Сідельников Дмитро Леонідович

студент V курсу ПНПУ імені В. Г. Короленка (наук. кер. — доц. Н. В. Бесєдіна)

«НОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КУРС» ВАН АНЬ-ШИ

Реформаторська діяльність («новий політичний курс») видатного середньовічного китайського державного діяча та філософа-конфуціанця Ван Ань-ши є одним із щаблів поступального розвитку могутньої китайської цивілізації, яка завжди вирізнялась активним проектуванням технологій державного управління, зважаючи на свою багату історію та власний державотворчий досвід. Ван Ань-ши був одним із тих, хто своєю новаторською діяльністю заклав основи сунського абсолютизму, періоду в історії Китаю, який, на думку більшості китаїстів, є «золотим часом» вченого стан.

Даною проблемою займалися такі науковці як О.І. Іванов, А.Б. Калкаєва, Л.Д. Позднєєва, З.Г. Лапіна, М.Л.Титаренко, А. І. Кобзєв, А.Є.Лукьянов. У їхніх працях ґрунтовно проаналізована сутність реформ Ван Ань-ши, виявлений зв’язок етики й онтології у його філософії, як теоретичній основі перетворень, співставлені традиційні засади китайського державотворення з прогресивними ідеями реформатора Ань-ши.

Мета статті полягає у спробі розкрити суть та значення реформ Ван Ань-ши, з’ясувати їхній вплив на подальший розвиток китайської цивілізації.

Ван Ань-ши народився у сім’ї дрібного чиновника і від самого малечку подорожував по всій країні з батьком, що дозволило йому познайомитися з життям різних верств населення. Він отримав хорошу освіту і у 1042 році був удостоєний вищого вченого ступеня цзинь ши. 1047 року Ань-ши було призначено суддею округу Інь, а у 1057 – суддею Чанчжоу. Його шлях до реформ розпочався з 1059 року, коли Ван Ань-ши подав імператору так званий «Маніфест», в якому містилися основні погляди чиновника стосовно соціальної та фінансової політики. Але даний документ залишився без уваги. У 1069 році Ван Ань-ши обіймає посаду таємного радника, а вже у наступному, 1070 році, імператор Шень-цзун призначає його канцлером імперії (цзай сян). Імператор стає «покровителем» втілення ідей Ань-ши у життя [1, с. 68-69].

Ван Ань-ши від початку своєї кар’єри вів політичну боротьбу проти чиновників-консерваторів, намагаючись ввести новації у життя імперії. Його соціально-політична програма включала в себе утилітаристські принципи легізму: опору на закони (особливо каральні, навіть за найдрібніші проступки), заохочення воєнної доблесті, відмова від абсолютного пріоритету давнини над сучасністю. Теоретично обґрунтовуючи свою програму (яка, крім іншого, передбачала практичну спрямованість системи освіти і державних екзаменів), Ван Ань-ши створив «нове вчення» (синь сюз), яке, перш за все, базувалося на одному з канонів конфуціанства в області соціально-політичної ідеології – «Чжоу лі». Його реформи були направлені на підтримку сільського господарства та обмеження лихварства, за що й були названі «соціалістськими», хоча реформатор зовсім не піддавав сумніву автократичну монархію. Він бачив у сільському господарстві головне заняття населення, а у селянах – основу держави. Та система управління, яка існувала, була, на думку Ань-ши, неефективною, пустою та занадто жорстокою.

На відміну від своїх опонентів консерваторів, які вважали, що держава повинна сама про себе дбати (саме це часто призводило до негативних наслідків), Ань-ши вважав можливим покращити управління, оскільки природні катаклізми і голод обумовлені природними причинами, а не божественною карою за помилки імператора. Консерватори постійно навіювали імператорові думку, що нова політика призведе до великих народних повстань, як це було в епоху Тан, хоча при цьому навіть не думали, що все ж головною причиною негараздів стала неефективна податкова система, яка примушувала всю імперію транспортувати в столицю велику кількість зерна. Аби не допустити народного бунту, Ань-ши реформував податкову систему, полегшивши її для віддалених від центру провінцій. Перший із законів, «Зрівняння втрат», був направлений на те, щоб із окраїнних провінцій зерно не вивозилося до центру, а продавалося прямо на місцях за низькими цінами, щоб не допустити його надлишку в центрі і, навпаки, відсутності у провінціях, як це траплялося раніше. Тобто, з провінцій в столицю йшли податкові виплати вже не в натуральній формі, а в грошовій. Але в цій реформі був і свій мінус. Чиновники, апарат яких було з урахуванням перетворень збільшено, починали контролювати продаж зерна на місцях, що призводило до встановлення подекуди просто-таки захмарних цін [4, с. 12-14].

Підняти рівень життя селян, які дуже бідували і були змушені звертатися до лихварів за грошима на посівні справи та інвентар, Ань-ши вирішив шляхом встановлення для них системи державних кредитів, які надавалися навесні у відповідності до кількості оброблюваної землі, а після збору врожаю кредит віддавали з невеликим відсотком. Ця реформа водночас була спрямована проти свавілля лихварів. Консерватори ж знову піддали критиці реформу Ань-ши, стверджуючи, що майже нічого не змінилося, а селяни не зможуть повертати у повній мірі державі кредити, що в свою чергу призведе до насильного вибивання грошей із хліборобів, які будуть повставати проти влади.

