Филологические науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика

к. філол. н., доц. Василенко В.А.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Рівні мовної картини світу: семантична структура

У сучасній лінгвістиці розрізняють картину світу концептуальну і мовну. Першій як одиниці відповідають поняття, другій - значення слова. Однак для розуміння явищ і процесів, що відбуваються саме в мовній картині, важливим є третій складник - домовна, ментальна картина світу, уявлення про світ, що на противагу поняттям не мають безпосереднього вираження в окремих мовних одиницях, але є джерелом для них. Цей аспект лежить на межі між лінгвістикою й психологією і як факт і фактор мовної картини світу особливо плідно розпрацьовується в останні роки, хоч психологи на нього звертали увагу віддавна. Так, Л.С. Виготський писав: «Відношення мислення й мови можна було б схематично позначити двома перехресними колами, які показали б, що певна частина процесів мовлення і мислення збігається. Це так звана сфера «мовного мислення». Але це мовне мислення не вичерпує ні всіх форм думки, ні всіх форм мовлення. Є велика галузь мислення, яка не буде мати безпосереднього відношення до мовного мислення» [3, 99]. Тим самим визнається існування домовного мислення, в якому відбуваються складні психічні процеси, в результаті яких виникають узагальнені образи - поняття, що стають основою значення мовних одиниць слів.

На те, що в основі значення слова як мовного явища можуть бути не тільки поняття, але й уявлення, звертав, увагу ще О. Потебня. І справді, наші вербально не виражені уявлення створюють широкі можливості для різноманітної інтерпретації знань про світ і зумовлюють різноманітне членування його одиниць, різних мовних способів вираження зв'язків і відношень між ними (згадаймо хоч би відмінності мов різних морфологічних та синтаксичних типів). Отже, для структури мовної картини світу є важливим її перебування у тричленній парадигмі картин світу: домовній (психічній, ментальній), концептуальній (логічній), мовній - власне лінгвальній.

Ці три рівні парадигми перебувають у тісній взаємодії і впливають одна на одну. Трьом рівням відповідають і три наукових терміни: концепт як ментальне домовне уявлення про явище, яке супроводжується в свідомості певними ознаками й асоціаціями, поняття, як мовно-логічна одиниця, що є наслідком узагальнення й фіксації найсуттєвіших із погляду мовця рис концепту, що супроводжується мовним вираженням, і значення слова, яке містить поняттєву основу і ускладнюється певними ознаками, пов'язаними у свідомості носіїв мови з цим концептом та з внутрішньомовними зв'язками.

Термін концепт по-різному характеризується дослідниками: інколи його ототожнюють із поняттям як основою лексичного значення, інколи розглядають як основну ланку в ментальному світі людини. Виникає питання, з якими мовними явищами співвідноситься концепт. Інколи його співвідносять із словом, інколи не із словом, а із значенням, яке є, на думку вченого, «своєрідним алгебраїчним вираженням значення», яке людина «просто не встигає, а інколи не може, а інколи по-своєму інтерпретує...» [8, 9]. Однак нам уявляється, що науковець схарактеризував саме концепт як психоментальну підоснову значення, а не саме значення. Через таку складність значення терміна «концепт» він і виражається в мові не стільки окремим значенням слова, скільки певним лексико-семантичним мікрополем, що знаходить часткове відбиття в дефініціях лексичного ментального значення в тлумачних словниках.

Питання про взаємодію мовної і домовної (психоментальної) картини світу має велике не тільки теоретичне, але й практичне значення. Домовний рівень знання може збагачуватися не тільки за рахунок безпосереднього спостереження, а й за рахунок знань, здобутих за допомогою мовних засобів. Ці знання сприймаються безпосередньо і мають численні особистісні й суспільні асоціації, є більш узагальненими, бо сама мова вже узагальнює. Однак здобуті таким шляхом знання все ж у свідомості поєднуються із якимись ознаками й уявленнями, що у нас існують і на домовному рівні.

Одним із явищ мовної картини світу, які сприяють економному вираженню знань про світ, є полісемічність слова. У полісемічній взаємодії перебувають логічні, психічні, власне мовні системні явища, і все це повинно «освячуватись» суспільною практикою, яка робить відповідні значення і структуру багатозначного слова надбанням мови і мовного колективу. Полісемічність дозволяє систематизувати явища концептуальної картини світу за певними ознаками і об'єднувати їх у більші блоки за допомогою лексичних значень. Окремі ЛСВ багатозначної лексеми асоціюються з явищами, які в концептуальній картині світу можуть належати до різних її сфер (фізичне і духовне, живе і неживе тощо).

Найбільш безпосередньо з концептуальною картиною світу співвідноситься логічна структура слова, яка відображає зв'язки між понятійними компонентами лексичних значень. Цей аспект лексичної полісемічності ми й розглянемо у нашій статті.

Одним із найсуттєвіших компонентів лексичного значення слова, як відомо, є його понятійна віднесеність, у якій в узагальненому вигляді фіксується наше знання про явища, їхні ознаки і стани. Тому важливим аспектом вивчення семантичної структури полісемічного слова є визначення відношень між понятійними компонентами окремих ЛСВ, або його понятійної структури.

Питання про понятійну структуру слова суттєве не тільки для пізнання структури полісемічного слова і законів розвитку лексичних значень, а і для визначення співвідношення між лінгвальним і концептуальним моделюванням дійсності в процесі пізнання її людиною, між концептуальною і мовною картинами світу. Г.А. Брутян, накреслюючи деякі особливості моделювання дійсності і роль такого моделювання в пізнанні, відзначає, що для більш глибокого вирішення цього питання філософам не вистачає матеріалів лінгвістичних досліджень [2]. Вияснення типів відношень між понятійними компонентами лексичних значень у структурі полісемантичних слів може дати матеріал і для вирішення більш широких теоретичних проблем, зокрема проблеми відношення між концептуальною картиною світу та ментальною картиною світу.

