Зосимова Ж. С.

викладач

Харківський національний економічний університет

СТІЙКІСТЬ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Для того щоб обрати ефективну антикризову стратегію машинобудівного підприємства в умовах нестабільного зовнішнього середовища необхідно визначити тип стійкості підприємств[1].

Тип стійкості підприємства доцільно визначати за двома критеріями, а саме: за визначеним кризовим станом підприємства та визначеним станом зовнішнього середовища.

Проведений аналіз результатів кластерного аналізу дозволив виокремити 3 групи підприємств за типом стійкості, які пропонується визначити як:

1. Кластер 1 – нестійкі підприємства (НП) – підприємства, чий кризовий стан знаходиться в межах стійкої роботи або легкої кризи, але вони працюють у складному-стабільному стані зовнішнього середовищі.

2. Кластер 2 – стійкі підприємства (СП) –При цьому стан зовнішнього середовища може бути простим-стабільним, складним-стабільним або простим-нестабільним.

3. Кластер 3 – кризові підприємства (КП) – підприємства, кризовий стан яких є глибокою кризою при будь-якому стані зовнішнього середовища.

На основі проведеного дослідження можна навести узагальнений підхід щодо визначення типу стійкості підприємств, який ґрунтується на таких етапах:

1. Методика визначення стану зовнішнього, яка на основі аналізу показників зовнішнього середовища за допомогою факторного та кластерного аналізів дозволила виділити чотири стани зовнішнього середовища – простий-стабільний, складний-стабільний, простий-нестабільний, складний-нестабільний.

2. Процедура визначення кризового стану підприємства, яка передбачає порівняльний аналіз визначеного за методом експрес-діагностики інтегрального показника та визначеними за допомогою 7-ми багатофакторними моделями ймовірності виникнення банкрутства інтегральних показників, що дозволило виокремити три кризові стани підприємств – стійка робота, легка робота та глибока криза.

3. Методика визначення типу стійкості підприємства, яка базується на визначенні за допомогою методу попарних порівнянь відносної важливості двох критеріїв – кризового стану підприємства та стану зовнішнього середовища, та проведення їх кластерного аналізу, що дозволило визначити три типи стійкості – стійкі підприємства, нестійкі підприємства та кризові підприємства.

Наведений підхід дав змогу розподілити 10 досліджуваних машинобудівних підприємств Харківського регіону за типами стійкості:

1. Група «стійкі підприємства» (СП) складається з підприємств які отримали узагальнену оцінку ймовірності банкрутства «низька». Підприємства цієї групи характеризується стійкою роботою протягом останніх 5-ти років, незважаючи на деякі відхилення. До цієї групи відносяться такі підприємства: ПАТ «Завод ім. Фрунзе», ПАТ ХМЗ «Світло Шахтаря», ПАТ «Турбоатом», ПАТ «Харкiвський завод штампiв та пресформ».

2. Друга група – «нестійкі підприємства» (НП), які за узагальненою оцінкою отримали ймовірність банкрутства «середню» та «нижче середньої». Ці підприємства характеризуються нестійкою роботою з наявністю кризових явищ. Такі підприємства один рік можуть демонструвати високу ефективність, а наступний знаходитись у важкому стані. В той же час ймовірність банкрутства не дуже висока, але ці підприємства потребують впровадження певних заходів, що підвищать їх стійкість. До цієї групи відносяться такі підприємства: ПАТ «Автрамат», ПАТ «Електромашина», ПАТ «РОСС».

3. Третя група – «кризові підприємства» (КП). Вони отримали оцінки ймовірності банкрутства «вище середньої» та «високу». Ці машинобудівні підприємства останні роки знаходиться у кризовому або передкризовому станах, мають значні складнощі у роботі тощо. Ці підприємства потребують розробки антикризової стратегії, яка здатна вивести їх з кризи. До цієї групи відносяться такі підприємства: ПАТ «Харкiвський завод «Гiдропривiд», ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш», ПАТ «Харкiвський тракторний завод ім. С. Орджонiкiдзе».

Таким чином, запропонований підхід до визначення типу стійкості підприємства дозволить розробити найбільш ефективні антикризові стратегії для певної групи підприємств.

Список використаної літератури

1.Попова С.М. Принципи управління диверсифікацією діяльності підприємств / С.М. Попова // Вчені записки наукового журналу Харківського інституту управління. – 2003. – Вип. 11. – С. 120–124.