„Право” п. 8.

Медвідь Андрій Богданович,

асистент кафедри теорії держави і права Львівської комерційної академії,

аспірант кафедри конституційного права та порівняльного правознавства

Ужгородського національного університету

Щодо встановлення оптимального строку діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України

Частина 3 статті 89 чинної Конституції України надає право Верховній Раді України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворювати тимчасові слідчі комісії. При цьому, частина 5 цієї ж статті вказує, що організація і порядок діяльності зазначених комісій встановлюються законом. Потрібно констатувати, що станом на сьогодні, вказаний закон так і не прийнято, оскільки, хоча законопроекти з даного питання неодноразово були підтримані Верховною Радою, проте ветувалися Президентом України [1] (три рази – Л. Д. Кучмою і один раз – В. А. Ющенком). Зважаючи на це, актуальним залишається розгляд конкретних аспектів діяльності парламентських слідчих комісій з метою розробки пропозицій щодо їх законодавчого закріплення.

Так одним із важливих питань, які впливають на результативність функціонування тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, є тривалість їх діяльності. Необхідність нормативно-правової регламентації максимального строку функціонування слідчих комісій зумовлене потребою дотримання тимчасовості у їх діяльності, що пов’язана з наданням вказаним комісіям особливих повноважень. Чинний Регламент Верховної Ради України [2] регулюючи дане питання (ст. 80 та ч. 2 ст. 82) опосередковано вказує, що у постанові про утворення слідчої комісії повинно бути визначено: термін діяльності такої комісії (на заздалегідь визначений час або на час виконання відповідної роботи) та термін її звіту про виконану роботу, який не перевищує шести місяців з дня її утворення. Поряд із цим, загальний строк повноважень тимчасової слідчої комісії не може перевищувати одного року з дня її утворення.

Аналогічні положення щодо визначення тривалості діяльності слідчих комісій містяться у всіх редакціях законопроектів, які покликані регулювати порядок функціонування тимчасових комісій Верховної Ради України, що були розроблені після набрання чинності вказаним Регламентом, за винятком законопроекту № 6450-1, внесеного на розгляд українського парламенту 31 січня 2005 р. народними депутатами Рудьковським М. М. і Мельничуком М. В. Цей законопроект вирішував дане питання у спосіб, що був притаманним редакціям законопроекту, з аналогічним предметом регулювання, № 2100 під авторством Лавриненка М. Ф., де не обмежувався загальний термін діяльності слідчих комісій, а лише вказувалось, що термін їх попереднього звіту визначається Верховною Радою при утворенні таких комісії. Крім цього, вказані законопроекти наголошували на тому, що наступний звіт слідчої комісії заслуховується після завершення її роботи або не пізніш як через три місяці після попереднього звіту, якщо робота комісії потребує більш тривалого часу.

Вказаний підхід до встановлення тривалості діяльності слідчих комісій має певні недоліки. Оскільки законодавчо передбачений граничний термін їх функціонування сприяє більшій інтенсивності роботи зазначених комісій, які внаслідок обмеженості терміну діяльності намагаються встигнути зробити максимальний обсяг контрольної роботи за цей час [3].

Крім цього, доцільність обмеження строку діяльності комісій з парламентських розслідувань визнана і світовою практикою. Зокрема, відповідно до ст. 5 Федерального Закону Росії „Про парламентське розслідування Федеральних Зборів Російської Федерації” [4] строк парламентського розслідування не може перевищувати одного року з дня створення комісії. Поряд із цим парламентське розслідування повинно бути завершене до закінчення строку повноважень Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, відповідного скликання.

У свою чергу, строк діяльності слідчих комісій польського Сейму становить шість місяців [5], а термін складення ними звіту визначається ухвалою (рішенням, постановою) про утворення такої комісії [6]. Схожим чином, вирішене питання тривалості функціонування парламентських комісій з розслідувань і у Франції. Так ч. 5 ст. 6 Ордонансу № 58-1100 від 17 листопада 1958 року та ст. 143 (п. п. 1, 2) Регламенту Національних зборів наголошують, що діяльність комісій має тимчасовий характер і закінчується з моменту подачі ними доповіді, але не пізніше закінчення шестимісячного строку від дати прийняття резолюції про створення комісії.

Розглядаючи зазначені положення законодавства Франції, Е. В. Коврякова вказує, що встановлення подібних жорстких рамок у роботі комісій з розслідувань не сприяє глибокому вивченню їх членами фактів, що стали основою для створення зазначених комісій, збору необхідної інформації і підготовці усесторонньої доповіді Національним зборам, а відповідно, звужують можливість Парламенту належним чином проконтролювати Уряд [7]. Проте, з такою позицією не погоджується А. Д. Керімовим, який наводить факти з діяльності вказаних комісій [8], що свідчать про прийнятність встановленого строку.

Повертаючись до аналізу норм українського законодавства, щодо визначення строку діяльності слідчих комісій Верховної Ради України, потрібно зазначити, що законодавче закріплення його тривалістю у шість місяців є оптимальним. При цьому, вітчизняному парламенту повинно бути надано право продовження, у виняткових випадках, даного строку ще на один 6-місячний термін. Така позиція є обґрунтованою не лише у науковій літературі, але і практикою вітчизняного парламентаризму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Див.: Лінецький С.В. Метаморфози державного режиму України (політико-правовий аналіз). – К.: Атіка, 2003. – С. 115-117.

2. Регламент Верховної Ради України затверджений постановою ВРУ „Про Регламент Верховної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р. опублікованої у Голосі України, 2006, 04, 15.04.2006 N 70.

3. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : Монографія. Харків: Легас, 2004. – С. 111.

4. О парламентском расследовании Федерального Собрания Российской Федерации: федер. закон от 27 декабря 2005 г. № 196-ФЗ// Рос. газета. 2005. №294. 29 декабря.

5. Див.: Трещетникова Н. Ю. Парламентский контроль в Польше // Институты конституционного права зарубежных стран / Отв. ред. Д. А. Ковачев. – М.: Городец, 2002. - С. 297.

6. Пункт 3 ст. 2 Закону Республіки Польща „Про слідчу комісію Сейму” від 21 січня 1999 року.

7. Коврякова Е.В. Парламентский контроль: зарубежный опыт и российская практика. М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. – С. 85.

8. Комісії з розслідувань, що вивчали, стан у сфері занятості і безробіття, створена 17 березня 1979 р., та проблеми текстильної промисловості, створена 16 грудня 1980 р., надали свої доповіді уже через три місяці після їх створення. Див.: Керимов А. Д. Комиссии по расследованию и по контролю в Национальном собрании Франции (пятая республика) // Законодательство зарубежных государств. Обзорная информация. Вып. 6. М.: 1991. С. 18.

9. Див.: Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : Монографія. Харків: Легас, 2004. – С. 111.