У вирішенні поставленого питання в лінгвістиці існує два протилежних погляди. Згідно з першим із них, «поняття в слові завжди одно, а значень слова може бути декілька» [4].

Відомо, що понятійна віднесеність є основою лексичного значення, але ототожнювати значення і поняття не можна. Ототожнювання логічних і лінгвістичних категорій - явищ концептуальної картини світу і ментальної картини світу - у слові приводить до хибного уявлення про зв'язок значень і понять у структурі багатозначного слова. Різні відношення в слові між значенням і поняттям є одним із проявів відмінностей у концептуальній і мовній картинах світу.

Підміна аналізу понять аналізом значення слова є досить поширеною логічною помилкою, на яку звертав увагу ще Аристотель, який вважав, що необхідно розрізняти визначення, що виявляють сутність буття, від визначень, що виявляють лише значення імені [1]. Із цього випливає, що помилковими є і спроби підмінити лексичний аналіз слова аналізом поняття. Значення слова є засобом вираження поняття, але не тотожне йому. Тому помилковими, гадаємо, є твердження типу: «Значення слова - це реалізація поняття засобами певної мовної системи... Ми не маємо ніяких підстав сумніватися в адекватності значення слова поняттю» [5]. Подібну думку, хоч і менш категорично висловлену, знаходимо і в іншого дослідника: «Відомий тому, хто говорить, і тому, хто слухає, певний розумовий зміст (ідея, поняття), засобом вказівки на який виступає даний звуковий комплекс, і є значенням цього звукового комплексу, або значенням даного знака» [5]. При такому підході не враховується ментальний рівень мовної картини світу, що значно багатший за поняття і містить ресурси для збагачення значення ЛСВ.

Сучасні філософи переважно розрізняють лексичне значення слова і поняття, вони висловили також думку, що в структурі полісемантичного слова знаходять вираження кілька понять: «Оскільки ядро кожного із значень слова становить поняття, то кожне слово виявляється пов'язаним не з одним, а з рядом понять» [6, 311]. З філософського погляду визначається кілька рис, що відрізняють поняття і значення слова [6, 314]:

1. Поняття однозначне, а слову властива багатозначність.

2. Слову властивий експресивно-оцінний елемент, в понятті він відсутній.

3. Третя ознака, яку пропонує П.В. Копнін як свідчення відсутності тотожності між лексичним значенням і поняттям, полягає в тому, що поняття, на його думку, виражає наукове знання, а більшість слів своїм змістом має вираження не закінчених наукових понять, а емпіричних узагальнень [6, 309].

Твердження про те, що предметом логіки є тільки наукові поняття, а змістом слова емпіричні узагальнення, досить поширене в логіці. Майже завжди як приклади логічних понять наводять тільки поняття наукові. Таке ототожнення логічного і наукового поняття приводить до ігнорування великого людського досвіду, який зафіксований не тільки в логічних поняттях, а і в домовному досвіді, що виражається і в значеннях слів, які називають певне явище, але не є назвою наукового поняття про нього [7].

Із логіки ототожнення цих двох явищ перекочувало і в лінгвістику [5]. Але досвід людства складається не тільки з наукових закінчених понять, а і з численної кількості понять логічних, які не завжди відповідали науковим або ж відбивали різний ступінь теоретичного й практичного пізнання довкілля. Крім того, лексичне значення має семантичні ознаки, що містяться в ментальному рівні ментальна картина світу і накладаються на поняттєву основу, відрізняють лінгвальне значення від поняття, а також ознаки, зумовлені мовною системою.

Отже, однією з причин, що приводять до неправильного розуміння питання про відношення між лексичним значенням слова і названим цим словом поняттям, є змішування логічного й лінгвістичного аналізу понятійної основи лексичного значення. Поняттєвий компонент лексичного значення співвідноситься із одиницями концептуальної картини світу, лексичне значення - із власне лінгвальним рівнем. Тому поняттєвий компонент більш абстрактний, ніж лексичне значення, яке містить іще додаткові компоненти і семи. Звичайно в структурі лексичного значення виділяють іще денотативний компонент, що становить собою співвіднесеність значення із позамовним явищем. Саме цей компонент, на нашу думку, і виявляє зв'язок вербального й невербального рівнів мовної картини світу, що дає можливість різним індивідуумам сприймати зміст слова, сказаного співрозмовником. А поняттєвий компонент є своєрідним ключем для ідентифікації їхнього досвіду.

Література:

1. Аристотель. О душе. - М: Соцзкгиз. - 1937. - С. 38-99.

2. Брутян Г.А. Лингвистическое моделирование мира и его роль в познании. // Вопросы философии. -1972.-№10.-С. 94.

3. Выготский Л.С. Мьшление и речь. - М.-Л., 1934. - С. 12-34.

4. Галкина-Федорук Е.М. и др. Современный русский язык. - Ч. І.- М: Изд-во МГУ, 1962. - С. 26.

5.Ковтун Л.С. О значении слова. - 1955. — № 5. - С. 77.

6. Копнин П.В. Диалектика как логика. - К.: Изд-во Киевск. ун-та, 1961. - С. 311-314.

7. Котелов Н.З. Значение слова и его сочетаемость. -Л.: Наука, 1975. - С. 35-40.

8. Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка // Изд. РАН. Сер. Лит. и яз. - 1993. -№ 1.