Перейма Анжеліка Анатоліївна

студентка V курсу ПНПУ імені В. Г. Короленка (наук. кер. — доц. Н. В. Бесєдіна)

ПРОБЛЕМА ПРИНАЛЕЖНОСТІ ПІВДЕННИХ КУРИЛЬСЬКИХ ОСТРОВІВ У ВІДНОСИНАХ ЯПОНІЇ ТА РОСІЇ

Суперечливі російсько-японські відносини весь час наштовхуються на "вічну", невирішену впродовж тривалого часу проблему Курильських островів. Основу цієї проблеми складає суперечка про те, кому мають належати Південні Курильські острови – Росії чи Японії?

Загальновідомим є той факт, що Японія, принаймні у повоєнний період, постійно висуває Росії претензії на низку островів Курильської гряди, що знаходяться під юрисдикцією Росії. Географічно ці острови розташовані від Камчатки до японського острова Хоккайдо та мають в Росії назву «Курильські острови». При цьому Південними Курилами називають два острови Великої Курильської гряди – Ітуруп і Кунашир – і розташовану паралельно до них Малу Курильську гряду, що складається з острова Шикотан і групи островів Хабомаї [5, с.32].

Рівень висвітлення даної проблематики є досить високим,оскільки російсько-японські відносини – це відносини між двома впливовими державами, а наявність проблем у відносинах створює передумови активного розгляду цих питань та можливостей щодо врегулювання конфліктних моментів як з боку державних структур, так і з боку окремих науковців, складовою частиною досліджень яких є і взаємини між РФ та Японією.

Російсько-японські відносини в російській і зарубіжній літературі розглядаються у контексті ствердження непорушності прав або Японії, або Росії на чотири острови Південнокурильської гряди. У російській літературі, а також у наукових і політичних колах Росії проблема належності островів Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї дискутується особливо активно. Серед російських фахівців існує чіткий розподіл на прихильників передачі названих островів Японії (Г. Кунадзе, В. Єрьомін, В. Рамзес, Б. Славінський, В. Зайцев, А. Загорський) і противників (І. Латишев, І. Фархутдінов, Н. Овчинніков, В. Середа, В. Озеров). У зарубіжній літературі більшість дослідників уважає, що Росія повинна повернути «північні території» Японії [1, с.84].

До початку 50-х років в Японії переважало розуміння необґрунтованості висунення Радянському Союзу територіальних претензій. Прикордонне розмежування, хоча й не оформлено у вигляді радянсько-японського мирного договору, вважалося питанням вирішеним. З цим фактично погоджувалася й адміністрація США. Однак, через погіршення радянсько-американських відносин та загострення «холодної війни» у Вашингтоні поставили завдання перетворити Японію на далекосхідний бастіон боротьби проти свого недавнього союзника – Радянського Союзу. Після утворення Китайської Народної Республіки (1949), державний, секретар США Д. Ачесон вже у січні 1950 року відкрито висловився за те, щоб «відновити Японію як один із основних бар'єрів проти комунізму в Азії» [2, с.87]. Стосовно стану «холодної війни», проблема «північних територій» була не стільки метою японської дипломатії, скільки засобом здійснення антирадянської стратегії США. У результаті російський і японський народи стали заручниками цієї стратегії.

Відмова уряду Японії визнати цей очевидний факт, збереження стереотипів «холодної війни» створюють серйозну перешкоду для пошуку взаємоприйнятних домовленостей про умови мирного договору між Росією і Японією.

Принципова позиція Москви полягає в тому, що південні Курильські острови увійшли до складу СРСР , правонаступницею якого стала Росія, а відтак вони є невід'ємною частиною території Російської Федерації на законних підставах за підсумками Другої світової війни і закріпленими в Статуті ООН, тому російський суверенітет над ними, що має відповідне міжнародно-правове підтвердження, сумніву не підлягає [5, с. 36].

