Малапура Р.В.

Науковий керівник: Кореніцина Т.В., ст. викладач

ДонНУЕТ

ПРОБЛЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

В період формування ринкових відносин в Україні, в умовах мінливості політичних, економічних та соціальних факторів система управління фінансовим станом підприємств потребує змін, що стає все більш актуальною проблемою в умовах кризи. Відсутність досвіду роботи у конкурентному середовищі призвела до виникнення та поглиблення кризових явищ на вітчизняних підприємствах. У зв’язку з цим гостро постає проблема фінансової кризи суб’єктів господарювання, виникає необхідність у розробленні системи діагностики і запобігання банкрутству, а також стратегій виходу з кризових ситуацій на самих підприємствах. Тому ефективне антикризове управління є одним з найважливіших важелів управління підприємством.

Аналіз основних наукових досліджень з антикризового управління підприємством, свідчить про посилення уваги з боку науковців та економістів-практиків до вирішення фінансово-економічних проблем підприємств. Впродовж останніх років збільшилась кількість наукових праць спрямованих на оцінку досвіду подолання кризового стану та здійснення антикризового фінансового управління підприємством. Ці питання досліджували: І.А. Бланк [2], А. Д. Чернявський [5], А. М. Штангрет [6], Л.О. Лігоненко[3], Л. С. Ситник [4] та інші. Авторами, зокрема, було досліджено теоретико-методологічні засади антикризового управління, визначено сутність, проте, залишається малодослідженими питання розробки антикризових стратегій.

В науковій літературі не існує єдиного тлумачення сутності поняття «антикризове управління», хоча всі науковці сходяться в одному, антикризове управління є специфічним напрямом управління, що вимагає застосування спеціальних методів, інструментів, форм управління.

Більшістю авторів розглядається поняття «антикризового управління» наступним чином (рис.1).

Рис.1 – Визначення поняття «антикризове управління» за масштабністю

У сучасних умовах діяльність переважної більшості українських підприємств залишається незадовільною, тому що їх керівництво не в змозі адаптувати свій стиль управління та використовувати адекватні методи щодо розв’язання кризових ситуацій. Унаслідок цього виникає об’єктивна необхідність застосування нових видів стратегічного управління, а саме антикризового управління. Слід зазначити, що в антикризовому управлінні вирішальне значення має відігравати стратегія управління, в якій основна увага повинна приділятися проблемам недопущення кризових ситуацій або виходу з кризи. Пошук напрямів виходу підприємства з економічної кризи безпосередньо пов’язаний з усуненням причин, які її зумовлюють (рис.2).

Рис.2 – Процес виникнення кризових явищ на підприємстві

Для нейтралізації небажаних впливів зовнішніх і внутрішніх факторів Василенко В.О. пропонує проводити роботу в таких напрямах [1]:

1. Систематичний аналіз умов зовнішнього середовища з метою виявлення симптомів кризи.

2. Готовність підприємства до реагування на форс-мажорні ситуації.

3. Обмеження економічних втрат у період кризи.

4. Робота з персоналом.

Одним із найважливіших етапів виведення підприємства із кризового стану є розробка та реалізація антикризових заходів. Перелік заходів з покращення становища індивідуальний для кожного з підприємств та залежить від сфери бізнесу, групи продукції, кон’юнктури ринку, регіональної інфраструктури, системи управління підприємством, структури витрат на виробництво та управління, техніко-технологічних особливостей.

Економічна криза призвела вітчизняні підприємства до неможливості одержання необхідних фінансових ресурсів, зниження платоспроможності та порушення фінансової стійкості. Це відобразилося на значному підвищенні кредиторської заборгованості перед банками та другими фінансовими установами, що з часом ще більше посилило негативний вплив на українську економіку.

Зменшення боргового навантаження на підприємство можливе за рахунок реструктуризації кредитів.

Реструктуризація кредиторської заборгованості – комплекс заходів, спрямованих на скорочення зобов’язань підприємства перед контрагентами, бюджетом, позабюджетними фондами.

На сьогоднішній день міжнародна практика та досвід проведення реструктуризації в Україні свідчать про те, що реструктуризація – це одне з найскладніших та важливіших управлінських завдань в антикризовому управлінні підприємством. Це процес, який повинен враховувати безліч обмежень і специфіку тієї компанії, в якій він проводиться. Проводити його необхідно маючи чіткі цілі, концепцію реструктуризації, розуміння кожного з його етапів і методів, за допомогою яких необхідно діяти.

Запровадивши процес реструктуризації підприємство зможе досягти стабілізації фінансового положення на деякий час. Позитивним аспектом цього процесу є зміна графіка платежів по кредитам, збільшення терміну реалізації кредитних зобов’язань, зміна розмірів відсотків, звільнення від сплати пені, штрафів, використання цих положень дасть змогу нормалізувати діяльність підприємства.

Таким чином, можна зробити висновок, що завдяки узгодженим управлінським рішенням та активним антикризовим заходам, підприємства зможуть скоротити та оптимізувати свої витрати, зменшити кредиторську заборгованість, привести до норми платоспроможність, і загалом, зменшити вплив кризи на фінансовий стан підприємства.

Література:

1. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2010. – 318 с.

2. Бланк И. А. Финансовый менеджмент: учебный курс . – 2-е изд., перераб. и доп. / И. А. Бланк. – К. : Эльга; Ника-Центр, 2009. – 656 с.

3. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. / Л. О. Лігоненко, М. В. Тарасюк, О. О. Хіленко. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 377 с.

4. Ситник Л. С. Організаційно-економічний механізм антикризового управління підприємством / Л. С. Ситник. – Донецьк : ІЕП НАН України, 2009. – 503 с.

5. Чернявський А. Д. Антикризове управління підприємством: навч. посібник. / А. Д. Чернявський. – К. : МАУП, 2009. – 256 с.

6. Штангрет А. М. Антикризове управління підприємством: навч. посібник. / А. М. Штангрет, О. І. Копилюк. – К. : Знання, 2010. – 335 с.