Політологія /1. Сучасні виборчі технології

к. і.н., доц. Богатчук С.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Референдум 2000 р. та його значення

На сьогодні референдуми стали важливим інститутом безпосередньої демократії в більшості країн світу.

Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Перший у світі достовірно відомий референдум було проведено в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а саме: затвердження збору для погашення військових боргів кантону.

Референдуми в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 р. Законом України "Про Центральну виборчу комісію України" 2004 р. Законом України "Про місцеве самоврядування" 1997 р. та рядом інших нормативно-правових актів.

Метою дослідження є розгляд спроби провести в життя важливі питання політичного характеру на референдумі 16 квітня 2000 р.

Предметом Другого всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були такі питання.

1. Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення ст. 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України?»

2. Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»

3.  Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?

4.  Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?

Зазначені питання згідно з Конституцією не належать до тих, що можуть бути вирішені тільки проведенням всеукраїнського референдуму, тому референдум 16 квітня 2000 р. за предметом можна віднести до факультативних.

7 грудня 1999 р. ініціативна група громадян України виступила з пропозицією проведення всеукраїнського референдуму і винесення на нього низки запитань, що змінюють державний пристрій України. До середини січня 2000 р. було зібрано більше 4 млн. підписів. 15 січня 2000 р. Президент Леонід Кучма видав указ № 65/2000 про проведення 16 квітня 2000 р. всеукраїнського референдуму за народною ініціативою про внесення змін до Конституції України.

16 квітня 2000 р., даний референдум відбувся. По його результатах Народ України, своєю переважною більшістю, надав Президентові України права розпускати Верховну Раду України у випадку, якщо протягом місяця вона не сформувала парламентську більшість або протягом трьох місяців не затвердила представлений Кабінетом Міністрів України Державний Бюджет (за це висловилися 84,69 %, що голосували або 25 177 984 чоловік).

89 % голосуючих громадян України, або 26 461 705 чоловік, висловилися за обмеження депутатської недоторканості Народних депутатів України, шляхом виключення ч. 3 ст. 80 Конституцій України, яка свідчить, що Народні депутати України, без згоди Верховної Ради України, не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані або арештовані.

89,91 % громадян України, що брали участь в голосуванні, або 26 730 432 людини висловилися за скорочення загального числа депутатів з 450 до 300 депутатів.

81,68 % голосуючих громадян України або 24 284 220 чоловік, порахували необхідним формування в Україні двопалатного парламенту.

Центральна Виборча Комісія України визнала всеукраїнський референдум за народною ініціативою таким, що відбувся, оскільки в нім взяла участь більше половини (81,15 %) громадян України внесених до списків для голосування.

Спираючись на результати всеукраїнського референдуму, Президент України вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про внесення змін до конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою”.

13 липня 2000 р. Верховна Рада України Постановою № 1867 - III, заздалегідь схвалила законопроект і постановила прийняти його на шостій сесії Верховної Ради України III - го скликання у вересні 2000 р. Не дивлячись на це свій намір Верховна Рада України імплементувала лише положення про надання Президентові України права розпуску Верховної Ради України, у випадку якщо протягом місяця вона не сформувала парламентську більшість або протягом трьох місяців не затвердила представлений Кабінетом Міністрів України Державний Бюджет.

Останні ж три, схвалені переважною більшістю голосів громадян України, приблизно 25 мільйонами чоловік, пропозиції об внесення змін до Конституції України Верховною Радою України III - го скликання були зухвалим чином проігноровані.

Верховна Рада України IV - го скликання, Верховна Рада України V - го скликання, так само не зробила жодних переміщень в даному питанні.

Не дивлячись на те, що Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп/2005, від 05 жовтня 2005 р., прийшов до висновку: що результати народного волевиявлення, отримані через вибори і референдум, є обов’язковими, Верховною Радою України VI - го скликання дане питання так само не піднімалося.

На більшість питань, що були поставлені перед виборцями, громадяни відповіли «так», але результати народного волевиявлення так і не були імплементовані. Виходячи з цього можна сказати, що фактично в державі був лише один референдум, який проводився на самому початку шляху розвитку самостійності України [1, с.44].

За своєю політичною суттю референдум можна розглядати як додатковий засіб впливу на осіб та політичні сили, котрим делеговано владу впродовж періоду між виборами. Цей засіб може бути використаний для просування тих чи інших політичних рішень всупереч волі частини політичного істеблішменту. Тому не дивно, що одним з найбільш критично сприйнятих вітчизняними політиками положень винесеного на всенародне обговорення проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України» були норми про безпосереднє ухвалення законів на всеукраїнському референдумі.

Проблема референдумів стає зараз по-справжньому актуальною для української політології, соціології, історії. В Україні й досі відсутній нормальний закон про загальнонаціональний і місцеві референдуми [2, с. 204].

Так, перший всеукраїнський референдум, засвідчивши єдність прагнення абсолютної більшості наших співвітчизників (90,9 %) до національного суверенітету та власної державності, набув особливого статусу, ставши символом утвердження Українського народу як рівноправного члена світової спільноти. Ставити їх під сумнів не наважується жодна впливова політична сила в Україні та й поза її межами.

А ось наслідки проведення другого референдуму є досить неоднозначними. З одного боку, ми маємо підтримані Українським народом зміни до Конституції. З іншого - стався надзвичайний прецедент - носій суверенітету – народ (ст. 6 Конституції України від 28 червня 1996 р.) - здійснив своє волевиявлення, але воно залишилося фактично проігнорованим [3, с.42].

На перспективу необхідно проводити подальші політологічні дослідження стосовно можливої ролі під час проведення референдумів таких суб'єктів політичного процесу як партії, громадські організації, аналіз особливостей політичної компанії з ініціювання референдумів.

Література

1. Логачова В. Перспективи розвитку громадського контролю за виборами і референдумами в Україні /В.Логачова// Юридична Україна. – 2012. - №3. – С.43-47.

2. Полторак В. Соціологічний механізм референдуму: проблеми реалізації /В.Полторак, О.Петров//Соціологія: теорія,методи, маркетинг. – 2006. - №4. – С.203-211.

3. Паламарчук М. Всеукраїнський референдум у політичній системі України //Право України. – 2005. - №5.- С.42-43.