Кожокар Марина Василівна

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ПРОЦЕСУ ТРЕНУВАННЯ СПОРТСМЕНІВ-ЄДИНОБОРЦІВ У КОНТЕКСТІ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Актуальність проблеми дослідження. Спрямованість на досягнення максимальних результатів у спортсменів відбувається у процесі планування багаторічної підготовки резерву. При підготовці єдиноборців використовується відносно добре розроблена система передзмагальної підготовки дорослих майстрів спорту, що зовсім не враховує вікові обмеження спортсменів-єдиноборців, пов’язані зі значним напруженням систем кровообігу й дихання у зв’язку з віковими особливостями їх функціонального і морфологічного розвитку [1, C. 14-16; 5, С. 152-155].

Змагальна діяльність єдиноборців проходить у зонах максимальної та субмаксимальної інтенсивності [3, С. 59-62], висуваючи високі вимоги до розвитку кардіореспіраторної системи й системи кислотно-лужної рівноваги крові, що забезпечують максимум аеробної й анаеробної продуктивності. Одночасно максимальні вимоги ставляться до силових і швидкісно-силових можливостей спортсменів [2, С. 152-155; 4]. На думку Г.С. Туманяна [5], рівень досягнень єдиноборців на 50-60% визначається координаційними здібностями і техніко-тактичною майстерністю, фізична підготовленість становить близько 20%, на психологічні компоненти готовності доводиться 20-30%. Успіх у виступах єдиноборців визначають рівень розвитку фізичної працездатності і силової витривалості, стан нервово-м’язового апарату, здатність до тонкої координації рухів і точність орієнтації в просторі. Тому комплекс методів дослідження, що виявляють ці сторони підготовленості, необхідно використовувати при етапному тестуванні єдиноборців.

Дотепер не було спроби комплексного вивчення динаміки фізичної працездатності і силової витривалості, адаптації серцево-судинної системи, нервово-м’язового апарату й центральної нервової системи до тестових навантажень на різних етапах підготовки. Відсутні відомості про взаємозв’язок показників фізичної працездатності із результатом спортсменів-єдиноборців вищих розрядів, а також про вплив напруженої змагальної діяльності на динаміку окремих сторін підготовленості єдиноборців.

Заняття єдиноборствами, як й інші різновиди фізичної культури і спорту, є дієвим чинником впливу на формування таких якостей особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, витримка, ініціативність, самокритичність, здатність до самовіддачі, здатність до співпраці тощо. Натомість, єдиноборствам притаманні певні специфічні особливості, відмінні від особливостей інших видів фізичної культури і спорту, які впливають на формування якостей особистості у процесі занять останніми.

Неухильний ріст спортивних досягнень, загострення конкуренції на міжнародній спортивній арені обумовлюють необхідність пошуку додаткових резервів підвищення рівня розвитку провідних рухових якостей, технічної майстерності єдиноборців, якості управління спеціалізованими рухами. Серед цих резервів важливе місце належить швидкісно-силовим можливостям, можливостям морфо-функціонального забезпечення спеціалізованих рухів, регуляції рухів та іншим компонентам структури підготовленості єдиноборців, що детермінують спортивний результат і виявляються у взаємозв’язку та змінюються в процесі зміни рівня підготовленості, ваги і майстерності спортсменів, періоду підготовки тощо.

Однією з найактуальніших проблем у спортивних єдиноборствах вважається підготовка резерву національних збірних команд. Обдаровані спортсмени стають призерами європейських і світових першостей потрапляють у збірні команди країни. Тренери часто вибирають найлегший шлях до досягнення високих результатів – форсоване підведення до основних змагань річного циклу, використовуючи для цього всі доступні засоби – від фармакології до тренувань у середньогір’ї. Це призводить до тривалої підготовки в змагальному періоді на тлі хронічної втоми.

При цьому знижується ефективність удосконалення техніки й на освоєння базових прийомів, що становлять «школу», не залишається часу. Результатом такого планування засобів і навантажень у єдиноборствах є формування примітивного технічного арсеналу. Сформоване положення в системі підготовки резерву єдиноборців послідовно призводить до втрати їхніх позицій на міжнародній арені.

Для підвищення ефективності передзмагальної підготовки деякі автори розробили систему керування тренуванням спортсменів-єдиноборців, що має ієрархічний характер [2, С. 152-155; 5]. Перший рівень – змагальна модель (основні показники змагальної діяльності). Другий рівень – і модель майстерності (спеціальна фізична підготовка, техніко-тактична підготовленість). Третій рівень – модель потенційних можливостей (функціональна й психологічна підготовленість, вік, стаж занять). Передчасна орієнтація на досягнення високих спортивних результатів приводить до форсованого тренування спортсменів й у підсумку – до негативних наслідків. У зв’язку із цим, на відміну від моделі підготовки найсильніших спортсменів для юнаків, настанова на досягнення максимальних результатів має перспективний характер, а на першому місці повинна перебувати ефективність базової підготовки. Тому для спортсменів на перше місце потрібно поставити модель потенційних можливостей, на друге – модель майстерності і тільки на третє – змагальну модель. Існує думка [3, С. 59-62], що підвищення техніко-тактичної підготовленості й координаційні здібності (другий рівень) є основним чинником росту спортивної майстерності єдиноборців.

