Нікітіна Л.М., Кореніцина Т.В.

Донецький національний університет економіки

і торгіві імені М. Туган-Барановського, Україна

Антикризове управління як засіб стабілізації фінансового стану і розвитку сучасного підприємства

Ринкова економіка в умовах очікування другої хвилі кризи вимагає від підприємств розробки і використання ефективних механізмів та інструментів управління, контролю і регулювання їх діяльності. Сьогоднішні економічні проблеми мають специфічні форми прояву оскільки економіка України є невід’ємною складовою світової економіки. У цій ситуації пріоритетними стають проблеми ефективного управління, направленого на забезпечення роботи підприємства при будь-якій ситуації на світовому ринку. Важливими є данні проблеми тому, що тільки маючи ефективне і стабільне виробництво, прозоре управління і контроль, можна підвищувати інвестиційну привабливість підприємства, перемогти в змаганні за дефіцитну сировину, якою є капітал, знайти оптимальне застосування залученим інвестиціям, і зберегти в результаті додаткові робочі місця і конкурентоспроможність підприємства і його продукції [3]. Таким чином, розробка механізмів антикризового управління підприємством в умовах нестабільного економічного середовища є актуальним науковим завданням, що вимагає ретельного і глибокого дослідження [2].

Метою даної статті є обґрунтування основних елементів системи ефективного антикризового управління підприємством як основи стабілізації його фінансового стану і розвитку.

Значну увагу проблемі антикризового управління приділяли такі науковці як: О.О. Шапурова, В.О. Василенко, А.Г. Грязнова, О. Терещенко, А.Д. Чернявський та ін. [4,6]. Як показує аналіз наукових робіт ряду авторів – В. Василенка, А. Градова, Е. Короткова, Е. Мінаєва та В. Панагушина, Е. Уткіна та інших [4,5], – в будь-який момент функціонування підприємство зіштовхується з ризиком здійснюваної діяльності, загрозами виникнення кризового стану, а тому будь-яке управління, що реалізується його менеджерами слід вважати антикризовим. Тому й розвиток підприємства, характерний для різних етапів його життєвого циклу, слід розглядати як антикризовий [1; с.43].

Головною метою антикризового управління є забезпечення стабільного розвитку підприємства, “твердого” положення на ринку та стійкого фінансового стану при будь-яких економічних, політичних, соціальних ситуацій у країні.

Особливу увагу при антикризовому управлінні слід приділяти вибору напрямків та стратегії підприємства по виходу з кризи. Адже, виходячи з суті антикризового управління видно, що саме вибір адекватного заходу подолання кризового стану гарантує відновлення «здорового» стану підприємства. Кожна організація має вибрати підходящу саме для її стану стратегію фінансового оздоровлення. Варто пам’ятати, що нераціональний підхід до подолання негативних тенденцій на підприємстві, тобто вибір неправильної стратегії виходу з кризи може призвести до гірших наслідків. Для того, щоб уникнути небажаних результатів, необхідно пам’ятати, що основна ціль антикризового управління – це найшвидший вихід з кризи, а для реалізації даної цілі на підприємстві мають розробити спеціальний документ – антикризову програму.

На думку Вудвуд В.В. та Шевченко-Котенко Ю.О. існує два види реакції підприємств на фінансову кризу [2]:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, освоєння нових предметів праці, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Доцільно відмітити, що становище підприємства в умовах негативних тенденцій в економіці насамперед визначається активністю керівника в адаптації підприємства до нових умов. Перш за все це перерозподіл обов'язків вищого керівництва через створення мережі оперативних груп управлінських працівників. До їх складу залучаються керівники структурних підрозділів, спеціалісти економічних та юридичної служб. Для координації діяльності таких

груп створюється так званий Антикризовий центр на чолі з керівником підприємства. Кожна група, у залежності від напрямку діяльності, подає в Антикризовий центр аналіз ситуації на підприємстві, заходи щодо мінімізації впливу негативних чинників, можливий ефект від їх запровадження. Антикризовий центр узгоджує отримані пропозиції, розробляє антикризовий

план, в якому передбачені планові показники, методи якими вони мають досягатись, ресурси на їх здійснення, прогнози розвитку негативних чинників, відповідальні особи та терміни звітування.

Також Вудвуд В.В. та Шевченко-Котенко Ю.О. вважають, що досить ефективним методом виходу з кризи є залучення зовнішніх консультантів з числа консалтингових компаній, адже "свіжий погляд зі сторони" дозволить об’єктивно подивитись на ситуацію, і, відповідно, адекватно оцінити стан підприємства. Особливо цей захід доречний при нечисленному власному управлінському апараті, так як розробка антикризових заходів є трудомістким процесом [2].

Формування системи антикризового управління, що дає змогу гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища, активно втручатися у хід виробничих процесів і постійно змінюваних господарських ситуацій з метою вдосконалення останніх та ліквідації «вузьких місць», сприяти зменшенню ризику, пов’язаного з невизначеністю й вибором альтернативних рішень з управління господарськими і непередбаченими ситуаціями, неможливе без діагностування – етапу процесу ухвалення рішення, на якому менеджери аналізують основні ситуації [1]. Кривов`язюк І. В. надає наступні рекомендації – шляхами підвищення ефективності антикризового управління підприємством за сучасних умов господарювання за обставин дії факторів наростаючої кризи слід визначити: підвищення кваліфікації управлінського та іншого персоналу підприємства; зовнішнє консультування; формування антикризової команди, здатної професійно, адекватно та творчо виконувати поставлені перед ними завдання; формування духу корпоративності на підприємстві; оперативність та гнучкість у прийнятті управлінських рішень; розробка власного програмного забезпечення для проведення діагностичних процедур; формування інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємства [1].

Отже, за результатами досліджень існує два види реакції підприємств на фінансову кризу: захисна і наступальна реакції, а також ефективним методом виходу з кризи є залучення зовнішніх консультантів з числа консалтингових компаній. Вітчизняна практика та зарубіжний досвід в антикризовому управлінні свідчать про необхідність поглиблення досліджень у цій сфері з урахуванням специфіки кризової ситуації, що склалась. Конкретизація її повинна бути проведена з урахуванням також масштабів діяльності підприємства.

Література:

1. Кривов`язюк І.В., Антикризове управління як визначальна передумова розвитку сучасного підприємства // Економіка та держава. – 2011. – №12. – с. 43–47.

2. Вудвуд В.В., Шевченко-Котенко Ю.О. Антикризове управління підприємством як засіб стабілізації його фінансового стану // Інноваційна економіка. – 2012.

3. Гордєєв В.І., Формування антикризового управління на підприємстві // Ефективна економіка. – 2012.

4. Василенко В.О., Антикризове управління підприємством: [навч.посібник] / В.О. Василенко. – Київ: ЦУЛ, 2003. – с.504.

5. Уткин Э.А., Антикризисное управление / Э.А. Уткин. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Изд-во ЭКМОС, 1997. – 400 с.

6. Чернявський А.Д., Антикризисное управление: [учеб.пособие] / Чернявський А.Д. – К.: МАУП, 2000. – 208 с.