Японія зі свого боку, вважає Курили власними віковими територіями, які продовжують перебувати під незаконною окупацією Росії. Уряд Сполучених Штатів Америки також послідовно підтримує позицію Японії. Щоб вирішити це питання і по можливості швидко укласти мирний договір, Японія енергійно продовжує переговори з Росією на підставі вже досягнутих угод, таких як Японсько-радянська спільна декларація 1956 року, Токійська декларація 1993 року, Іркутська декларація 2001 року та Японсько-російський план дій 2003 року [4, с. 31].

Згідно з японською позицією, в разі підтвердження приналежності Північних територій до Японії, вона готова з розумінням підійти до термінів і порядку їх повернення. Оскільки японські громадяни, які жили на цих територіях, були насильно депортовані Йосипом Сталіним, Японія готова укласти угоду з російським урядом про те, щоб тамтешні російські громадяни не піддалися такій самій трагедії. Інакше кажучи, після повернення островів Японії, вона має намір поважати права, інтереси і бажання місцевих росіян. Уряд Японії закликає населення Японії не відвідувати Північні території поза рамками «безвізової процедури» до розв'язання територіальної суперечки. Держава не може допустити жодної діяльності, включаючи економічну, третіх сторін, яка могла б розглядатися як підпорядкування "юрисдикції" Росії, а також дозволяти діяльність, яка припускала б "юрисдикцію" Росії над Північними територіями [3, с. 156].

Вона дотримується політики прийняття відповідних заходів, щоб запобігти такій діяльності. Японія не бажає йти на компроміс, оскільки не вважає, що південні острови Курильської гряди були захоплені насильницьким шляхом, про що зазначалося у Каїрській декларації 1943 року. В Японії вважають, що двосторонні відносини зводяться лише до «північних територій» і єдиний шлях вирішення цієї проблеми – повернення чотирьох островів. Це визначається головною умовою підписання мирного договору. У Росії існують різні точки зору з даного питання. Деякі вважають, що Росія має віддати ці території, оскільки не має бажання та можливості освоювати ці території, або вона має зробити це задля японських інвестицій у російську економіку та ефективного співробітництва між державами у регіоні, оскільки посилення Китаю сприяє зближенню Японії та Росії. Інші ж – не хочуть передавати острови за жодних умов. Переговори щодо спірних територій поки що не дають результатів, проте відносини між державами розвиваються на достатньому рівні в усіх сферах. Продовження переговорів на даному етапі є найбільш прийнятним варіантом.

В цілому можна говорити про те, що на межі століть Росія і Японія створили міцні передумови для встановлення партнерських відносин. Це можна вважати серйозним досягненням обох країн, з урахуванням тієї обставини, що впродовж тривалого періоду після Другої світової війни відносини між ними характеризувалися високим ступенем відчуженості, підозрілості, недовіри та конфронтації.

Отже, в подальшому відносини між країнами будуть розвиватися залежно від позицій керівництва країн, їхньої готовності до співпраці та пошуку компромісів, адже навіть за невирішеного територіального питання та відсутності мирного договору, в обох країн є спільні інтереси та позиції, у межах яких можливий розвиток та поглиблення двосторонніх відносин, плідна співпраця.

Література

1. Арешидзе Л., Крупянко М. Старые и новые факты о «Курильской проблеме» в российско-японских отношениях [Текст] / Л.Арешидзе, М. Крупянко // Восток. – 2002.– №5.– С.84-89.

2. Галузин М. Наши дела с Японией / М.Галузин // Международные отношения и мировая экономика. – 2000. – №3. – С. 89 -100.

3. Еремин В.Н. Россия — Япония. Территориальная проблема: поиск решения // В.Н. Еремин. – М.: Наука, 2001. – 280 с.

4. Тургиева А. Курильский узел в российско-японских отношениях (1990-2004) / А. Тургиева // Азия и Африка сегодня.–2005.–№ 4 (573).– С. 31-35.

5. Кравцевич А.И. Международно-правовой аспект позиции России по вопросу заключения мирного договора с Японией /А.И.Кравцевич // Российский японоведческий журнал. – 2011.– №2.– С.21-37.