Мостової М., студентки групи ФК-1-09

Дніпропетровський державний аграрний університет

Наук. керівник – к.е.н., доц. Крючко Л.С.

КРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Однією з актуальних проблем аграрного сектору економіки є подолання існуючих перешкод щодо поліпшення та розширення кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

З подальшим розвитком ринкових відносин зросла залежність функціонування сільського господарства від фінансово-кредитної системи і продовжує ще більше зростати. При цьому сезонність виробництва у сільському господарстві за нормального відтворювального процесу вимагає забезпечення раціонального співвідношення між власними і залученими коштами.

Дослідження вітчизняного процесу кредитування за останні роки свідчить про нестабільну ситуацію в кредитуванні сільського господарства. Така тенденція, зумовлена як суб’єктивними, так і об’єктивними чинниками. Відомо, що однією з умов отримання кредиту є кредитоспроможність позичальника, тобто гарантія повернення кредиту. В умовах невисокого рівня прибутковості, а часто і збитковості, низької ліквідності активів, сільськогосподарські підприємства часто є некредитоспроможними. У результаті маємо замкнуте коло: відсутність фінансових ресурсів – це причина низької ефективності сільськогосподарського виробництва, що у свою чергу, унеможливлює отримання кредитних ресурсів. У цих умовах необхідна розробка та реалізація нових, адекватних сучасним умовам методичних підходів до фінансово-кредитного забезпечення галузі.

Незначні темпи зростання кредитування аграрних підприємств нерозривно пов’язані зі строками кредиту. Оскільки, саме довгострокові кредити є необхідною вимогою для розширення виробництва і оновлення виробничих фондів та забезпечення сталого розвитку. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України 64% сільськогосподарських підприємств сьогодні потребують саме довгострокових кредитів, 16% - середньострокових і тільки 10% - короткострокових кредитів.

Дієвим способом надходження кредитних ресурсів в аграрний сектор є здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації процентних ставок за рахунок бюджетних коштів. Проте, аграрії не завжди можуть скористатися існуючим механізмом кредитної підтримки шляхом часткової компенсації ставки. Відмова передбачена для збиткових підприємств при відсутності кредитної історії в позичальників навіть за наявності застави, новостворених підприємств та зависоких заставних вимог для забезпечення кредитів.

Дана ситуація спричинена недовірою банків з погляду забезпечення кредитоспроможності позичальника. Оскільки, аграрний сектор, апріорі, є досить ризиковим, не всі сільськогосподарські підприємства мають змогу отримати кредити (особливо довгострокові) і тим більше отримати кредитну підтримку.

Запорукою довгострокового кредитування є забезпечення кредиту заставним майном. Тобто, з одного боку таке кредитування більш привабливе для банків оскільки означає мінімізацію ризику втрати власних коштів, а з іншого – стимулює позичальника до погашення кредиту вчасно з дотриманням всіх умов кредитного договору.

У розвинених країнах одним з найпоширеніших об’єктів застави у аграрному секторі є земельні ділянки сільськогосподарського призначення. При цьому наголошується, що застава таких земельних ділянок забезпечить: розвиток фінансової системи та підвищення рівня кредитування та інвестування аграрного сектору економіки; перехід до середньо та довгострокового кредитування сільського господарства за низькими відсотковими ставками; диверсифікацію розвитку фондового ринку в аграрній сфері через емісію іпотечних облігацій; створення необхідних умов для інтеграції аграрного сектору у світову економічну систему.

У міжнародній практиці кредити під заставу землі складають 95% від інвестиційного ресурсу сільськогосподарських господарств.

З огляду на дану ситуацію питанням, що потребує загальнодержавного вирішення це запровадження іпотеки земель сільськогосподарського призначення. Такі земельні ділянки розглядаються як потенційна достатня і ліквідна застава, що дозволить отримувати сільськогосподарським товаровиробникам середньо- та довгострокові банківські кредити та 10% якої здатні поглинути повністю кредитні ресурси українських банків.

Проте до питання зняття мораторію необхідно підходити дуже виважено. Тому що зняття мораторію може призвести не тільки до “імпорту” в Україну певних негативних явищ, а й до непередбачуваних соціальних конфліктів та очевидного руйнівного обвалу цін на земельні ділянки аграрного профілю. Не кажучи вже про відсутність необхідної нормативної бази та єдності по цих питаннях влади, політикуму й суспільства.

Реформування кредитування аграрного сектору України має здійснюватись шляхом симбіозу досвіду розвинених країн світу з національними особливостями економічного клімату в країні. Основними завданнями щодо поліпшення кредитування сільськогосподарських підприємств мають бути: розширення ринку банківських послуг (впровадження нетрадиційних способів кредитування українськими банками, які набули широкого розповсюдження в Європі - проектне фінансування, форвардне кредитування, форфертування, факторингові операції), розширення можливостей та сприяння розвитку альтернативних фінансових установ, збільшення асигнувань для кредитування з держави, вирішення майнового і земельного питань та проблем старих боргів.

На основі вище сказаного, можемо стверджувати, що запровадження інноваційних методів кредитування сільськогосподарських підприємств в Україні має значні перспективи, так як дозволить вдосконалити систему кредитування та дати поштовх у темпах розвитку сільського господарства.