Андріященко Тетяна Олександрівна

студентка V курсу ПНПУ імені В. Г. Короленка (наук. кер. — ст.викл. Ю. М. Левченко)

ДЕЙТОНСЬКІ МИРНІ УГОДИ — ЗАВЕРШЕННЯ МАШТАБНИХ ВОЄННИХ ДІЙ НА БАЛКАНАХ

Проблема громадянської війни на Балканах є чи не найважливішою після закінчення Другої світової війни. Боротьба за здобуття незалежності охопила територію майже всіх народів колишньої Югославії та призвела до масштабних кровопролитних наслідків. З метою врегулювати даний міжетнічний конфлікт виступили європейські країни та міжнародні організації.

Питання Дейтонських мирних переговорів висвітлюють у своїх працях сербські, хорватські, боснійські та західноєвропейські дослідники, зокрема Л. Маначинський, О. Гуськова, В. Забара, П. Симич, В. Волков, Ю. Петровська, М. Младенович, Е. Пономарева та інші.

Особливе значення Дейтонських мирних переговорів полягає, насамперед, у тому, що це була перша вдала спроба закінчити громадянську війну на Балканах. Адже до осені 1995 р. було зірвано п’ять мирних планів із припинення міжетнічного конфлікту на території колишньої Югославії [3]. Попри політичне і збройне втручання європейських країн, сторони не бажали йти на компроміс. Успішний результат цих переговорів полягав у докорінній зміні воєнно-політичної ситуації у регіоні, що склали основу для формування необхідних передумов для реалізації цього мирного плану. В.Забара виділяє чотири етапи формування цих передумов. Першим етапом було захоплення сербськими військами «зон безпеки» Сребниця і Жепа, що дозволило сербам закріпитися на Сході Боснії та розпочати НАТО воєнну повітряну операцію проти військових формувань Республіки Сербської. Другим етапом було знищення хорватськими військами Республіки Сербської Крайни у Хорватії, чим значно послабили становище Республіки Сербської у Боснії і Герцеговині (далі — БіГ), зробивши її територію дуже вразливою перед загрозою спільного наступу хорватських та мусульманських військ з будь-якого напряму. Бомбардування авіації НАТО значно послабило позиції армії боснійських сербів, що остаточно змінило воєнно-політичну ситуацію у БіГ. Спільний наступ хорватських та мусульманських військ проводився фактично під час цих бомбових ударів. Це перетворило повітряні сили НАТО в авіацію сил мусульмано-хорватської коаліції. Третій етап характеризувався масованим спільним наступом, що змусив уряд Республіки Сербської, який займав жорстку позицію на переговорах, значно пом'якшити свої вимоги. Керівництво Республіки Сербської, відчуваючи назріваючу воєнно-політичну катастрофу в разі продовження опору, звернулося до С. Мілошевича з проханням представляти на переговорах інтереси не тільки СРЮ, а і Республіки Сербської у БіГ [3]. Четвертим етапом стала домовленість про основні засади конституційного устрою БіГ як двоєдиного державного утворення. Було домовлено, що всі основні питання вирішуватимуться під час мирних переговорів на території США в м. Дейтон, штат Огайо.

Переговори проходили на військовій базі Райт-Паттерсон поблизу Дейтона (США, штат Огайо) у листопаді 1995 року. Діалог проходив за схемою: Сербія – Хорватія – БіГ, де боснійську сторону представляли лідери мусульманської республіки. Керівництво боснійської Сербської республіки до цього мирного процесу не було допущено. Під тиском американських дипломатів було досягнуто домовленості з територіального розподілу, військових аспектів урегулювання конфлікту та державного будівництва [7]. Угода була ратифікована 21 листопада 1995 р. лідером боснійських мусульман А. Ізетбеговичем, президентом Сербії С. Мілошевичем, президентом Хорватії Ф. Туджманом. Документ набрав чинності 14 грудня 1995 р. після його підписання у Парижі. Гарантами угоди виступили США, Великобританія, Франція, Німеччина та Росія [4, с. 121].

