Кореніцина Т.В., Корень М.Л.

ДонНУЕТ ім. Михайла Туган-Барановського

Обґрунтування алгоритму діагностики кризового стану підприємства

Умовою покращення фінансового стану суб’єкта господарювання, з метою уникнення його банкрутства у найближчій та довгостроковій перспективі, є своєчасна та ефективна діагностика неплатоспроможності підприємства. Особливо актуальним це питання постає у теперішній час, коли підприємства діють у постійно мінливому зовнішньому середовищі.

Це обумовлює головну мету статті: обґрунтувати основні етапи процесу діагностики кризового стану підприємства.

На сьогоднішній день широке коло питань пов’язаних із діагностикою кризового стану підприємств досліджено з боку як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-економістів. Серед західних науковців важливий внесок у дослідження цієї проблеми зробили А.Альтман, І.Бівер, Р. Ліс, Олсон; серед українських – І.Бланк, Л. Лігоненко, О. Терещенко, А. Андрушко, Ю. Терлецька тощо.

Економічну діагностику підприємства можна розглядати як аналіз та оцінку економічних показників роботи підприємства на основі вивчення окремих результатів й іншої інформації з метою виявлення можливих перспектив розвитку підприємства і наслідків поточних управлінських рішень [1, с. 11].

Система діагностики кризового стану підприємства включає ряд етапів, які логічно продовжують один одного та дозволяють зробити висновок про існування загроз в діяльності підприємства та визначити ймовірність його банкрутства. Врахувавши недоліки досліджених методик (метод рейтингового числа Сайфуліна та Кадикова, дискримінантна модель інтегральної оцінки фінансового стану Терещенко, поглиблений аналіз фінансово-господарської діяльності Грязнова, методика оцінки загрози фінансової кризи і банкрутства підприємства Синягіна тощо) пропонуємо застосовувати підприємствами в системі антикризового управління таку послідовність діагностики банкрутства підприємства:

- перший етап – аналіз ранніх ознак кризового стану підприємства;

- другий етап – економічна оцінка та аналіз бухгалтерського балансу підприємства;

- третій етап – аналіз фінансового стану підприємства за групами коефіцієнтів, які характеризують майновий стан, ліквідність та платоспроможність, фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності;

- четвертий етап – діагностика на основі бальних методів (рейтингової оцінки);

- п’ятий етап – дискримінантний аналіз (моделі Е. Альтмана, Спрінтгейта, Р. Ліса, Конана і Гольдера, У. Бівера, Таффлера і Тішоу, Фулмера та інші).

Згідно з запропонованою етапністю проведення діагностики банкрутства, першим її етапом є аналіз ранніх ознак кризового стану підприємства. Проведення діагностики банкрутства за ранніми сигналами передбачає аналіз якісних показників. Методом, який базується на діагностиці ранніх сигналів ймовірності банкрутства є також метод Скоуна, що шукає відповіді на ряд запитань, а саме: чи компанії менше п’яти років; чи компанія працює в циклічній галузі; чи компанія переїжджає або має намір переїхати; чи використовує компанія ʺтворчийʺ бухгалтерський облік; чи не змінила компанія останнім часом банк, аудиторів, директорів; чи не є облік і звітність надмірно докладними або представленими в нестандартному форматі? Якщо більше, ніж на п’ять з цих запитань відповідь ʺтакʺ, то компанія переживає ускладнення.

Якщо відповідь на більше ніж вісім питань позитивна, то фінансовий стан надто важкий [2, с. 172-175].

До переліку ранніх ознак кризового стану та загрози банкрутства підприємства належать також і інші ознаки, які залежать від специфіки діяльності підприємства.

При будь-яких сигналах загрози підприємству необхідно здійснювати подальшу діагностику з метою визначення проблемних ділянок діяльності.

Наступним етапом діагностики має бути аналіз бухгалтерського балансу підприємства, під час якого здійснюється економічна оцінка структури та динаміки майна підприємства та джерел його утворення, тобто необхідно звернути увагу на наступні показники: динаміка валюти балансу та його структура, наявність та джерела власних коштів, структура кредиторської заборгованості та ін. Це дозволить дати поточну оцінку фінансового стану підприємства та динаміку його розвитку, тобто перейти до третього етапу.

Тільки після цього можна аналізувати фінансовий стан підприємства, тобто групи коефіцієнтів, що характеризують грошові потоки, проблеми погашення кредиторської та дебіторської заборгованості, майновий стан, ліквідність та платоспроможність підприємства, його фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності. Діагностика фінансового стану передбачає розрахунки фінансових коефіцієнтів та порівняння їх фактичних значень з нормативними. Даний метод є найбільш доступним, потребує лише інформації фінансової звітності, є не трудомістким. Проте аналізу фінансового стану підприємства для визначення ймовірності банкрутства також недостатньо, оскільки бажано, щоб така діагностика була конкретною та чітко сформульованою у побудованій підприємством моделі для можливості дати конкретний та чіткий висновок про ймовірність банкрутства.

Четвертим етапом діагностики банкрутства є діагностика на основі бальних методів (рейтингової оцінки). Діагностика банкрутства за рейтинговими моделями дозволяє сформувати статистичну базу розрахованих коефіцієнтів для етапу діагностики банкрутства – дискримінантного аналізу. Суть дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з певною ймовірністю можна передбачити банкрутство суб’єкта господарювання. Тобто даний метод передбачає згрупування показників в узагальнені інтегральні показники, при цьому визнаючи їх вагомість. Попри ряд переваг дискримінантних моделей, варто бути досить обережними при їх застосуванні, оскільки вони мають досить вагомі проблеми адаптації до сучасних вітчизняних умов. Ці моделі показують правдиві результати лише в тих конкретних умовах, для яких вони розроблені [3, с. 104].

З вищевикладеного матеріалу можна зробити висновки про те, що дослідження існуючих підходів до послідовності та змісту діагностики кризових явищ дало змогу визначити основні недоліки даних методик, серед яких найголовнішими є обмеженість, неналежне та недостатнє обґрунтування, нелогічність послідовності та інші.

На основі чого, було запропоновано власну систему діагностики, яка включає ряд етапів, що логічно продовжують один одного та дозволяють зробити висновки про ймовірність банкрутства. Така етапність хоча і не може бути догмою для всіх підприємств, що пов’язано із індивідуальністю діяльності кожного з них, проте може слугувати основою, прикладом для розробки власної етапності проведення діагностики.

Література:

1. Економічна діагностика: навч. Посібник / [Т. Ф. Косянчук, В. В. Лукʼянова, Н. І. Майорова, В. В. Швид]. – Львів: «Новий світ-2000», 2007. – 456 с.

2. Подольська В. О. Фінансовий аналіз: навч. посібник / В. О. Подольська, О. В. Яріш. – К.: ЦУЛ, 2007. – 546 с.

3. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства / [М. О. Кизим, В. А. Забродський, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак]. – Харків : ВД "ІНЖЕК", 2003. – 144 с.