Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Прагматика реплік інтерв’юера у газетному інтерв’ю

Сучасна лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації, вивчає міжособистісне спілкування й особливості його функціонування. Актуальним залишається комплексне дослідження дискурсу “інтерв’ю” у прагматичній площині. Прагматичний аспект інтерв’ю в пресі формується комунікативним наміром, прагматичною настановою, контекстом та пресупозицією [3, с. 5]. Наше дослідження присвячене комунікативному наміру інтерв’юера, який втілюється в його репліках. Актуальність дослідження обумовлена теоретичною й практичною необхідністю дослідження інтенційної специфіки мовленнєвих актів у репліках інтерв’юера та мовних способів їх репрезентації в процесі комунікації.

Метою дослідження є встановлення співвідношення різних типів мовленнєвих актів у репліках інтерв’юера. Мовленнєві акти репрезентовані цими репліками є об’єктом нашого дослідження, а предметом – їхня комунікативно-прагматична спрямованість на реалізацію наміру інтерв’юера. Матеріалом дослідження слугували 233 репліки інтерв’юерів з британської газети The Guardian [6] та американської газети The New York Times [7].

Мовленнєвий акт – окремий акт мовлення, що являє собою двосторонній процес породження тексту, що охоплює говоріння та паралельне й одночасне слухове сприйняття і розуміння почутого [1, с. 413]. Мовленнєві акти чітко окреслені і визначені суспільною практикою. Для кожної мови суттєвим буває той чи інший тип мовленнєвого акту. Так, Дж. Остін стверджує, що в англійській мові існує понад тисячу дієслів та інших виразів для найменування різновидів мовленнєвої діяльності: to accuse, to beg, to bless, to boast, to express, to report та ін. [4, с. 22-100].

При класифікації мовленнєвих актів враховується ілокутивна мета, психологічний стан мовця, напрям відносин між пропозиційним змістом мовленнєвих актів і станом справ у світі [1, с. 413], відношення до інтересів мовця й адресата та ін. У нашому дослідженні ми скористалися класифікацією Г.Г. Почепцов, який називає мовленнєві акти чи іллокутивні типи висловлювань прагматичними типами речень. В цій теорії вирішальним для віднесення висловлювання до того чи іншого прагматичного типу є характер прагматичного компонента, який дозволяє встановити типологію не тільки з урахуванням іллокутивної мети, а й способу її досягнення. До класифікації включаються: констативи (речення-ствердження), промісиви (речення-обіцянки), менасиви (речення-погрози), директиви (речення-спонукання адресата до дії), перформативи (речення, вимовляючи яке, мовець виконує дію), квеситиви (питальне речення в його традиційному розумінні) [5, с. 271-278].

Проаналізований матеріал свідчить про те, що у репліках інтерв’юера використовуються лише констативи (32 %) та квеситиви (68 %). Констативи зазвичай поєднуються з квеситивами в одній репліці, причому перші завжди вживаються на початку репліки, а останні – в кінці. Отже, комунікативний намір інтерв’юера може бути інформативним та спонукальним, який полягає у стимулюванні респондента до відповіді, при цьому спонукальний намір переважає. Відповідно прагматична настанова інтерв’юера полягає у впливі на масового адресата через представлений текст та в спонуканні його до висновків, вчинків тощо шляхом інформації тексту.

Подальше дослідження структурних типів запитань, які реалізують квеситиви показало, що у репліках інтерв’юера домінують спеціальні запитання (50 %) – питання, основний зміст яких зосереджений у питальному займенникові, що вказує на те, яка саме вимагається інформація, наприклад: What first made you guys want to work in media? [6]. На другому місці за кількістю загальні запитання (17 %) – питання, що пропонують підтвердити або заперечити основний зміст висловлювання, наприклад: Has your father been a mentor? [7]. Лише 1 % становлять розділові запитання – питання, які емфатично супроводжуєють висловлювання у формі, прямо протилежній останньому, і які складаються із двох частин – розгорнутої та скороченої, друга з яких підкреслює, пояснює запитання в цілому, наприклад: If you could go back and stop Hitler or something like that, you would, wouldn’t you? [7].

Отже, комунікативні наміри інтерв’юера реалізуються за допомогою констативів та квеситивів із переважанням останніх удвічі. Це вказує на домінування спонукального наміру інтерв’юера над інформативним. Крім того, варто зазначити, що спонукальний намір спрямований на отримання певного типу інформації, оскільки більшість квеситивів вербалізовано у формі спеціальних запитань.

Література:

1. Арутюнова Н. Д. Речевой акт / Арутюнова Н. Д. // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – С. 412-413.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Бацевич Ф. С. – К.: Академія, 2004. – 344 с.

3. Гапотченко Н.Є. Структурні та жанрово-стилістичні особливості текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі (комунікативно-прагматичний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.05 “Романські мови” / Н.Є. Гапотченко. – К., 2005. – 19 с.

4. Остин Дж. Теория речевых актов [Текст] / Джон Остин // Новое в зарубежной лингвистике [под ред. Б.Ю. Городецкого]. – М.: Прогресс, 1986. – С. 167-196.

5. Почепцов Г.Г. Предложение / И.П. Иванова, В.В. Бурлакова, Г.Г. Почепцов. Теоретическая грамматика современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 164-281.

6. The Guardian [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.guardian.co.uk

7. The New York Times [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nytimes.com