Динаміка зміни досліджуваних показників свідчить про наявність двох варіантів підготовки спортсменів-єдиноборців за обстежуваний період. Для першого варіанта підготовки характерна стабілізація фізичної й аеробної працездатності. Силові якості спортсменів також залишилися на певному рівні, трохи знижуючись на змагальному етапі. У той же час щомісяця поліпшуються збудливість НМС і диференціація м’язових зусиль. Поліпшення пропріоцептивної чутливості необхідно для успішної рухової діяльності єдиноборців. У кваліфікованих єдиноборців вона дуже висока майже у всіх ланках тіла [3, С. 59-62]. На тлі збереження досить високого рівня фізичного розвитку й аеробної продуктивності при поступовому поліпшенні збудливості нервово-м’язової системи і тонкої м'язової координації в цей самий період спостерігається прогресивний ріст напруження в роботі серцево-судинної системи при низькому рівні координаційних здібностей, пов’язаних з орієнтацією тіла порівняно з підготовчим етапом, особливо в змагальному періоді. Різноспрямована динаміка змін координаційних процесів, підвищення напруженості в діяльності серцево-судинної системи свідчать про збільшувану втому організму спортсменів у період від березня до травень. У стані хронічної втоми відсутня чітка регуляція всіх фізіологічних процесів. Зниження погодженості в діяльності різних відділів центральної нервової системи і нервово-м’язової системи погіршує ефективність відновних процесів в організмі й в окремих випадках може призвести до перетренування [1, С. 14-16].

Другий цикл підготовки на змагальному етапі перед участю в найвідповідальніших змаганнях річного циклу характеризувався зниженням фізичного розвитку й аеробних можливостей щодо попередніх обстежень, відзначалося й виражене зниження спеціальної витривалості. Це, незважаючи на високий розвиток координаційних здібностей, призводить до швидкої втоми центральної нервової системи та нервово-м’язового апарату, а також організму в цілому, що не сприяє досягненню високих результатів.

Виражена перевага спеціалізованого тренування на останніх етапах підготовки до відповідальних змагань дозволило єдиноборцям зайняти лише призові місця. Основна частина призерів змагань характеризується середнім вихідним рівнем PWC/170, а на основі загальноприйнятої класифікації на другому етапі – дуже низькою працездатністю.

Порівнюючи характер адаптації спортсменів-єдиноборців до тестових навантажень упродовж двох змагальних циклів підготовки, можна виявити негативну динаміку показників працездатності від підготовчих етапів до передзмагальних. На відміну від даних, отриманих при обстеженні юних єдиноборців, у дорослих спортсменів високої кваліфікації (МСМК, ЗМС) і в переможців змагань, на відміну від інших єдиноборців, у процесі етапних обстежень виявлений зовсім інший характер пристосування до тестових навантажень. У єдиноборців високої кваліфікації від підготовчого до змагального етапу виявлене підвищення фізичного розвитку, прискорення відновних процесів, поліпшення збудливості нервово-м’язового апарату [5].

Не викликає сумніву, що виражене погіршення працездатності й функціональної підготовленості спортсменів при виконанні інтенсивних навантажень змагального характеру необхідно компенсувати відновленням при проведенні 7-10-денного активного відпочинку, що варто враховувати при плануванні тренувального процесу єдиноборців. На підставі основної концепції про відповідність впливу ритму відновлення в підготовці спортсменів, доцільно ширше застосовувати активний відпочинок і відбудовні навантаження помірної інтенсивності аеробного спрямування. Такі паузи активного відпочинку, спеціально заплановані етапи відновлення повинні розглядатися як складова частина загальної структури тренувальних навантажень. Тому велике значення має введення в тренування спортсменів відновлювальних мікроциклів [4].

Необхідно відзначити, у методиці підготовки спортсменів існують очевидні протиріччя. Однак відсутність достатнього відновлення функцій після ударних циклів тренування й напружених змагальних турнірів спричинило розвиток в спортсменів хронічної втоми. На заключному етапі при підготовці до відповідальних змагань було реалізовано модель, пов’язану з вузько спрямованим техніко-тактичним тренуванням при незначному використанні навантажень, що підвищують фізичну й функціональну підготовленість через тривалий підготовчий період, варіант також виявився недостатньо ефективним для єдиноборців. Зниження тренованості під час змагального турніру може призвести до перенапруги організму й до перетренованості.

1. Еремин Д. Факторная структура работоспособности юных боксеров / Д.А. Еремин // Теория и практика физической культуры. – 1981. – №7. – С. 14-16.

2. Кочур А. Возможности управления процессом подготовки к турниру боксеров высокой квалификации / А.Г. Кочур, М.П. Савчин, С.В. Киприч, В.Г. Богуславский // Современный Олимпийский спорт: т. докл. междунар. научн. конгр. – К.: КГИК, 1993. – С. 152-155.

3. Кузнецов В.В. К проблеме модельных характеристик квалифицированных спортсменов / В.В. Кузнєцов, А.А. Новиков // Теория и практика физической культуры. – 1975. – №1. – С. 59-62.

4. Каршлан В.Л. Исследование физической работоспособности у спортсменов /В.Л. Каршлан, В.Б. Белоцерковский, Й.А. Гудков. – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 116 с.

5. Туманян Г.С. Спортивная борьба: теория, методика, организация тренировки / Г.С. Туманян // Методика подготовки: уч. пособие: в 4 кн. – М.: Советский спорт, 1998. – 348 с.