Економічні науки /2. Зовнішньоекономічна діяльність

Пробоїв О.А., канд.екон.наук, доцент кафедри міжнародної економіки

Воронич Т.М., магістр кафедри міжнародної економіки

Івано-Франківський інститут менеджменту ТНЕУ

Курортно-рекреаційний потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку

Постановка проблеми. Україна володіє значним природним потенціалом і унікальними рекреаційними ресурсами, які використовуються або можуть бути використані для відпочинку, оздоровлення, лікування і пізнавальної діяльності людей. Враховуючи комплексний характер курортно-рекреаційної сфери й особливості її функціонування в сучасних економічних умовах, високий рівень конкуренції як на ринку рекреаційних послуг, так і з іншими галузями регіональної економіки за отримання ресурсів, особливого гостро постають проблеми недостатнього рівня розвитку мережі об’єктів туристичної інфраструктури, технологічна відсталість галузі, відсутність скоординованої системи дії щодо доведення тур продукту до кінцевого споживача, низький рівень якості обслуговування, які, в свою чергу, потребують негайного реагування й визначають актуальність теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем розвитку курортно-рекреаційної сфери та територіальних рекреаційних комплексів і систем присвячені праці видатних вітчизняних й зарубіжних учених: М.М.Амірханова, О.І.Амоші, М.В.Багрова, О.О.Бейдика, Ю.О.Ведєніна, В.І.Гетьмана, Л.С. Гринів, П.В. Гудзя, М.І.Долішнього, В.К.Євдокименка, О.В.Живицького, В.С.Кравціва, В.К.Мамутова, М.С.Мироненка, Н.Ю.Недашківської, В.С.Преображенського, М.Ф.Реймерса, В.П. Руденка, І.Т. Твердохлєбова, С.В.Трохимчука, О.І.Шаблія та ін.

Постановка завдання. Метою даної публікації є висвітлення особливостей функціонування курортно-рекреаційної сфери України на сучасному етапі з метою визначення передумов формування рекреаційного потенціалу й окреслення перспектив розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Рекреація – це процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, що забезпечується системою заходів, які здійснюються у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. До курортно-оздоровчих територій відносяться курорти і курортні місцевості, а також лікувально-оздоровчі місцевості, які характеризуються наявністю чинників і умов, що виконують регенеративні та оздоровчі функції, які впливають на здоров’я населення.

У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів повинні використовуватись спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси [3].

В Україні сьогодні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, а також функціонує 453 санаторії, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих (табл.1). Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму [2].

Таблиця 1

Санаторно-курортні і оздоровчі заклади в України

Показники	2007/08	2008/09	2009/10	2010/11
Кількість закладів усього, од. (у т. ч.):	3 073	3 041	3 011	3 012
санаторії	465	460	456	453
із загальної кількості санаторії дитячі	171	171	168	167
пансіонати з лікуванням	53	53	54	55
санаторії-профілакторії	262	252	234	224
будинки та пансіонати відпочинку	302	296	290	280
бази та інші заклади відпочинку	1 950	1 940	1 948	1 979
заклади 1-2 денного перебування	41	40	29	21
У них ліжок (місць) усього, тис.	462	453	449	445
Чисельність оздоровлених, тис. осіб	3592	3 122	2 987	2942

Хворих практично з усіма захворюваннями, що підлягають санаторно-курортному лікуванню, можна з успіхом лікувати в санаторіях України. На її території поширені усі відомі бальнеологічні типи мінеральних вод: вуглекислі - на Закарпатті, радонові - у Вінницькій і Черкаській областях, сульфідні - у Львівській обл., на Закарпатті та в Криму, залізисті - в Донбасі, бромні, йодобромні та йодні - на території Причорномор'я, води з підвищеним вмістом органічних речовин - всесвітньо відома "Нафтуся" - у Львівській та Хмельницькій областях. Усього в Україні налічують 79 родовищ мінеральних вод на 109 земельних ділянках, на базі яких може розвиватися курортне господарство, однак експлуатується тільки 8,9 % із загальної кількості [1].

Проте, попри наявний природно-рекреаційний потенціал, курортно-рекреаційна сфера України зіштовхується з цілим рядом проблем: серед об’єктів інфраструктури переважають великі комплекси із значною кількістю ліжко-місць та низьким рівнем комфортності; відсутня скоординована система дій щодо виведення туристичного продукту України на світовий ринок, тобто виникають проблеми з рекламою вітчизняних курортів; в Україні практично не застосовуються сучасні туристичні технології, які в розвинутих країнах набули широкого розповсюдження, зокрема, електронні інформаційні довідники щодо курортів, готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; низький рівень обслуговування.

Головними зовнішніми факторами, які гальмують розвиток курортно-рекреаційної сфери України, є млявість економічних реформ й несприятливість існуючих умов для підприємницької діяльності в усіх галузях народного господарства, а також недосконалість і агресивність нормативно-правового поля, і як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму – як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат).

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед курортно-рекреаційною сферою України, то є лише два сценарії майбутнього перебігу подій. Адже, наявний природно-рекреаційний потенціал може стати основною передумовою для зростання доходів у бюджет, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, або ж використовуватись на тому самому рівні і формувати статті відтоку бюджетних коштів на утримання застарілої матеріально-технічної бази нефункціонуючих курортів й санаторіїв.

Для забезпечення ефективного використання різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінки їх сучасного стану, що дозволить правильно обрати напрям розвитку курортів і санаторіїв різного профілю, необхідно:

-  провести повну еколого-економічну оцінку і паспортизацію рекреаційних ресурсів України;

-  перейти від часткових досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень й опрацьовування відповідних програм на рівні окремих областей та регіонів;

-  забезпечити повноцінне фінансування науково-дослідних робіт у цьому напрямку й забезпечити створення відповідної інфраструктури для якісного надання послуг лікувально-оздоровчого характеру.

Для сучасної оцінки природно-рекреаційного потенціалу курортів і забезпечення їх сталого розвитку необхідно, перш за все, сформувати державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об’єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів.

Першочерговим завданням на рівні держави повинно стати формування політики у сфері діяльності курортів, розробка Концепції розвитку курортів та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, які мають охоплювати такі питання:

- раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

- дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і реабілітації;

- розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;

- створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних  ресурсів;

- розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами;

- підготовка переліку курортів державного і місцевого значення [3].

Висновки з проведеного дослідження. Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристичних країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчизняної курортно-рекреаційної сфери свідчить про те, що ефективність діяльності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед, це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування курортів, для розв’язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у курортно-рекреаційний комплекс регіонів; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціонального використання природних лікувальних ресурсів. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню мережі економічно самодостатніх туристичних центрів та курортів як рекреаційної, так і лікувальної спеціалізації, створенню необхідних умов для швидкого розвитку суміжних галузей, організації нових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Література:

1.Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія / Н.В. Фоменко. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.

2.Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:// www.ukrstat.gov.ua.

3.Щербіна Н.М. Проблеми і особливості розвитку рекреаційного комплексу України [Електронний ресурс]/ Н.М.Щербіна, Л.Я.Маслова. — Режим доступу: http:// http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=498.

4.Шапран М.В. Стратегія розвитку курортно-оздоровчої сфери України в системі державного управління [Електронний ресурс]/ М.В.Шапран. — Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_du/2011/files/DU11148.pdf.