Давидова А.Ю.

студентка гр. УДФ-08

науковий керівник к.е.н., доцент Міронова Л.О.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

Формування дохідної частини місцевих бюджетів країн Євросоюзу

На своєму шляху до розвитку інтегрування та вступу до Європейського Союзу, Україна поступово здійснює необхідні заходи, але поки що в теоретичному сенсі – розробляється галузеві і національні програми, проводяться зустрічі та переговори, відбувається багато змін у механізмах господарювання на всіх рівнях. Але, нажаль, використання ресурсів органів місцевого самоврядування продовжує спиратися на старі засади. Вивчення досвіду фінансування місцевого самоврядування країн Євросоюзу є важливим для удосконалення певних критеріїв, за якими можна було б оцінити ефективне надходження і витрачання бюджетних коштів. Це дозволить виділити характерні риси цього процесу та зупинити поширення негативних явищ у нашій державі і вказати на позитивний досвід, який може бути використано в Україні. Тому, на сьогоднішній день, це питання залишається досить актуальним. Досвід європейських країн переконує, що однією з основних умов ефективного функціонування місцевого самоврядування є повноцінне забезпечення фінансовими ресурсами і їх достатність, яка є гарантією самостійності та незалежності. [1]

У Західній Європі джерелами доходів місцевих бюджетів є місцеві доходи, інші бюджетні доходи і надходження у вигляді урядових субсидій. У деяких країнах з федеральним устроєм (Німеччина та Австрія) практикуються різноманітні схеми дольового розподілу податків між центральним урядом і місцевими органами влади. Одним з основних та найважливіших джерел доходів місцевих бюджетів є податки. В Італії, Ірландії та Нідерландах рівень доходів від оподаткування найнижчий і складає менше 10% ресурсів місцевих бюджетів. Зовсім інша ситуація в Данії, Бельгії, Німеччині, Франції, Великобританії - тут доходи від місцевих податків перевищують 20% бюджетних доходів. За даними статистики найвищі показники у Данії: податкова стаття доходів у місцеві бюджети перевищує 40%. Слід зазначити, що структура місцевих податків і зборів суттєво відрізняються в розрізі країн. Внаслідок довготривалої еволюції на Заході склалася така система місцевих податків і зборів, характерними рисами якої є:

— чисельність (в Італії налічується більше 30 місцевих податків, у Франції - більше 50, у Бельгії - близько 100, а в Англії їх лише два);

— регресивність (у групі країн частка місцевих податків і зборів зменшується відносно сукупного розміру доходів за зростання останніх);

— масовість (податки сплачуються всім повнолітнім населенням);

— застосування права податкової ініціативи (в одних країнах місцеві органи влади наділено правом встановлення ставок податків, запроваджених законами, в інших місцеві податки і збори встановлюються місцевими органами влади). [2]

Основну роль у країнах - членах Євросоюзу відіграють місцеві податки на нерухоме майно та землю фізичних і юридичних осіб. Частка податку різна і становить у Великобританії, наприклад, – 99,5%, у Франції та Іспанії – близько 30-40%. Податок на майно у Великобританії забезпечує близько третину надходжень місцевого бюджету. У таких країнах, як Польща та Румунія, податок на майно складає 10-20 % від загального обсягу податкових надходжень місцевих бюджетів. Практика використання податків на майно під час формування дохідної частини місцевих бюджетів має позитивні і негативні особливості. Позитивними можна назвати те, що податки на майно відповідають засадам справедливого оподаткування; податок на нерухоме майно є зручним для застосування на місцевому рівні, оскільки нерухоме майно неможливо перемістити на іншу територію і ухилитися від сплати податку до місцевого бюджету; для цих податків характерна стабільність надходжень – на відміну від податку на прибуток чи податку на додану вартість. До негативних рис відноситься складність в адмініструванні, пов’язана з відсутністю ефективних і простих методик оцінки вартості майна і непопулярність серед населення цього типу податків. [3]

Також, ще одним джерелом фінансування є державні субсидії і дотації. Наприклад, в Італії за рахунок перерозподілу коштів з державного бюджету комуни отримують близько 80% своїх доходів. У Бельгії та Великобританії на державні субсидії припадає близько 60% бюджетних доходів, у Німеччині і Данії - близько 45%, у Франції - більше 30%. [4]

Отже, зарубіжний досвід країн – членів Європейського Союзу свідчить про те, що, місцеві органи повинні мати власну самостійну, незалежну фінансову базу, яка б відповідала функціям і завданням, що перед ними стоять, та право на використання її за власним розсудом, але при здійсненні контролю за цим процесом. Проблема самостійності місцевих бюджетів в Україні не розв’яжеться без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів, які складають, наприклад, у Швеції понад 70, в Іспанії – 50 відсотків доходів бюджетів місцевих урядів. Для України характерною є мала частка власних доходів, що свідчить про низький рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Використана література:

1. Панасюк, Л.В. Удосконалення механізму формування фінансових ресурсів місцевих органів влади з урахуванням світового досвіду / Л.В. Панасюк // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С. 46-50. - Бібліогр.: с.50.

2. Місцеві фінанси / [О.Й. Вівчар, О.Я.Порубко, О.Б. Курило,Т.О.Смірнова]. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. – 132 с.

3. Сунцова О. О. Місцеві фінанси : [навч. посіб.]. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.

4. Черновська М.М. Принципи формування доходів місцевих бюджетів / М.М. Черновська // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. -2010.-№ 2.-С. 227-229.