єктів господарювання приватного
сектора – їх власники – громадяни, громадські та інші організації, центри
недержавних господарських систем (недержавні об'єднання різних організаційно-правових форм та інші недержавні структури). На рівні національної господарської (економічної) системи управління
здійснюють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції,
визначеної законом, від імені і в інтересах усього суспільства. Перелічені
суб'єкти управління господарською діяльністю названі у ст. 2 ГК України у
складі учасників відносин у сфері господарювання
і об'єднані поняттям “суб'єкти
організаційно-господарських повноважень”. Управління господарською
діяльністю ці суб'єкти здійснюють
в межах названих повноважень, зокрема в межах компетенції відповідних органів,
повноважень власників. Управління здійснюється
відповідно до правил і норм
господарювання, згідно встановленого правового
господарського порядку і в цілому
спрямоване на організацію і забезпечення (створення умов) ефективної діяльності
відповідних суб'єктів господарювання.
Управління
господарською (підприємницькою) діяльністю, особливо державне управління на рівні національної економічної системи, тісно пов’язане з її державним регулюванням.
Останнє в сучасних умовах знайшло значного поширення у позначенні державного
впливу на економічні процеси як у ГК України, так і в багатьох інших
законодавчих актах. Порівнюючи державне
управління і державне регулювання насамперед треба взяти до уваги їхні
спільні риси, що відображають певну ідентичність відповідних категорій. Їх
зміст у спеціальній літературі відзначається як в певній мірі тотожній. Вони
спрямовані на організацію, впорядкування суспільної економічної діяльності,
створення системи оптимального і ефективного господарювання, обидва мають
державно-владний характер. Їх
характеризує і тотожність внутрішньої формальної структури: наявність суб'єкта
управління або регулювання, об'єкта (об'єктів) такого управління чи
регулювання, а також впливу суб'єкта на об'єкт – управлінського або
регулятивного. Правовий статус суб'єкта регулювання, як і суб'єкта управління,
знаходить вияв у його повноваженнях, визначених законодавством, і ці
повноваження поширюються на певний об'єкт (об'єкти).
Разом
з тим слід відзначити і певні відмінності між управлінням і регулюванням. Якщо
управлінський вплив розуміється як переважно прямий, інколи навіть адресний, то
регулятивний вплив має, як правило, непрямий, загальний, нормативний характер.
Він здійснюється шляхом встановлення і застосування державними органами правил,
спрямованих на коригування діяльності суб'єктів господарювання, і підтримується
можливістю застосування правових санкцій при порушенні вказаними суб'єками цих
правил. Державне управління економікою в основному спрямоване на її оптимальну
організацію і забезпечення ефективності, а державне регулювання в більшій мірі
має на меті захист суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку
суб'єктів господарювання, а також захист останніх від порушень їх прав іншими.
Викладене
співвідношення категорій державного управління і державного регулювання
економіки в основному знайшло відображення і у законодавстві, де вони не пов’язуються
з наявністю або відсутністю
організаційної, майнової чи іншої підпорядкованості суб’єктів господарювання відповідним органам, чітко не
розмежовуються і не протиставляються одне одному. Розгляд державного
управління господарською діяльністю з точки зору системного підходу також не
дає підстав для обгрунтування його принципових відмінностей від державного
регулювання. Адже системний характер економіки держави в цілому, представлення
її як єдиної економічної системи дозволяє на рівних засадах вести річ як про
державне управління нею, так і про її державне регулювання.
Підсумовуючи сказане щодо управління господарською діяльністю та її регулювання, щодо співвідношення цих понять у
законодавстві, слід відзначити, що між управлінням і регулюванням як формами
державного (і недержавного) впливу на економіку, як способами впорядкування,
організації і забезпечення економічних процесів нездоланної різниці немає.
Різниця тут не носить принциповий характер і скоріше полягає у розстановці
відповідних наголосів і акцентів. Ринковим умовам у більшій мірі
відповідає застосування непрямих форм і методів державного впливу на економіку,
звуження кола об'єктів, що безпосередньо управляються, посилення ролі
загальнонормативного регулювання тощо, тобто те, що є адекватним поняттю
регулювання. З урахуванням цього вважається
значно більш плідним не вишукування різниці і протиставлення управління і
регулювання, а їх оптимальне поєднання, насамперед в аспекті державного
регулювання економіки і державного управління нею.
На цій підставі найбільш обгрунтованим вважається розуміння
поняття “управління господарською діяльністю” в ГК України у поєднанні управління
господарськими системами (підсистемами) та автономними суб’єктами господарювання з управлінням єдиною
господарською системою (національною економікою). В такому розумінні
підкреслюється єдність і спрямованість управління на організацію і забезпечення
господарської діяльності на всіх її рівнях в межах усієї держави, зв’язок
управління з регулюванням економічних процесів. Таке трактування цілком
узгоджується із змістом ГК України в цілому. Тільки при ньому врегульовані
ГК відносини, що складаються у сферах
антимонопольно-конкурентного регулювання, державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності та спеціальних режимів господарювання, ринку
цінних паперів, інноваційної діяльності та багатьох інших (ліцензування,
патентування тощо) набувають легальних ознак організаційно-господарських
відносин як одного із основних видів відносин господарських, закономірно і
логічно вписуються в предмет регулювання цього Кодексу.
З метою більш повного узгодження між змістом ГК України в
цілому і визначенням у ст. 1 та ст. 3 предмету його регулювання (господарських
відносин) вважаємо доцільним доповнення Кодексу дефінітивною нормою, яка б
легально закріпила визначення поняття управління господарською діяльністю.
Грунтуючись на відповідних положеннях ГК України та висновках загальної
теорії управління зміст вказаної норми міг би бути приблизно таким: «Під
управлінням господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється цілеспрямована
діяльність з організації і забезпечення господарювання у відповідності до вимог
суспільного господарського порядку, що
здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими
організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи
здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності».
Разом
з цим доречним було б внесення доповнень до ч.
6 ст. 3 і ч. 1 ст. 176 ГК України з метою
відображення у них, що
організаційно-господарські відносини і організаційно-господарські зобов’язання
складаються (виникають) у процесі як управління господарською діяльністю, так і
регулювання неї. Зазначені зміни без зайвих ускладнень внесуть логічний
взаємозв’язок між змістом Кодексу та такими його основоположними категоріями,
як господарські (організаційно-господарські) відносини, господарські
(організаційно-господарські) зобов’язання. Завдяки ним набуде чіткого і недвозначного закріплення фактична роль
Господарського кодексу України як кодифіковного акту, що створює законодавчу
основу державного регулювання економіки та управління нею.
Відомості про
автора тез “Щодо законодавчого визначення
поняття управління господарською (підприємницькою) діяльністю”
Автор: Віхров Олександр Петрович
Науковий
ступінь, вчене звання: Кандидат юридичних наук, доцент
Місце роботи: Київський славістичний
університет
Посада: Доцент
Адреса службова: ЧФ
КСУ, вул. Гагаріна, 24, Чернігів, 14010;
телефон 8-0462-624944
Адреса домашня: вул.
Рахматуліна, 42, Чернігів, 14020;
телефон
8-0462-673731, 8-050-7497687
25
січня 2008 р. О.П.Віхров