Курнишев Юрій Альбертович

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Структурні компоненти системи самовиховання майбутнього вчителя фізичної культури

Сьогодення ставить відповідальні завдання у справі покращення фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Серед чинників, які впливають на успішне розв'язання цих завдань у вирішальній мірі залежить від науково-методичного рівня вчителів.

Самоосвіта педагогічних працівників, в умовах переходу до загальної середньої освіти, є головним фактором їх діяльності по підвищенню ефективності викладання основ наук і якості навчально-виховного процесу, вивченню і узагальненню кращого досвіду роботи. Це вимагає від учителів з фізичної культури поглиблення своїх знань у галузі теорії фізичного виховання, всебічного ознайомлення зі змістом і методикою викладання фізичної культури за сучасними програмами.

Вони розраховані на систематичне і самостійне опрацювання вчителями фізичної культури питань, які пов'язані з підвищенням їх наукової і методичної кваліфікації, культурного рівня тощо. Передбачені форми самоосвіти можна умовно розділити на дві групи: науково-методичні і практичні. До першої грипи відносяться:

а) робота із науковою і методичною літературою, методичними фаховими посібниками та монографіями;

б) участь у роботі семінарів, предметних комісій, педагогічних читань, наукових конференцій;

в) опрацювання рефератів з обраної теми, виступи на сторінках педагогічної і спортивної преси, складання методичних розробок з окремих тем.

Вивчення і впровадження в практику передового педагогічного досвіду, елементів нових видів спорту – практична форма самоосвіти.

Саме тому одним із вагомих завдань вчителів фізичної культури стало систематичне поглиблення власних знань в фаховій і методичній підготовці з різних видів спорту, всебічне ознайомлення з психологічними основами освітньої і виховної ефективності навчання та проблемами сучасної педагогіки.

У процесі самоосвіти значну увагу необхідно приділяти впровадженню дидактичних принципів систематичності, послідовності, наступності, які визначають кінцеву мету самоосвіти: поєднання навчання з життям, підвищення методичного рівня в проведенні занять з фізичної культури, підвищення якості знань, умінь і навичок учнів, використання технічних засобів навчання, виготовлення спортивного інвентарю та обладнання.

Задля досягнення ефективності процесу самоосвіти планування вчителями фізичної культури здійснюється відповідно до програми самоосвіти і погоджується з керівництвом закладу. Контроль за плануванням самоосвіти вчителів фізичної культури та надання їм всебічної допомоги в організації лекцій, консультацій, семінарів, конференцій, виставок, забезпечення літературою покладається на галузеві відділи обласних інститутів післядипломної освіти, управлінь освіти та на керівників шкіл.

Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як систему, що характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин. Структура самовиховання охоплює

· цілі самовиховання.

Їх регулюють суспільні цілі, які мають дотичний напрям – моральний, естетичний, фізичний.

· зміст і завдання самовиховання.

Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер.

· засоби самовиховання.

Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них – ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність тощо.

· результати самовиховання.

Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.

Професійне самовиховання передбачає таку послідовність дій: вибір особистісних цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і створення програми самовиховання; вибір методів і прийомів самовиховання; зіставлення досягнутих результатів з очікуваними; корекція програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.

Важливим кроком професійного самовиховання визначаємо вибір особистісно значущих цілей і завдань, адже від цього вибору залежить ефективність роботи. Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж колега оцінку; успішно скласти екзамен тощо), а загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. Серед цілей самовиховання виокремлюють:

1) досягнення згоди із самим собою;

2) досягнення гармонії з найближчим оточенням;

Щоб досягти свободи і злагоди з найближчим оточенням, потрібно навчитися змінювати своє ставлення до нього, шукати в усьому позитивні аспекти, уміти прощати і не бути рабом речей. Крім того, слід контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, унаслідок яких вони виникають;

3) усунення негативних звичок;

Необхідно намагатися позбутися їх якомога швидше, адже деякі з них можуть блокувати досягнення певної життєвої мети.

4) контроль власних потреб та керування ними.

Будь-яка надмірна потреба людини гальмує інші прояви особистості. За відсутності контролю за потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка – концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення взаємин;

5) розвиток педагогічних здібностей та умінь.

Завдання майбутнього педагога полягає в тому, щоб розвивати в собі спеціальні здібності, необхідні для успішного оволодіння професією, досягнення високих результатів.

1. Бальсевич В. Интеллектуальный вектор физической культуры человека к проблеме развития физкультурного знания / Бальсевич В.К. // Теория и практика физической культуры. – 1997. – №7. – С.37-41.

2. Дидактичні знання кожному вчителю // Фізичне виховання в школі. – 1997. – №3. – С.13-14.

3. Моторин В. О структуре профессиональной деятельности учителя физической культуры / Моторин В.М. // Теория и практика физической культуры. – 1980. – №5. – С.45-47.

4. Спельник М. Повышать свою профессиональную подготовленность / Спельник М. // Физическая культура в школе. – 1998. – №11. – С.2-4.