Лугуценко Т.В.

Антропологічна криза в умовах трансформації сучасного інформаційного простору

Сучасні культурні та антропологічні процеси відображають зростаючу тенденцію до трансформації раціональності як світосприйняття та світоглядної складової як здатності людини зрозуміти себе у цьому світі. Все більшої актуальності набувають всебічні дослідження сучасного інформаційного простору, який постає невід’ємною частиною інфосфери та середовища існування людини нового типу – людини virtus (курсив наш – Т.В.), яка опиняється у центрі цілої низки гуманітарних проблем ХХІ століття.

Масштаб, багатовимірність і динамізм наростання фундаментальних суперечностей у всіх сферах життя людини сучасної епохи змушують констатувати, що саме сьогодні, вперше в їсторії декількох століть гранично гостро постало питання про можливість виживання людини не тільки як біологічного виду, але й духовної істоти. Нинішня техногенна цивілізація, що характеризується особливим суб’єкт-об’єктним типом світосприймання, яке бере початок з епохи Реформації, перебуває в нестійкому стані, в точці біфуркації, якійсь межовій ситуації. Техногенна діяльність людства впродовж декількох століть якісно змінила як природне середовище, так і культурний простір сучасної людини. У сучасному суспільстві науково-технологічний розвиток значною мірою випереджає розвиток соціокультурних регуляторів, які перестали бути адекватними новим технічним можливостям людини.

Соціум і культура перебувають на різних еволюційних рівнях. Ця суперечність настільки загострилася, що перетворює проблему антропологічної кризи з філософсько-антропологічної на загальнокультурну, пов’язану не лише з осмисленням ознак і причин критичного стану сучасної інформаційної цивілізації, але й пошуком універсальних стратегій цивілізаційного розвитку, при дотриманні яких з’явиться вірогідна можливість запобігання назріваючої антропологічної кризи.

Сучасне уявлення про інформаційний простір відповідає характеристикам концепту у постнекласичний філософській парадигмі, поєднуючи різні ракурси: онтологічний (С.Хоружий), гносеологічний (М.Опенков), соціологічний (Ж.Бодріяр), психологічний (М.Носов), філософсько-культурологічний (В.Ісаєв), метафізичний (М.Журба) та інши. Кожен з цих ракурсів пов’язаний з антропологічною проблематикою, яка безпосередньо або опосередковано присутня в роботах більшості авторів. Численні роботи Ж.Бодріяра і Ж.Дельоза сформували концепцію симуляції, яка базується на дослідженні соціальних і філософсько-культурологічних аспектів інформаційного суспільства. Звернення до цієй концепції стало підгрунтям для великої кількості робіт вітчизняних авторів, котрі намагаються осмислити проблеми трансформації культурного простору сучасного інформаційного суспільства (М.Журба, В.Ісаєв, В.Скалацький, Г.Горячковська).

Визначення терміна «інформаційна цивілізація» пов’язано з дослідженням проблеми раціональності в традиції європейської філософії. Раціональность як така пов’язана з природою філософії як рефлексії щодо універсуму. Подібне розуміння раціональності дозволяє розглядати її в соціокультурному контексті – як чинник становлення і спрямування розвитку інформаційної цивілізації. У рамках раціоналістичного дискурсу інформаційної цивілізації пізнання й осягнення світу здійснюється як перетворення: людина виступає суб’єктом, а природа – об’єктом, яким маніпулюють, а будь-яка проблема розв’язується технічним або науковим шляхом. Але форма раціональності європейського типу не універсальна, а передумовою антропологічної кризи сучаної інформаційної цивілізаціїї став особливий тип суб’єкт-об’єктного світогляду.

Міра, глибина, масштаб і спрямованість впливу технологій сучасного інформаційного суспільства на людину дозволяє говорити про результати їх динамічного розвитку. Криза суб’єктивності, проблема маніпулювання свідомостю і віртуалізація людини в умовах динамічного поширення та вдосконалення високих технологій необхідно розглядати як негативні наслідки науково-технічного розвитку.

Проблема кризи, що охопила тією чи іншою мірою всі сфери культури, стає однією з ключових проблем гуманітарного знання й порушується у величезній кількості робіт учених, починаючи з кінця ХІХ століття. Наприклад, Ф.Ніцше говорив про кризу християнської моралі, А.Швейцер – про кризу світогляду, О.Шпенглер – про кризу європейської культури. Різні аспекти кризи сучасного цивілізаційного розвитку аналізувалися М.Бердяєвим, М.Данилевським, Г.Маркузе, Ф.Фукуямою, Е.Гусерлем, Ж.Сартром та багатьма іншими. Багато сучасних зарубіжних учених, зокрема А.Ахіезер, А.Флієр, О.Штомпель та інши, досліджуючи проблеми розвитку сучасної цивілізації, пов’язують кризові явища з орієнтацією соціуму на раціонально-технологічний спосіб діяльності. У філософії ХХ століття зусиллями М.Шелера, Е.Ротхакера і А.Гелена відбувся фундаментальний антропологічний поворот – зміна думки про людину як унікальну, цілісну істоту. В філософської антропології проблематика кризи людини постає одним з ключових напрямів дослідження.

Одним із перших про цивілізаційну кризу як кризу саме людини заговорив Ауреліо Печчеї. У работах сучасних українських мислителів (Ф.Лазарєв, С.Кримський) проблематизується сама можливість виживання і найближчого майбутнього людства у зв’язку з глобальною антропологічною кризою, що насувається. На сьогоднішній день ще немає достатньо глибокого і системно розробленого дослідження антропологічної кризи сучасного інформаційного суспільства. Така фундаменальна проблема все ще недостатньо проаналізована.

З погляду розуміння причин основних суперечностей сучасної інформаційної цивілізації особливий інтерес представляє запропонована А.Печчеї концепція «Нового гуманізму». В ній підкреслюється, що потужність і динамізм сучасного інформаційного простору, техніка технологій повинна контролюватися таким духовним явищем, як мораль. Про зміст і цілісність її повинна дбати сама людина, що опинилася в умовах світу, що змінюється. В цьому сенсі основною задачею сучасного людства є культурна еволюція, що передбачає вдосконалення людських якостей. Таким чином, концепція «Нового гуманізму» переконливо демонструє, що основний аспект суперечностей сучасної інформаційної цивілізації пов’язаний з самою людиною. Це безпосередньо виводить всю проблему в антропологічний контекст. Необхідно підкреслити, що антропологічна криза має таки ознаки: є явищем сучасного світу; торкається всіх сфер життя, тобто має багатовимірну природу; характеризується яскраво вираженим динамізмом; належить до соціокультурних констант новоєвропейскої цивілізації; вимагає від людства вироблення адекватних стратегій виживання як духовної істоти, що спонукає світове співтовариство формування на основі класичних ідеалів, норм і цінностей нової антропологічної парадигми, здатної дати відсіч викликам інформаційної цивілізації і сприяти вдосконаленню людини; забеспечення умов для найкращого розкриття всієї сутнісних характеристик людини як унікальної багатовимірної істоти. Таким чином, в сучасну інформаційну епоху необхідно забеспечити пріоритети при формуванні такої людини, яка має зробити антропологічний вимір, перспективи бачення світу, нового типу свідомості.

Література

1. Каган М.С. Философия культуры / М.С.Каган. – СПб.: 1996. – С.45.

2. Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития / И.С.Мелюхин. – М.: Наука, 1999. – С.85.

3.Неклесса A. Ordo Quadro, или кто строит мир: повестка для нового века [Электронный ресурс] / А.Неклесса. – Режим доступа: http: // www.archipelag.ru