Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Особливості соціальної сфери як об'єкта державного

регулювання в Україні

Перетворення, що мають позитивну динаміку дії в соціальній сфері, здатні збільшити соціальну стабільність і підвищити рівень економічної безпеки нашої країни. Ключовим чинником забезпечення економічної безпеки країни в рамках сучасної парадигми економічного розвитку України можна вважати регулювання ринку соціальних послуг щодо гарантування загальної доступності та суспільно прийнятної якості базових соціальних благ, які сприяють розвитку науково-технічного та соціально-економічного потенціалу економіки нашої країни.

На сьогодні існують механізми дії для вирішення протиріччя між економічною ефективністю й соціальною справедливістю : 1) захист гідного рівня життя шляхом введення різних форм компенсації при підвищенні цін і проведенні індексації; 2) надання допомоги найбіднішим сім'ям; 3) виплата допомоги з безробіття; 4) забезпечення політики соціального страхування, встановлення мінімального розміру оплати праці (МРОП); 5) розвиток освіти, охорона здоров'я, довкілля в основному коштом держави; 6) проведення активної політики, спрямованої на отримання й підвищення кваліфікації.

Залежно від характеру та змісту соціальної політики, тобто від міри втручання держави в управління соціальними процесами, склалися різні типи державної соціальної політики, які можна розділити на дві групи: «залишкова» й інституціональна. Вони розрізняються мірою державного втручання в соціальну сферу, роллю перерозподільних процесів, ступенем пріоритету соціальних проблем у діяльності держави. Україна належить до типу країн із сильною роллю держави в соціальній сфері.

Високий рівень задоволення соціальних потреб населення дозволяє поліпшити параметри фізичного, психічного й соціального здоров'я громадян, забезпечити високий інтелектуальний і освітньо-професійний потенціал, що характеризується особливими моральними принципами й орієнтаціями. У зв'язку з цим можна стверджувати, що перетворення в соціальній сфері здатні підвищити рівень економічної безпеки нашої країни. Орієнтація механізмів державного регулювання має бути спрямована на рішення завдань щодо забезпечення загальної доступності й суспільно прийнятної якості базових соціальних благ: медичного обслуговування; високого рівня соціального споживання, включаючи комфортне житло; якісних послуг у сфері освіти й охорони здоров'я. Державне регулювання ринку послуг соціальної сфери має бути орієнтоване на підвищення якості й рівня доступності соціальних послуг для населення України.

Треба враховувати ресурсні потреби й можливості соціальної сфери. У найближче десятиліття різко зростуть і, навіть в умовах розвиненої економіки, посилюватимуться труднощі в ресурсному забезпеченні соціальної сфери. Це висуває не лише вищі вимоги до обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення й до рівня витрат на його виробництво, але й може породжувати необхідність певного посилення умов надання соціальної підтримки.

Початок 21 століття ознаменував настання нового етапу в громадському розподілі праці та громадському виробництві. Структура громадського виробництва може мати складний вигляд: поділ на матеріальне й нематеріальне виробництво; поділ на три або ж п'ять секторів виробництва (В. Кларк); поділ на двополюсну систему суб’єкт-об’єктного і суб’єкт-суб’єктного начала (В. Іноземцев, Г. Батищев). У сучасних умовах сфера нематеріального виробництва сама стає щонайпотужнішим якісно новим чинником економічного зростання, у тому числі розвитку й удосконалення самого матеріального виробництва. Підвищення ефективності останнього в міру зростання може забезпечити тільки розвинена сфера послуг. І це залежить від комплексу чинників: від підготовки й культурного рівня працівників, їх ділової етики, здоров'я, соціальної кваліфікації, якості управління, розвитку банківської, страхової, аудиторської, юридичної та інших видів діяльності з надання послуг.

Поняття «послуга» може бути охарактеризоване як результат економічної або іншої діяльності, не втіленої в матеріально-речовій формі, що безпосередньо задовольняє особисті або колективні потреби членів суспільства, підприємств, що можливо тільки внаслідок зміни стану людини, предмета або властивостей організацій, які споживають ці послуги.

Особлива роль ринку послуг полягає в його функції розвитку ринку матеріально-речових благ, забезпечення збалансованості відтворювального процесу, відповідної якості життя шляхом задоволення різноманітних потреб населення. Попит на послуги завжди персоніфікований, індивідуалізований і виступає потужним стимулом для розробки все нових послуг у міру зростання добробуту населення й ускладнення матеріального виробництва та його результатів.

Аналіз структури основних суб'єктів ринку послуг в Україні, їх ролі, функцій і характеру діяльності дозволив зробити такі висновки:

– домашні господарства формують величезну частину ринкового попиту на споживчі й соціальні види послуг;

– функціонування недержавних некомерційних організацій більшою мірою спрямоване на розширення структури громадських потреб, створення можливостей для додаткового альтернативного надання економічних благ споживачам, що є особливо актуальним в умовах економіки України;

– низька ефективність діяльності більшості некомерційних організацій державного сектора пояснюється трьома причинами — відсутністю показників прибутку, незалежністю фінансування від ринку й монопольним станом. Ці організації не завжди мають стимули або можливості знижувати накладні й адміністративні витрати, а інвестиції здійснюють мінімальний ефект на результативність їх діяльності. Вони відрізняються уповільненою реакцією на проблеми, що виникають, через високий рівень бюрократизації;

– завдання держави, яка одночасно виконує роль виробника і споживача послуг полягає в тому, що вона не повинна конкурувати з приватним сектором у виробництві та продажу звичайних (стандартних) товарів і послуг. Актуалізується проблема розвитку державного підприємництва у сфері соціальних послуг.