Економічні науки / 15.Державне регулювання економіки

К.е.н., доцент Харчук С. А.

Вінницький інститут економіки Тернопільського національного

економічного університету, Україна

СІЛЬСЬКІ ТЕРИТОРІЇ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА УПРАВЛІННЯ

В соціально-економічному розвитку України сільські території займають особливе місце тому що значимість цих територій посилюється їх винятковим внеском у формування основ продовольчої безпеки та нарощування експортного потенціалу країни. Ці та інші чинники роблять розвиток сільських територій одним з основних пріоритетів державної політики України, спрямованої на підвищення стандартів життя сільського населення, зростання ефективності функціонування аграрної сфери та поліпшення якості людського капіталу.

Зміни, що відбуваються на селі при реформуванні земельних, майнових відносин, соціальної сфери, реструктуризації господарських структур, вимагають підвищеної уваги до управління розвитком сільських територій України. Завдяки науковим дослідженням, авторами яких є О. Бородіна, О. Булавко, В. Геєць, С. Кафлевська, М. Кропивко, М. Малік, О. Онищенко, О. Павлов, І. Прокопа, П. Саблук проблематика, пов’язана з управлінням розвитком сільських територій, виокремилася в самостійний напрям економічних досліджень.

Все частіше можна зустріти в спеціальній науковій літературі публікації, присвячені проблемам функціонування та розвитку сільських територій, особливо, розглядаючи їх не тільки з боку просторової бази для сільськогосподарського виробництва, а й як елемент конкретної адміністративної одиниці з власною моделлю самоуправління. Існує декілька поглядів щодо функціонування сільських територій. З одного боку, сільські території розглядаються як один із основних об’єктів аграрної політики держави. Інші науковці вважають сільські території незалежним напрямом економічної політики держави. Ми погоджуємося з думкою, що не можна розглядати дану категорію відокремлено або від сільського господарства, або від інших видів господарського життя даної території. В Європі основою розвитку сільських територій виділяють місцеве самоврядування, такий вид політики, в якій переважає сільськогосподарський напрямок, але залишаючи першочергову роль у розвитку сільських територій саме рівню добробуту сільських жителів і доходів місцевих бюджетів [2, с.68].

Україна володіє сприятливими географічними, кліматичними, ресурсними та іншими передумовами розвитку сільських територій, тому потенційно спроможна стати державою з пріоритетним розвитком АПК та одним з основних постачальників на світові ринки екологічно чистої продовольчої продукції. Проте на сьогодні проблема невідповідності рівня розвитку українського аграрного сектору та сільських територій загалом стандартам світового рівня поки що залишається нерозв’язаною.

Державна політика розвитку сільських територій покликана забезпечувати формування сприятливого інституційного, організаційного та економічного середовища на загальнонаціональному та регіональному рінях, стимулювати налагодження дієвих механізмів залучення інвестицій у сільську місцевість, а також створювати комфортні умови для проживання і роботи жителів села.

Не зважаючи на поодинокі кроки, що робляться владою в напрямі формування такої політики, загалом цей процес характеризується непослідовністю, половинчастістю, невиконанням визначених відповідними документами правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на сталий розвиток сільських територій, а також не узгодженістю з принципами та стандартами, що діють в розвинених країнах світу.

Низка останніх урядових ініціатив у сфері аграрної політики не завжди узгоджуються з реальними потребами мешканців села і не спираються на належним чином науково-обґрунтовані та методологічно вивірені концепції, що може потягнути за собою погіршення ситуації у разі їх форсованого втілення у практику господарського життя.

З метою визначення ключових проблем розвитку сільських територій і відпрацювання заходів соціально-економічного, правового і адміністративно-управлінського характеру, що направлені на їх вирішення, Кабінетом Міністрів України була затверджена "Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року". У відповідності з цією програмою для стабільного розвитку села і відповідних сільських територій необхідно:

· забезпечення впровадження соціальних стандартів і нормативів у сільській місцевості;

· розвиток підприємництва, розв’язання проблем зайнятості на селі;

· розвиток транспортного сполучення та зв’язку;

· розвиток житлового будівництва та комунального господарства;

· розвиток культурно-дозвільної діяльності в сільській місцевості, збереження і розвиток традиційної культури регіонів;

· розвиток освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту на селі, охорони навколишнього середовища;

· розвиток торговельного обслуговування сільського населення;

· створення умов для заохочення молоді до роботи і проживання у сільській місцевості;

· удосконалення системи управління розвитком сільських територій та ін. [1, с. 7–12].

Потрібно зазначити, що більшість державних і регіональних програм, пов’язаних з розвитком сільських територій, мають переважно декларативний характер, або не забезпечуються необхідними фінансовими ресурсами, що ускладнює, а подекуди і цілком унеможливлює їхнє виконання.

Відтак, прогалини в державній політиці та суб’єктивні прорахунки і помилки, що мали місце на попередніх етапах ринкового реформування аграрного сектору, призвели до суттєвого погіршення демографічних показників у сільській місцевості, руйнування виробничого потенціалу села, погіршення якості та родючості ґрунтів, загострення екологічних проблем тощо.

Все це зумовлює необхідність пошуку адекватних інструментів підвищення ефективності функціонування аграрного сектору України на основі забезпечення сталого розвитку сільських територій.

Методологічною базою для розробки дієвих заходів, спрямованих на комплексний розвиток сільських територій у всій його багатовимірності та різноаспектності мають стати ґрунтовні наукові дослідження та активні дискусії в середовищі компетентних фахівців і зацікавлених осіб, а також сформовані на їхній основі рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, орієнтовані на розвиток виробничого потенціалу, покращення

якості природного середовища та підвищення якості людського капіталу сільських територій України.

Література:

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р. : Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вер. 2007 р. № 1158 // Офіційний вісник України. – 2007. –  № 73. – С. 7-46.

2. Славов В. П. Економіко-енергетична система сталого розвитку сільських територій / В. П. Славов, О. В. Коваленко // Вісник аграр. науки. – 2007. – № 9. – С. 68-71.

3. Саблук П. Т. Розвиток сільських територій – запорука відродження аграрної України / П. Т. Саблук // Вісн. аграр. науки. – 2006. – № 5. – С.21-23.

4. Європейськи банк готовий дати Україні гроші на розвиток села [Електронний ресурс] // Радіо Свобода [сайт]. – Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/content/article/1750473.html.

5. Спільна аграрна політика Європейського Союзу: можливості та виклики для України : аналітична доповідь. – К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2011. – 19 с.

6. Малік М. Й. До питання сталого розвитку сільських територій / М. Й. Малік // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 51-55.