Угода складалася із загальної частини та 11 додатків, у яких викладалася суть досягнутих домовленостей [7]. Відповідно до угоди, за БіГ закріплювався статус єдиної цілісної держави, що складалася із двох територіальних утворень — Федерації Боснії і Герцеговини (мусульмансько-хорватська) і Сербської Республіки. Мусульмани і хорвати отримували 51 %, а серби — 49% території. Місто Сараєво залишалося столицею єдиної країни. Центральний уряд у Сараєво мав займатися питаннями міжнародних відносин, торгівлі, імміграції, надання громадянства, монетарною політикою. Країну мав очолити трьохсторонній президіум, у якому по черзі головують один мусульманин, один серб та один хорват. Кожне із територіальних утворень отримало власні органи влади, включаючи парламент, уряд і президента [5, с. 16]. Реальна влада передавалася до рук Високого представника міжнародної спільноти, який мав слідкувати за виконанням Дейтонської угоди.

Мирна угода передбачала проведення у 6-9 місячний термін вільних та справедливих виборів президентської влади і законодавчих органів обох учасників конфедерації, а також місцевих органів влади. Крім того, сторони зобов’язувалися вивести всі свої війська за лінію вогню упродовж 30 днів та створити демілітаризовані зони шириною близько двох кілометрів [1, с.80].

Дейтонський мир передбачав безперешкодне повернення біженців і переселених осіб на місця їх попереднього проживання, а також проголошував право на отримання особистої власності чи компенсації у випадку їх втрати, гарантувався захист від будь-якої дискримінації [2]. Для виконання даного положення планувалося створити Комісію у справах біженців та переселених осіб.

Не менш важливим був пункт про роззброєння та встановлення лімітів важкого озброєння для сторін конфліктів. Контроль за дотриманням домовленостей покладався на ОБСЄ. Відповідно до статті IV пропонувалося встановити механізм контролю за скороченням озброєння у 180-денний термін і упродовж 30 днів розпочати переговори під егідою ОБСЄ [1, с.81].

Головним органом по забезпеченню реалізації положень мирної угоди були збройні сили під командуванням НАТО. Водночас передбачалося виведення військ ООН із Боснії. Проте, як виявиться з часом, цей орган не буде спроможний виконувати покладених на нього функцій, зокрема у справі звільнення 200 полонених.

Таким чином, основне значення Дейтонської мирної угоди полягало у припиненні широкомасштабних військових сутичок на Балканах. Проте, положення даної угоди мали, насамперед, декларативний характер і не знайшли своєї реалізації на практиці. Крім того, встановлений мир дозволив розпочати підготовку до розширення дипломатичного врегулювання даного міжетнічного конфлікту. Головною причиною недієздатності мирної угоди було прагнення європейської спільноти зберегти єдину державу – Боснію і Герцоговину.

Література:

1. Арбатова Н. Мир или перемирие / Н. Арбатова // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 9. – С.78-85.

2. Волков В. Дейтонское соглашение в действии : надежды и сомнения / В.Волков // http://www.rau.su/observer/N5-6_97/5-6_07.htm

3. Забара В.В. Передумови дейтонських мирних переговорів (липень-жовтень 1995 р.) / В. В. Забара // http://www.br.com.ua/referats/World_history/58653.htm?dl

4. Младенович М., Пономарева Е. Урегулирование этнополитических конфликтов: балканский опыт / М. Младенович, Е. Пономарева // Международная жизнь. – 2012. – № 5. – С.117-132.

5. Петровская Ю. В тисках Дейтона / Юлия Петровская // Свободная мисль. – 2010. – № 12. – С.5-20.

6. Симич П. Дейтонский процесс: сербский взгляд / П. Симич // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 9. – С.86-93.

7. Сковородников А. В. Дейтонские соглашения и завершение гражданской войны в Югославии / А. В. Сковородников // http://image-of-russia.livejournal.com/84213.html