Милян О.С.

Національний авіаційний університет, Україна

Відповідність національних аспектів регулювання в системі цивільної авіації до європейських стандартів в розрізі укладення Угоди про спільний авіаційний простір

Прагнення України стати повноправним членом Європейського Союзу вимагає якісного, ефективного та відносно нового розвитку транспортної системи. Важливим сектором транспортної системи є повітряний транспорт. Транзитне розташування України, наявність міжнародних аеропортів, насамперед аеропорту «Бориспіль», та розвиненість авіа промисловості говорить про можливість розширення пасажирських та вантажних перевезень, а також все це робить український авіаційний сектор привабливим для іноземних інвесторів.

Інтеграція в європейську та світову транспортні системи передбачає впровадження європейських стандартів та норм в сфері авіаційного транспорту, приєднання до міжнародних конвенцій і угод, розвиток авіаційної інфраструктури, забезпечення безпеки й екологічності перевезень та багато іншого. Оскільки Україна готується підписати угоду про “відкрите небо” з ЄС, то лібералізаційні заходи у авіаційному секторі є неминучими . Для досягнення цієї мети необхідною є гармонізація української авіатранспортної мережі відповідно європейських стандартів на основі реального виконання державних цільових програм у відповідності з системою міжнародних договорів.

Транспортна стратегія в авіаційній галузі України на період до 2020 визначає пріоритетні напрямки розвитку авіатранспортної галузі у контексті державної підтримки створення і подальшого розвитку умов інтеграції авіатранспортної галузі в систему транс’європейських повітряних мереж. Першим кроком на шляху розвитку української авіації стало підписання у 2005 році Угоди про окремі аспекти повітряного сполучення («горизонтальна угода») між США, ЄС та Україною, за якої європейські перевізники можуть виконувати рейси до України з будь-якої країни Європейського Союзу. А в грудні 2007 року відбувся перший раунд переговорів між Україною та ЄС про Спільний авіаційний простір (САП).

Європейський спільний авіаційний простір – двостороння угода між ЄС і третіми країнами для встановлення спільних стандартів безпеки та лібералізації ринкових відносин у сфері авіації. По суті САП – це зона вільної торгівлі для авіації. Ця угода базується на принципі прийняття третьою країною всього законодавства ЄС у сфері цивільної авіації, зокрема щодо безпеки польотів, захисту пасажирів, відповідальності авіаперевізників за перевезення, захисту навколишнього середовища, конкуренції та п державної допомоги. Для України це конкретний і цільовий напрям інтеграції в ринок ЄС згідно з його стандартами.

Угода про Спільний авіаційний простір складається з двох частин:

1. Гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС у сфері забезпечення безпеки польотів та управління аеронавігацією.

2. Забезпечення взаємного доступу на ринки авіа галузі: ринок авіаційних перевезень, виробництва та обслуговування авіаційної техніки, навчання авіаційних фахівців тощо на рівних умовах для всіх країн – членів САП.

При дослідженні процесу наближення українських авіаційних стандартів та норм, до відповідних норм і стандартів ЄС (а саме EASA – Європейське агентство з авіаційної безпеки) потрібно враховувати фінансові, економічні та соціальні чинники. При розгляді двох зацікавлених сторін – національного авіаційного керівництва та авіаційної промисловості, можна прослідкувати те, що фінансові чинники проявляються лише з негативної сторони у вигляді витрат на навчання спеціалістів, переклад документів ЄС та інше; економічні чинники проявляються в позитивному світлі, що полягає у визнанні сертифікатів європейськими державами та розширені ринків попиту; а соціальні чинники мають як позитивні сторони, такі як підвищення стандартів безпеки, так і негативні сторони прикладом яких є збільшення безробіття.

При оцінюванні наслідків вступу України до Спільного авіаційного простору з ЄС потрібно виокремити такі об’єкти дослідження (зацікавлені сторони), як : авіакомпанії, аеропорти, пасажири, сектор авіа будівництва та сектор аеронавігаційних послуг.

До позитивних наслідків слід віднести наступні:

- можливість здійснення перевезень в усі країни-члени ЄС;

- оновлення регіональних аеропортів та аеродромів;

- розширення цінового діапазону перевезень;

- збільшення доходу від зборів за використання повітряного простору України;

- необхідність підвищення якості продукції для поліпшення її конкурентоспроможності та інші.

Негативними наслідками укладення даної угоди являються:

- збільшення витрат на забезпечення стандартів безпеки;

- затримка рейсів через обмежену спроможність їх обслуговування;

- висока конкуренція на ринку Європи;

- надмірна завантаженість у зв’язку із збільшенням кількості рейсів та інші.

Незважаючи на те, що до цього часу вже було проведено п’ять раундів переговорів між Україною та ЄС щодо підписання Угоди про Спільний авіаційний простір, і цей процес триває більше п’яти років, він поки не має логічного закінчення, що обумовлено неготовністю України до різкої зміни норм та стандартів у галузі авіаційного транспорту. Це пояснюється, зокрема, невідповідністю кваліфікаційного рівня українських спеціалістів, неможливістю покриття значних витрат на законодавче регулювання, конфліктами на міждержавному рівні та іншим. Конкретним прикладом цього є те, що наразі лише один український літак (Ан-26) являється сертифікованим організацією EASA, це обумовлено тим, що сертифікація кожного типу літаків обходиться в 40 млн. дол. США на рік, що поки є неможливим для виконання.

Отже, можна зробити висновок про те, що процес узгодження національних та загальноєвропейських стандартів і норм являється довготривалим, вимагає значних зусиль та велику кількість заходів з боку держави та проявляється як в позитивних так і негативних наслідках, які потребують ретельного розгляду та аналізу.