Мехеда Н.Г., Толстопят П.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Виробничий потенціал як функціональний складник економічного потенціалу

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Виробничий потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства. [1]

Виробничий потенціал як функціональний складник економічного потенціалу промислового підприємства ототожнюється з загальним економічним потенціалом. Виробничий потенціал акумулює в собі значну частку потенціалу підприємства. Більше того, при відсутності виробничого потенціалу немає потреби і в маркетинговому (нові ринки збуту не потрібні, якщо немає потужностей для випуску більшої кількості товарів або товарів інших видів), трудовому (немає сенсу навчати персонал, якщо обладнання використовується по(старому) або інноваційному потенціалах. Однак такий взаємозв’язок доречний і для інших видів потенціалу.

Загалом ефективність функціонування виробничого потенціалу визначає ступінь досягнення деякого потенційного результату діяльності підприємства за визначений період часу. Допустимі і недопустимі відхилення від потенційного результату виробничо-господарської діяльності підприємства, перевищення якого є в принципі неможливим внаслідок дії тих чи інших технологічних або економічних причин, відображають поняття «низька» і «висока» ефективність. А отже, ефективність виробничого потенціалу можна розглядати принаймні у двох вимірах – технологічному та економічному.[3]

Основна проблема виробничого потенціалу промислових підприємств полягає в тому, що всі його елементи функціонують одночасно і в сукупності. Тобто виробничий потенціал є системою, причому складною і динамічною, оскільки саме взаємозв'язки між окремими складовими потенціалу здійснюють безпосередній вплив на його елементи, модифікуючи вихідні властивості і закономірності їх функціонування, сприяючи тим самим переходу потенціалу новий якісний стан як єдиного цілого, тобто системи вищого порядку. Таким чином, лише з відомих особливостей і закономірностей функціонування окремих елементів неможливо вивести особливості і закономірності функціонування виробничого потенціалу як системи загалом.[1]

Хейс і Колесник наголосили на необхідності встановлення пріоритетності потенційних можливостей. Вони стверджували, що будь( яка спроба конкурувати шляхом зниження продуктивності по кожній із виробничих характеристик (вартість, якість, надійність і гнучкість) є небезпечною. Щоб подолати цю небезпеку, підприємство повинно визначити пріоритети своєї конкурентоспроможності для задоволення своїх стратегічних цілей.[2]

Прахалад і Хамель визначили, що організація повинна зосередити увагу на розробці основних якісних характеристик діяльності, що допоможуть їй забезпечити стійку задоволеність клієнтів продукцією. А Тис та інші наголошують на необхідності створення потенційних можливостей для підприємства, за допомогою яких буде досягнуто максимального ефекту в аспекті задоволення споживачів і клієнтів. Цілком зрозуміло, що високий рівень задоволеності споживачів продукцією підвищує лояльність клієнтів до неї та підприємства і створює стійкі конкурентні переваги на ринку. Отже, використання такого підходу до розгляду виробничого потенціалу видається більш виправданим у сучасних умовах господарювання через врахування ринкових умов і завдання досягнення конкурентних стійких переваг.

Пропонується використовувати обернений метод. Тобто від наслідку здійснювати управління передумовами, якщо визначити за мету виробничого підприємства максимізацію продажу продукції, що можна досягти за рахунок отримання стійких конкурентних переваг на ринку як неринкового, так і ринкового характеру. Під неринковими конкурентними перевагами ми розуміємо, наприклад, монопольне становище на ринку ресурсів, можливості одержання інсайдерської інформації, податкові пільги тощо.[3]

До ринкових конкурентних переваг можна віднести лояльність клієнтів, підвищення задоволеності продуктом, інноваційність у рамках очікувань ринку. Тобто залучати та використовувати фактори виробництва (ресурси) необхідно, опираючись на розуміння тих із них, що дають прямі конкурентні переваги.

У рамках виробничих потужностей підприємства конкурують за показниками якості продукту, його вартості та параметрів доставки.

Отже, виробничий потенціал доцільно ґрунтувати на максимізації потенційних можливостей по якості товару, його вартості, доставці, що забезпечується показниками гнучкості виробництва, інноваційності (особливо у рамках виведення нових продуктів на ринок) та відтворюваності.[2]

Розглядаючи структуру виробничого потенціалу підприємства, можна виділити ті складники, що мають всі ознаки потенціалу (ознаки, що визначені в працях Н. Краснокутської, А.П. Гречана, О.С. Федоніна), але в той же час створюють взаємозв’язок між реальним ринковим середовищем та управлінським апаратом підприємства.

У виробничому потенціалі підприємства можна виділити виробничий потенціал якості продукту, виробничий потенціал вартості продукту та виробничий потенціал доставки продукту. Це ті види потенціалу, які безпосередньо взаємодіють із навколишнім середовищем, репрезентують продукт і все підприємство в цілому.

Література:

1. Економіка підприємства. Під редакцією С.Ф. Покропивного – Київ, 2001

2. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

3. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування і оцінка. Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 325 с.