Ще один закон Ван Ань-ши – «Звільнення від повинностей» – був покликаний зробити систему громадських відпрацювань більш ефективною. На зміну примусовому відпрацюванню введений багаторівневий податок: було встановлено 5 ступенів добробуту і з кожного брали відповідний податок. На зібрані гроші наймалися робітники. Засоби, які були зібрані в одній області, могли бути перекинуті в іншу, де виникала необхідність масштабних робіт, а якщо такої необхідності не виникало, то кошти спрямовувалися на інші цілі (наприклад, допомога постраждалим від стихійного лиха чи голоду). Крім опору консерваторів, виникала також проблема відсутності належної кількості кваліфікованих чиновників для управління реалізацією нововведень. Але, незважаючи на низку таких негативних обставин, які явно були не на користь Ань-ши, імператор Шень-цзун повністю йому довіряв [3, с. 259-261].

Продовжуючи свою реформаторську політику, Ань-ши запровадив систему державних фіксованих цін і обмеження доходів. Чиновникам усіх частин імперії було наказано визначити вартість усієї власності в своїх землях і встановити ціну, за якою вона змогла б продаватися. Прибуток не повинен був перевищувати 1/5 загальної вартості. Сюди не включалося домашнє начиння, інструменти, їжа і зерно. Кожен власник повинен був надати список своєї власності, при цьому не знижуючи її вартості. На основі цих відомостей складалися списки і власність розділялася на 5 категорій. Коли якийсь район країни був більш багатим, ніж інші, він надавав допомогу біднішим районам. Ця реформа знайшла своє відображення у законі під назвою «Вимір площ» і була покликана зрівняти оподаткування. За новим законом, земля розділялася на квадрати по тисячі кроків, а також диференціювалася, для оподаткування у відповідності до її родючості й характеру культур, які на ній вирощувалися, тобто на кращих землях податок був вищим. Кожне господарство й село підлягали реєстрації і для кожної території встановлювалась загальна сума податків, яку не можна було підвищувати.

Наступним новаторським кроком Ань-ши було створення державних ломбардів і ринків для обміну як альтернативи лихварству та для покращення життя простих людей. Також було створено систему кругової поруки («бао цзя») для того, щоб покінчити з розбійництвом і злочинністю а також для формування регулярної навченої армії. Для цього кожні 10 сімей об’єднувалися під керівництвом голови, а кожні 5-10 сімей складали «велику сім’ю» зі своїм начальником. Була взаємна відповідальність за вчинки кожного з членів сім’ї а також гостей. Кожна сім’я повинна була надавати одного воїна озброєного луком і списом, тобто була впроваджена система поступової підготовки рекрутів для війська. За законом «Про розведення коней» («бао цзя ян ма») кожна сім’я у північних і північно-західних провінціях (там, де були хороші пасовиська) повинна була мати одного коня, засоби на якого виділяла держава а більш заможні сім’ї – двох коней. Ця реформа була спрямована на те, щоб не завозити коней із монгольського плато, тобто не купувати стратегічно важливі воєнні об’єкти у потенційного ворога.

«Нова політика» Шень-цзуна і Ван Ань-ши продовжувалась близько двадцяти років – з моменту призначення останнього міністром (1068 рік) і до того моменту, коли імператриця-регентша молодшого сина Шень-цзуна Чже –цзуна поклала кінець реформам (1086 рік), а на службу прийшов головний опонент Ань-ши Сима Гуан, який повернувся до традиційної форми управління. Сам же реформатор помер у 1086 році у Нанкіні [2, с. 103-106].

Отже, спираючись на все вище сказане, можна стверджувати, що «новий політичний курс» Ван Ань-ши був безперечним кроком вперед у внутрішньодержавному житті Китайської імперії. Навіть незважаючи на сильні опозиційні виступи консерваторів, Ань-ши зумів, хоч і не на тривалий час, зберегти стабільність і добробут для Китаю, про що свідчить відсутність у цей період народних повстань і збільшення чисельності населення. Консерватори ж піддавали критиці діяльність Ань-ши не через те, що його «Нові закони» були недієвими і малоефективними, а через те, що були новими (класичне стереотипне мислення, притаманне для китайського менталітету епохи Середньовіччя, що все нове апріорі є помилковим, бо суперечить давнім настановам), і саме через це впродовж багатьох років справжня правда про значущість реформ Ван Ань-ши вміло приховувалася.

Література:

1. Калкаева А. Б. Связь этики и онтологии в философии Ван Аньши // Человек и духовная культура Востока. – М., 2000. – №1. – С.65-84.

2. Лапина З. Г. Политическая борьба в средневековом Китае (40–70-е гг. XI в.) / З. Г. Лапина. – М.: Наука, 1970. – 307 с.

3. Меликсетов А. В. История Китая / А. В. Меликсетов. – М.: Высшая школа, 2002. – 736 с.

4. Позднеева Л. Д. Китайский преобразователь XI в. в современном ему памфлете // Востоковедение. – 1970. – № 1. – С.12-14.