Руда С.В.

Національний технічний університет України «КПІ»

Лінгвістичні та соціолінгвістичні особливості монологічного мовлення

Сприйняття має місце лише тоді, коли у мовця є якийсь стимул до говоріння, спілкування (зацікавленість, бажання обмінятися інформацією, досвідом, тощо). Якщо такого стимулу немає, сприйняття не відбувається.

З лінгвістичного погляду до усного мовлення, як складного і багатогранного процесу, належать такі аспекти мовлення:

- фонетичний (звуки мовлення, які дають можливість диференціювати слова у загальному потоці звуків);

- лексико-граматичний (слова, фрази, повідомлення);

- мелодико-інтонаційний (інтонація, голос, темброве забарвлення);

- темпо-ритмічний (темп і ритм мовлення).

Залежно від браку того чи іншого компонента мовлення лінгвістичні порушення поділяються на:

1) фонетичні - неправильна вимова одного чи групи звуків (сонорних, шиплячих, свистячих; порушення за твердістю-м'якістю, глухістю-дзвінкістю приголосних звуків тощо);

2) лексико-граматичні, що характеризуються обмеженим словниковим запасом, неправильним узгодженням слів у фразі, не договорюванням, перестановкою, неправильним використанням прийменників, відмінків, збідненою фразою тощо);

3) мелодико-інтонаційні, які спостерігаються у процесі неправильного використання наголосів (логічний - у фразі, граматичний - у слові), а також порушення, пов'язані з силою, висотою, тембром голосу (тихий, здавлений, хрипкий, невиразний, писклявий, глухий, не модульований, неприродній);

4) темпо-ритмічні, для яких властиві прискорений, уповільнений, переривчастий темпи (необґрунтовані паузи, спотикання, скандування звуків і слів, запинки несудомного (фізіологічні ітерації, полтерн) та судомного характеру (різні форми заїкання);

5) порушення писемного мовлення:

а) порушення письма, що полягає в неправильному перешифруванні фонеми у графему, недописуванні, пропусках і плутанні літер у слові, написанні за межі рядка тощо;

б) порушення читання (заміна і плутання звуків, читання по літерах, перекручування звуко-складової структури слова, порушене розуміння прочитаного, аграматизми тощо).

Внутрішня форма мовлення (імпресивне, мовлення "про себе") - це беззвучне мовлення, яке виникає, коли студент про що-небудь думає, подумки складає план висловлювання. Внутрішнє мовлення відрізняється структурою, предикативністю, згорнутістю, браком другорядних членів речення, тобто має синтаксичну і есмантичну будову за відсутності фонетичного оформлення.

В онтогенезі внутрішнє (імпресивне) мовлення формується у студента на основі зовнішнього (експресивного) і є одним із основних механізмів мислення.

За допомогою внутрішнього мовлення відбувається процес перетворення думки у мовлення і підготовка (планування) мовленнєвого висловлювання. Така підготовка має декілька етапів. Висхідним для кожного мовленнєвого висловлювання с мотив або задум, який відомий тому, хто говорить, у загальних ознаках. Потім у процесі перетворення думки у висловлювання починається стадія внутрішнього мовлення, що характеризується семантичними уявленнями. Далі з великої кількості потенційних смислових (змістовних) зв'язків виокремлюються найнеобхідніші й здійснюється вибір відповідних синтаксичних структур (Л.С. Виготський).

М.І. Жинкін дає таке визначення сутності внутрішнього мовлення: "Це суб'єктивна мова-посередниця, за допомогою якої задум перетворюється у зовнішнє мовлення".

Спираючись на дослідження С.К. Фоломкіної про соціолінгвістичні особливості читання, перш за все слід загадати, що для читача (мовця) текст, що читається, є дискурсом. Як вже зазначалося, що неподільною структурною одиницею монологічного мовлення є текст. Якщо ми бажаємо ефективно розвивати вміння монологічного мовлення у студентів (майбутніх інженерів), то запропоновані тексти повинні заздалегідь приваблювати їх, викликати інтерес не тільки в самому процесі читання, але й в подальшому переповіданні. Так, у відомому дослідженні R.B. Kaplan, яке постійно згадується майже в усіх американських роботах з контрактивної риторики та написання академічних тестів англійською мовою, доведено, що представники англомовних культур у побудові писемного тексту прямо, без всяких відхилень та побічних асоціацій, просуваються до викладання основної думки, інформації. Навпаки, у представників франкомовної або іспаномовної культури це просування буде зигзагоподібним, тобто з багатьма відхиленнями, побічними асоціаціями. Така тенденція за даними R.B. Kaplan, ще яскравіше виражена у російськомовній культурі, до якої досить близька культура українська. Це означає, що для російсько- або україномовних студентів не дуже важко зрозуміти розбіжності у структурі викладання інформації у франкомовних текстах порівняно з текстами, написаними їхньою рідною мовою [1, c. 10].

Писемне мовлення відрізняється від говоріння використанням більш формальних мовних засобів. Для нього не характерна еліптичність, оскільки послаблена ситуативність не дозволяє пропускати будь-яку частину інформації. Використання мовних кліше, колоквіалізмів, жаргонізмів теж не є характерним у зв’язку зі значно більш формальним стилем мовлення.

Література:

1. Kaplan R.B. Cultural thought patterns in intercultural education // Language Learning. – 1966. – Vol. 16, №1 and 2. – P. 1-20.