к.е.н. Бассова О.О., Конюх О.В.
Миколаївський
міжрегіональний інститут розвитку
людини
ВНЗ
ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна
Інвестиції – дещо новий для нашої економіки
термін. У економічній літературі радянського періоду поняття інвестицій, як
просте, так і розширене, вживалось як синонім капітальних вкладень, під яким
розуміли всі витрати матеріальних, трудових та грошових ресурсів, спрямованих на
відтворення основних фондів [2, с. 5; 24, с. 45]. За визначенням Майорової
Т.В., “капітальні вкладення – це фінансові кошти, що витрачаються на
будівництво нових, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих
підприємств (виробничі капітальні вкладення), на житлове, комунальне та
культурно-побутове будівництво (невиробничі вкладення)” [5, с. 107-108].
Визначення капітальних вкладень (інвестицій) у плановій економіці звужує галузь
інвестування та стосується лише вкладень у збільшення та удосконалення основних
фондів. На сьогодні в економіці нашої держави застосовуються обидва терміни.
Термін “капіталовкладення” означає той вид інвестицій, який спрямовано,
переважно, на відтворення основних фондів.
Таким чином капітальні вкладення – це вкладення
коштів у відтворення основних засобів, а інвестиції можуть здійснюватись як в
обігові активи, так і в фінансові інструменти (акції, облігації тощо), а також
у певні види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау»,
тощо). Тобто термін «капітальні вкладення» є більш вузьким поняттям і може
розглядатись лише як одна з форм інвестування.
Інвестиції – одна з найбільш вживаних категорій.
Проте, незважаючи на особливу увагу до цієї ключової категорії, до тепер
наукова думка не створила універсального визначення цього терміна, яке
відповідало б запитам теорії та практики, а також було б адекватним з позиції
конкретного суб’єкта їх інвестицій – держави, підприємства, домашнього
господарства.
Науковець Пересада А.А., спираючись на світовий
досвід інвестування ринкової економіки, глибоко аналізує теоретичні засади
прискорення інвестиційних процесів в Україні, вдосконалює відповідно до
сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття інвестиційних
рішень щодо проектів, які принесуть найбільш суттєву вигоду [6, с. 17].
В Україні теоретичне обґрунтування категорії
інвестицій знайшло своє відображення в Законі України "Про інвестиційну
діяльність" [3]. Відповідно до цього Закону інвестиціями є всі види
майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької
та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або
досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути: грошові кошти,
цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме
майно; майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші
інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та
інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого
досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва; права
користування землею та інші цінності.
Таке визначення має синтетичний характер.
По-перше, в ньому враховано динамізм інвестицій, тобто розкривається
взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати,
а, по-друге, представлена широка класифікація інвестицій.
У Законі України “Про оподаткування прибутку
підприємств” зазначається, що інвестиція – це господарська операція, яка
передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних
прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на
капітальні, фінансові та реінвестиції [4].
Слушною є думка Бланка І.О. [2, с. 9], що найбільш
типова неточність багатьох визначень полягає у тому, що під інвестиціями
розуміють будь-яке вкладення фінансових коштів, яке часто не пов’язане із
вирішенням інвестиційних цілей суб’єктів. До них іноді відносять так звані “споживчі
інвестиції” (придбання комп’ютерів, автомобілів тощо), які за своїм економічним
змістом до інвестицій не належать – кошти для їх придбання в даному випадку
витрачаються на довгострокове споживання (якщо їх придбання не має на меті їх
перепродаж для отримання прибутку). Окрім того, часто не уточнюється різниця
між інвестиційними витратами фінансових коштів і поточними їх витратами, які
обслуговують операційну діяльність підприємства.
Також у багатьох тлумаченнях інвестицій
зазначається, що вони є вкладанням грошових коштів. З таким тлумаченням цієї
економічної категорії також не слід погоджуватись. Інвестування капіталу може
здійснюватися не лише в грошовій формі, але й в інших формах – рухомого й
нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (перш за все, цінних
паперів), нематеріальних активів тощо.
І нарешті, у низці визначень наголошується, що
інвестиції являють собою довгострокове вкладення коштів. Безумовно, окремі види
інвестицій (в першу чергу, капітальні вкладення, інвестиції в акції тощо) мають
довгостроковий характер, однак інвестиції можуть бути й короткостроковими
(наприклад, короткострокові вкладення з
періодом обігу до одного року).
Різноманітність визначень терміна “інвестиції” у
сучасній вітчизняній та закордонній літературі значною мірою обумовлене широтою
сутнісних сторін цієї складної економічної категорії. Тому для уточнення змісту
даної категорії доцільно розглянути основні характеристики, що формують її
сутність: джерело генерування ефекту
підприємницької діяльності; об’єкт ринкових відносин; об’єкт власності та
розпорядження; об’єкт тимчасової переваги; носій фактора ризику; носій фактора
ліквідності; об’єкт економічного управління; найбільш активна форма залучення
накопиченого капіталу в економічний процес; можливість використання
накопиченого капіталу в усіх його альтернативних формах; альтернативна
можливість вкладення капіталу у будь-які об’єкти.
Зважаючи на це, слід
зазначити, що інвестиції – це вкладення капіталу в
різні сфери та галузі народного господарства, у соціальну сферу як у середині
країни, так і за її межами з метою отримання прибутку або іншої вигоди.
Для більш повного розуміння економічної природи
інвестицій слід розглянути їх класифікацію, в основу якої покладені різні
ознаки. Ми згодні з думкою Савчука В.П., Прилипко С.І., Величко О.Г. [7, с.
10], які використовують такі ознаки:
види інвестицій; об’єкти вкладення коштів; характер участі в інвестуванні; регіональна ознака; період
інвестування; форми власності; форми участі інвестора; ступінь ризику; форми
відтворення.
Але для більш широкого розуміння цей перелік
доцільно доповнити ознаками: рівня інвестиційного ризику; рівня ліквідності;
метою інвестування; джерелами інвестування; рівнем використання ресурсів; по
відношенню до підприємства-інвестора; цілі застосування; сумісність здійснення;
рівнем прибутковості; регіональним спрямування капіталу, що інвестується;
галузевим спрямуванням.
Література:
1.
Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент / И. А. Бланк. – К. : Ника-Центр, 2008. – 544 с.
2.
Бочаров В. В. Инвестиции / В. В. Бочаров. – СПб. : Питер, 2002. – 288 с.
3.
Закон України „Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 47. [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу : http: // www. rada. gov. ua.
4.
Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості
Верховної Ради України. – 1997. [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу :
http: // www. rada. gov. ua.
5.
Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : навч. посіб. / Т.В. Майорова. – К. : ЦУЛ, 2003. – 376 с.
6.
Пересада А. А. Інвестуванння: навч.-метод. посібник / А. А. Пересада, О. О. Смірнова,
С. В. Онікієнко. – К. : КНЕУ, 2001. – 251 с.
7.
Савчук В.П. Анализ и разработка
инвестиционных проектов: учебное пособие / В.П. Савчук, С.И. Прилипко, Е.Г.
Величко– К.: Абсолют-В, Эльга, 2003. – 304 с.