К.г.н., доцент Мартусенко І.В., магістрант Данилко О.В.

Вінницький інститут економіки Тернопільського національного економічного університету

формування джерел інвестиційних ресурсів

Реалізація інвестиційних проектів може здійснюватися за рахунок різних джерел, залежно від рівня розвитку економіки та її особливостей може бути використана та чи інша модель фінансового забезпечення інвестиційних процесів. Слід зазначити, що в жодній країні не вироблено чітких інструкцій щодо співвідношення окремих джерел інвестування. Пошук шляхів залучення інвестиційних ресурсів є напевно найбільш актуальною проблемою сучасного українського підприємництва.

Інвестиційні ресурси – це грошові, матеріальні та нематеріальні цінності, які використовує суб‘єкт господарювання (інвестором) у процесі їх вкладання в об‘єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту [4].

Існує багато класифікацій джерел формування інвестиційних ресурсів, наприклад джерела інвестиційних ресурсів поділяються на: 1) власні фінансові ресурси (прибуток, амортизаційні відрахування, повернення збитків щодо аварій, стихійного лиха, грошових накопичень та заощаджень фізичних та юридичних осіб та ін.); 2) позикові фінансові кошти інвестора (облігаційні займи, банківські та бюджетні кредити); 3) залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та інші вклади фізичних та юридичних осіб); 4) бюджетні інвестиційні асигнування (безкоштовно надане бюджетними органами цільове фінансування); 5) безоплатні та благодійні вклади, пожертвування організацій, підприємств, громадян [1].

Однак, найбільш вдалою є класифікація, згідно якої джерела формування інвестиційних ресурсів розглядаються як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Потенційні джерела інвестиційних ресурсів на макрорівні поділяють на зовнішні (іноземні) та внутрішні (національні). Останні формуються за рахунок національних заощаджень – доходів держави, підприємств, населення, не використаних на поточне споживання. Економічний зміст зовнішніх інвестиційних джерел полягає в тому, що вони є, як правило, результатом заощаджень, здійснених в інших державах. Ці заощадження можуть надходити в країну у вигляді іноземних інвестицій або фінансових запозичень чи допомоги від міжнародних фінансових інституцій та іноземних держав.

На мікрорівні (рівень підприємства) потенційні джерела інвестиційних ресурсів теж поділяють на зовнішні та внутрішні. Внутрішні джерела формуються за рахунок власних ресурсів підприємства, а зовнішні – за рахунок позичених або залучених ресурсів [3]. Розглядаючи внутрішні інвестиційні джерела, виділяють, насамперед, прибуток та амортизаційні відрахування.

Таким чином формування системи джерел фінансування інвестицій підприємства має завжди передбачати: а) визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування; б) аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якісних та кількісних характеристик; в) вибір джерел, які найбільше відповідають обраним критеріям; визначення оптимальної структури фінансових джерел[1].

Сучасні умови здійснення господарської діяльності підприємствами України характеризуються недостатньою кількістю інвестиційних ресурсів для їх розвитку. Так, для забезпечення структурної перебудови економіки вітчизняні підприємства повинні залучати 320 млрд. грн. щорічно [2]. Аналіз статистичної інформації дозволив виявити, що за останні 10 років сума щорічних інвестицій не перевищувала 132,1 млрд. грн. (2008 р.), у 2011 р. даний показник склав 112,9 млрд. грн., тобто сума надходжень покривала лише 35,3% необхідного обсягу (рис. 1). Незважаючи на пріоритетність використання внутрішніх джерел інвестування, їх можливості обмежені результатами діяльності підприємств. В період з 2002 по 2011 рр. частка власних коштів підприємств в інвестиціях в основний капітал не перевищувала 64% [2]. У зв'язку зі зростанням частки збиткових підприємств слід прогнозувати подальше зменшення сум надходжень до економіки та погіршення її становища.

З урахуванням вищезазначеного слід відмітити, що дана ситуація пов’язана з кризовими явищами в економіці держави, важливим аспектом яких є низький рівень інвестиційної привабливості вітчизняних галузей, підприємств, виробництв, регіонів, тощо. На сучасному етапі розвитку економіки переважна більшість підприємств України знаходиться в кризовому становищі. Це пов’язано з вкрай недостатніми обсягами надходження інвестицій у власний капітал суб’єктів господарювання. Як було зазначено, при щорічній потребі в 320 млрд. грн. обсяги надходжень за рахунок власних коштів підприємств не покривають навіть 50% від необхідної суми. Динаміка обсягів інвестицій в основний капітал представлена на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка обсягів інвестицій в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств, млрд. грн. Джерело : розроблено за даними Державного комітету статистики України [2]

Одним з основних шляхів виходу з ситуації, що склалася, є залучення коштів іноземних інвесторів. За даними Доповіді про соціально-економічний розвиток України частка вкладень іноземних інвесторів за період з січня 2003 р. до червня 2012 р. не перевищувала 2,5% від необхідного обсягу інвестицій, тобто дане джерело інвестування майже не використовується в державній економіці. В той же час, як свідчить досвід розвинених країн, залучення коштів іноземних інвесторів забезпечує покращення ситуації та появу нових перспектив розвитку економіки. Використання даного джерела для багатьох підприємств України було й залишається першочерговим завданням, вирішення якого у найкоротші терміни є основним фактором сталого розвитку, чинником конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на світовому ринках [3].

Отже, проблема мобілізації (нарощування, нагромадження) необхідного обсягу та складу інвестиційних ресурсів передбачає, в першу чергу, пошук ефективних джерел таких ресурсів. При цьому слід зауважити, що склад і принципи формування інвестиційних ресурсів на різних рівнях економічної ієрархії (макро- і мікрорівні) суттєво відрізняються між собою, а тому проблему визначення інвестиційних джерел та їх формування потрібно розглядати з двох позицій: з позиції макроекономіки – як першочергове завдання інвестиційної стратегії держави та з позиції мікроекономіки – як одне з найважливіших завдань інвестиційної стратегії підприємства.

Джерела та література

1. Бережна І.Ю. Інвестиційна діяльність України в контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів / І. Ю. Бережна // Економіка та держава. – 2011. – № 2. – С. 50-53.

2. Державна служба статистики України. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Ковальчук С.Л. Завдання і умови формування сприятливого середовища для залучення інвестицій на регіональному рівні / С.Л. Ковальчук // Формування ринкових відносин в Україні. – 2012. – № 10. – С. 171-175.

4. Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище / Є. А. Стефанович // Економіка та держава. – 2010. – № 11. – С. 60-64.